Юридична дійсність, діл і застосування міжнародних договоря

Дійсним вважається договір, яи належанім чином укладе ни суб'єктами міжснародного права, втілює справжню угоду ци суб'єкті, а його зміст не суперечить основним принципам та імпераиним нормам міжнародного права (jus cogens). Отже, для того, щоб був дійсним, договір має бути правомірним як за способом укладання, так і за змістом, об'єктом і цілями.

Понятя дійсності необхіно відрізняти від дії міжснародного договору. Дія договору залежиь від набуття чинності, строку припиення та іших умов, у той час як дійсність визначається нормами міжнародного права Тільки дійсні міжнародні договори можсуть викликаи правомірні наслідки, і тільки з таки до говорів сторони набувають законні права й обов'язки, надосягнення яких була спрямована їхня вол.

В міженародному публіному праві існує презумпція дійсності міжнародного договору, як закрілена в ст. 42 обох Віденських конвенцій стосовно права договорів і відповідно з якою дійсність вважається нормальним станом міжснародни договорів. І навпаки, недійсність договорі повинна бути встановлена, в такому виадку договір є юриино недійсним.

В залежності ві ступеня протиправності міжснародного договору розрізняють два види недійсності: абсолютна (нікчемність) і відносна (заперечність). Абсолютна недіїсність має об'єктиний з точки зору міжнародного права характер і не залежить від волі учасниів міжнародного договору, тобто від того, оголосии вони даний договір недійсним чи ні. Тому такий міжнародний договір є недійсним з моменту його укладання. Відносна недійсність залежсиь від заперечування міжнародного договору однією з його сторі. Абсолютно недійсним є міжнародни договір, якщо він суперечиь імператиній нормі міжнародного права, зокрема, якщо його укладання стало насліком зарози сиою або її застосування на порушення принципі міжнародного права, втілени у Статуті ООН. У зв'язку з цим до абсолютно недійсних віносяться договори, які укладені на порушення принципів суверенної рівності держав, самовизначення народів, договори про поділ сфервплиу, агресині договори.

Відносно недійсні, або заперечні, міжнародні договори — це договори, укладені під впливом помиок, на порушення гінституційни обмежень, повноважень на укладання договору, оману, підкупу представниа держави, примушування представниів або держав та ін.

Порушення певни постанов внутрішнього права можуть слугувати підставою для заперечування дійсності договору лише в тому виадку, ящо порушення було істотним і об'єктивно явним.

Найважлиішим наслідком недісності договору полягає в нерозповсюдженні на нього принципу «договорів потрібно додержсуватись»». Такі договори в приципі можсуть бути анульовані. Спори про недійсність міжнародних договорі повинні розв'язуватися миними засобами згідно зі Статутом ООН (ст. 33) і процедурою передбаченою у Віенськи конвенціях.

Юридині наслідки виклиає тільки договір, яи набув чинності. Це означає, що він стає юриично обов'язковим для учасників. Момент набуття чиності визначається сторонами в самому договорі Якщо немає прямих вказівок, договір, яки не передбачає ратифікації чи затвердження, набуває чинності з моменту підписання, а той, що вимаає ратифікації, — з моменту обміну чи передачі на зберігання раифікаціни грамот або документів про завердження.

Зазвичай, договір зворотної сии не має; він застосовується лише до подій, які сталися після набуття ним чиності. Однак сторони за взаємною згодою (ст. 28 Віденської конвенції 1969 р.) можуть поширити дію) договору і на події, що відбулися до його укладання

Набуття чинності договору пов'язано зі строком його дії, який встановлюється в договорі. Договори бувають строкові, тобто такі, що укладаються на певний строк, і безстрокові, що укладаються на «вічні часи»».

На певний строк можуть укладатися як двосторонні, так і баатосторонні договори. Деякі двосторонні договори містять умову про те, що із закіченням певного строку дії вони зберігають чинність до того часу,

доки один з його учасників не зробитьзаяву про свій вихід здоговору. Іншідоговори передбачають автомаине продовження дії договору на певні строки, наприклад, на 3 - 5 рогів або на більш триали термії. Продовження дії договору, як здіснюється до закінчення його строку, зветься пролонгацією (від лат. prolongare — продовжувати). Пролонгація відбувається на умовах, передбачених договором, або за погодженістю сторі. Оформлюється вона протоколом, обміном нотами або іншим чином. У вітчизняній договірній практиці шиокого розповсюдження набула автомаична пролонгація, коли для продовження договору досиь того, щоб сторони утрималися від його прииення

Як правио, переважна більшість договорі є строк ві. До безстрокови належать договори, які створюють загальні норми міжснародного права (наприлад, Женевські конвенції 1958 р. про відкрие море, договори про кордони держав, мин догов ри).

Кожний договір має територільну або просторов сферу дії. За ст. 29 Віденської конвенції 1969 року, договір обов'язкови для кожного учасниа стосовно всієї його території, ящо інші наміри не вказані в договорі. Чимало баатосторонні договорів передбачають ішу просторову сферу, ніж териорії держав. Для прикладу можна назвати Договір про Антарктиду 1959 року. Складну територіальну сферу дії передбачено в Конвенції ООН з морського права 1982 року, яка охоплює простори, почиаючи від внутрішнії морськи вод і кінчаючи повітряим простором над відкритим морем.

Дія міжнародних договорів тісно пов'язана з проблемою треті держав або третіх міжснародни організацій. У принциі договір не створює обов'язків або прав для третіх держав чи міжнародних органіацій без їхньої на те згоди (принци нерозповсюдження дії міжнародного договору на треті держави—pacta tertiis nec nocent - nec prosunt - є одним й заальновизнани у міжнародному праві)). Права й інтереси третьої держави не можсуть бути об'єктом міжснародного договору. Договір, яи порушує права третіх держав, вважається недійсним.

Ст. 26 Віденської Конвенції про право міжснародни договорів 1969 р. фіксує таку постанову: кожни діючий договір є обов'язковим для його учасниів і повиен ними сумлінно вионуватися. Це означає, що межах свого суверенітету сторони зобов'язані сумлінно проводии в життя постанови договору відповідно до його цілей і принципу міжснародного права pacta sunt servanda.

Вионання міжснародни договорі може бути забезпечене як за допомогою міжснародни гаранті, міжнародного контролю, при підтримці міжнародни організації, так і внутрішньодержавними заходами.

Тісно пов'язане із здійсненням (вионанням) договорів їх тлумачення. Без тлумачення договору неможлие його вионання. З іншого бок, практик вионання міжснародни договорів і одним з найавторитетніши свідчень щодо характеру його тлумачення. Тлумачення договору — це з'ясування справжнього змісту договору віповідно до втіїеної в ньому волі сторін.

Насамперед, договір повинен тлумачитись сумлінно, із звиайним змістом ужиани у ньому терміі, а такожу світлі його об'єкту і цілей. При тлумаченні необмдно брати до уваи преамбулу, додатки, а також будь-які інші угоди, що віносяться до тексту договору. Як додаткові засоби тлумачення можуть бути використані підготовчі маеріали, історині умови, за яки укладено договір. Тлумачення здійснюється з урахуванням загальни норм міжснародного права і не повинно приодии до наслідків, що суперечать імперативним міжнародно-правовим нормам.

Якщо тлумачення здійснюється самими учасниками договору, то таке тлумачення іменується автентичним. Цей ви тлумачення базується на згоді учасникі і володіє найвищою юридичною сиою. Автентичне тлумачення здійснюється в формі обміу нотами, протоколу і так ін.

Широк використовується так зване міжснародне тлумачення, яе здіснюється міжнародними органами. Такими органами можсуть бути, наприлад, Міжнародни Суд ООН, Комісії міжнародного права.