6. Хвороби сечостатевих органів та їх профілактика

6.1. Гігієна сечостатевих органів дитини

Сечовивідні шляхи у дітей ширші, ніж у дорослих, їх стінки мають низький тонус внаслідок недостатнього розпитку м'язових і еластичних волокон. Це створює певну схильність до застою сечі. Недостатнє дотримання особистої гігієни може легко спричини інфікування сечовивідних шляхів з розвитком в них запальною процесу. Сприяти захворюванню можуть гострики, які в окремих випадках можуть заповзати в сечівник. Певну роль у виникненні інфекційно-запального процесу може відігравати рідке і нерегулярне сечовипускання у дітей, які звикають довго "стримуватися". Часто запальному процесу в сечовивідних шляхах сприяє переохолодження дитини, зниження її опірності до різних інфекцій.

У немовлят акт сечовипускання мимовільний, і тільки з віком він починає регулюватися свідомістю і вольовими зусиллями. Дитина починає відчувати наповнення сечового міхура з 6-12 місяців і з цього віку можливе прищеплення гігієнічних навиків. Як правило, переважна більшість дітей уже на другому ропі життя повідомляють про своє бажання помочитися, але у деяких дітей формування цих навиків може затримуватися до 2-2,5 років. Велике значення має ставлення дорослих до виховання у дитини охайності: при байдужому відношенні, а часто і навпаки – при дуже активній зацікавленості і тиску на дитину становлення цих навичок може затримуватися. Дуже важливо, щоб "привчання до горщика" не було пов'язано у дитини з негативними переживаннями, що може призвести до звички надовго затримувати сечовипускання.

Умовний рефлекс на виділення сечі утворюється уже з 3-4-місячного віку. Використання одноразових підгузників не затримує формування навичок охайності у дитини і не призводить до запалення сечовидільних шляхів. При умові правильного їх використання. Ці підгузники повинні бути високої якості, регулярно мінятися, а їх використання повинно поєднуватися з гігієнічним доглядом за шкірою: своєчасним підмиванням, використанням дитячого крему, масла тощо.

Гігієна статевих органів у дитячому віці необхідна для попередження їх інфікування і розвитку запального процесу. І хлопчики, і дівчатка, незалежно від віку, потребують дотримання чистоти статевих органів, що досягається щоденним підмиванням. У дівчаток усі гігієнічні процедури повинні здійснюватися в напрямку спереду назад з метою попередження занесення мікроорганізмів із прямої кишки в статеві органи.

Дослідження своїх статевих органів дітьми до трьох років – нормальне явище і не повинно викликати неспокою. Але надмірне захоплення ними може бути ознакою сильної тривоги або емоційного розладу, особливо в тих випадках, коли дитина значний час поглинута подібними діями. За таких обставин її потрібно відволікти. а не залякувати і не карати. Бажано також одержати консультацію у лікаря-психоневролога.

Захворювання статевих органів можуть бути пов'язані з порушенням їх будови або запальними процесами.

6.2. Хвороби сечостатевих органів та їх профілактика

Найбільш поширеними захворюваннями органів сечостатевої системи у дітей є цистит, пієлонефрит та вульвовагініт.

Циститом називається запалення сечового міхура переважно інфекційної природи. Захворювання спричиняється деякими видами бактерій. Цистит у дітей може бути викликаний також аномаліями сечівника.

Симптомами хвороби є відчуття печії та свербежу в ділянці сечовипускального каналу та промежини під час сечовипускання. При гострому циститі основна ознака – часте та болюче незначне сечовипускання (через 20-40 хв.). Сеча каламутна, містить гній. Температура тіла нормальна. Підвищення температури тіла при циститі свідчить про поширення інфекції за межі сечового міхура, найчастіше – на сечовивідні шляхи. Тривалість хвороби – 10-15 діб.

Профілактика циститу полягає в тому, що дівчаткам щоденно вранці та ввечері потрібно підмиватися теплою перевареною водою у напрямку від статевих органів до заднього проходу. Щоб запобігти виникненню попрілостей у дитини, треба обмивати шкіру після кожного сечовипускання. Ефективним засобом профілактики захворювання є загартовування дитини.

Пієлонефрит - запалення ниркової тканини та ниркових мисок, спричинене бактеріями. Найчастіше хворіють діти перших 3 років життя, переважно дівчатка. У старшому віці пієлонефрит як самостійна хвороба спостерігається рідко.

При захворюванні температура тіла може підвищуватися до 40"С, з'являються серцебиття, озноб, надмірна пітливість, часті позиви до сечовипускання, кількість сечі зменшується. Унаслідок інтоксикації спостерігаються слабкість, головний біль, нудота, блювання, носові кровотечі, порушення апетиту та сну, похудіння. Можливі непритомність, судоми. Характерні нетримання сечі, біль у попереку і внизу живота, особливо під час сечовипускання. Спостерігається блідість шкіри та слизових оболонок, темні кола під очима.

У період загострення хвороби призначають постільний режим. По мірі згасання клінічних проявів захворювання руховий режим розширюють.

Профілактика пієлонефриту полягає у дотриманні раціонального гігієнічного режиму, нормалізації відтоку сечі. Потрібно оберігати дитину від простуди та контактів з інфекційними хворими.

Рекомендуються систематичні заняття лікувальною фізкультурою для зміцнення м'язів живота, стегон, попереку та промежини, оскільки це поліпшує функціональний стан сечової системи. Крім того, дітей заохочують до рухливих ігор, плавання, ходіння на лижах.

Вульвіт – запалення зовнішніх статевих органів дівчаток, яке виникає внаслідок дії механічних, термічних, хімічних подразників, гостриків та інфекцій. Нерідко розвивається при цукровому діабеті.

Хвороба починається з відчуття печії, що посилюється під час сечовипускання, ходьби. З часом з'являється свербіж. Слизова оболонка червоніє та набрякає, вкривається гнійно-фіброзним нальотом, з’являються гноєподібні виділення зі статевих шляхів.

Вульвовагініт нерідко спостерігається у дівчаток як ускладнення дифтерії, скарлатини або кору.. З'являються свербіж, надмірні виділення, що швидко набувають гнійного характеру. Іноді бувають садна з нальотом у вигляді плівки. Нерідко спостерігається склеювання статевих губ. Перебіг хвороби тривалий.

Трихомонадний вульвовагініт спостерігається у жінок будь-якого віку, але найчастіше у дівчаток перших місяців життя. Джерелом інфекції є мати, хвора на трихомоноз. Захворювання у дівчаток має гострий перебіг. З'являються значні рідкі гнійні, пінисті виділення з піхви.

Кандидозні вульвовагініти (молочниця) спричиняються у дівчаток грибками роду кандида. Зараження відбувається при нераціональному лікуванні антибіотиками, при контактах з хворими дітьми, особливо слабуючи ми на грибкові захворюваннями порожнини рота.

Основними проявами кандидозного вульвовагініту є набряк і почервоніння піхви, поява білуватих щільних ділянок, густі, білого кольору виділення, свербіж у ділянці зовнішніх статевих органів.

Профілактика вульвовагінітів полягає в дотриманні особистої гігієни (щоденне ретельне обмивання статевих органів). Потрібно зміцнювати опірність організму алергічним агентам та інфекціям, не допускати зараження глистами.