2.4. Зародження страхування в стародавньому світі

У стародавньому світі почав зароджуватися такий вид страхування, як страхування від нещасних випадків.

Працівники, що були зайняті на таких будівництвах, як єгипетські піраміди, замок Соломона (близько 970-931 до н. є.) та ін., організовували каси взаємодопомоги на користь тих із своїх колег або їхніх родин, які одержували каліцтва чи гинули в разі нещасного випадку на будівництві.

Історично і хронологічно співіснування банківської справи і страхування бере свій початок ще із стародавніх часів.

Першим проявом економічної інтеграції кредитної та страхової сфери на рівні послуг була морська позика або договір бодмерею, що є прикладом своєрідного симбіозу надання кредиту та ризикового страхування.

Морська торгівля, що розвивалася швидкими темпами в Середземномор'ї за часів розквіту античного світу, значною мірою посприяла розвитку страхування.

Торговець брав позичку для оренди корабля, але повертав він її тільки у випадку успішного завершення свого підприємства (подорожі), при цьому він повертав на 30% більше грошей, ніж займав.

Відсоток настільки високий, що накопичений капітал можна було використовувати для покриття морських ризиків.

Це, звичайно, ще не страхування, але загальні ознаки, в тому числі що стосується розміру ставки, є.

Врахувавши ефективності інтеграції фінансових послуг, подібні операції почали використовуватися не тільки в морських перевезеннях, але й сухопутних транспортуваннях.

Історія Риму — яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства у своїй класичній формі.

Його еволюція відповідала трьом етапам розвитку Римської держави:

• перший (VIII—VI ст. до н. є.) — царський;

• другий (509—31 рр. до н.е.) — республіканський;

• третій (31 р. до н. є. — 476 р. н. є.) — імператорський.

Перший період — це епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва.

В економічному житті стародавньої Італії вирішальна роль належала землеробству.

Період VIII—VI ст. до н. є. в історії господарства Риму був переходом від родової до сусідської общини.

Внутрішньоіталійська торгівля набувала великого значення. Цьому сприяло створення мережі міцних, прямих, добре вимощених, без великих підйомів і спусків, доріг.

Уже в IV ст. до н. е. римляни почали будувати дороги з твердим покриттям. Загальна довжина їх становила 80 тис. км.

Протягом VI—III ст. до н. є. у Стародавньому Римі склалося рабовласницьке суспільство.

Для того щоб послабити боротьбу за землю, Рим став засновувати на завойованих землях колонії, роздаючи там землі плебеям.

У V ст. до н. е. було засновано 10, у IV ст. до н. е. — 15 колоній.

У 326 р. законом Петелія було скасовано боргову кабалу для римських громадян і членів їхніх сімей. У рабів можна було перетворювати переважно військовополонених.

На рубежі III—II ст. до н. е. патріархальне рабство розвинулось у класичне.

У ІІ ст. до н. е. в Римі виникають латифундії — великі, головним чином, скотарські господарства римської верхівки, засновані на використанні рабської праці.

В цей період у Римі отримало значний розвиток грошове господарство: існувала велика кількість банків, які виконували найрізноманітніші посередницькі функції в різних грошових розрахунках; розвивалася і зовнішня торгівля.

Поступово населення охопило бажання до набуття багатства, справою честі вважалося акуратно вести свої грошові справи, примножувати, а не витрачати отриманий спадок.

Римлянам належить заслуга винаходу бетону (II ст. до н. е.), відкриття методу дуття скла (І ст. до н. е.).

Найбільших успіхів Римська імперія досягла у І—II ст. н. е.