7.3. Фінансова санація на ухвалу суду

Головною метою санації підприємства під час провадження справи про банкрутство – якомога повніше задовольнити претензії кредиторів завдяки поліпшенню фінансового стану боржника. Підставою для прийняття рішення про санацію боржника після порушення справи про банкротство може бути:

• Санаційна спроможність боржника;

• Реальна можливість виконати план санації та відновити платоспроможність боржника;

• Наявність санатора, який має достатньо фінансових ресурсів для здійснення санації.

Суд, ухвалюючи рішення про санацію, призначає керуючого санацією, який має право самостійно розпоряджатись майном боржника з врахуванням обмежень та укладати від імені боржника цивільно правові угоди. Керуючий санацією зобов’язаний:

• Прийняти в господарське відання майно боржника;

• Відкрити спеціальний рахунок для здійснення санації та розрахунків з кредиторами;

• Організувати ведення бухгалтерського обліку та статистичного обліку, а також фінансової звітності;

• Вжити заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості;

• Звітувати перед комітетом кредиторів щодо реалізації плану санації.

7.4. Санація шляхом реорганізації

Після винесення ухвали про санацію боржника, керуючий зобов’язаний подати на схвалення комітету кредиторів план санації (реорганізації). План санації повинен містити перелік заходів з відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, строк та черговість виплати боржником чи інвестором боргу.

Обов’язкові складові плану санації:

• Умови участі санатора у задоволенні вимог кредитора;

• Умови та порядок реорганізації юридичної особи боржника;

• Механізми виплати санатором боргу кредиторам.

План санації має містити таку інформацію:

• Аналіз причин фінансової кризи;

• Оцінка фінансового стану боржника до початку санації;

• Заходи щодо нормалізації фінансового стану боржника;

• Механізм контролю за ходом реалізації плану санації.

За 15 днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації, керуючий повинен надати зборам кредиторів письмовий звіт, до якого додається реєстр вимог кредиторів. Звіт керуючого, розглянутий зборами кредиторів, та протокол зборів кредиторів подається на затвердження до господарського суду. Затвердження господарським судом звіту керуючого санацією є підставою для винесення ним ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство

Тема 8.

МЕХАНІЗМ САНАЦІЇ, БАНКРУТСТВА

ТА ЛІКВІДАЦІЇ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ

8.1. Причини та наслідки фінансової кризи

банківської установи

Банкрутство та ліквідація комерційного банку характеризується набагато масштабнішими негативними економіко-соціальними наслідками, ніж банкрутство такого самого за розмірами промислового підприємства. Неспроможність банківської установи погасити свої зобов’язання за пасивними операціями призводить до збитків для клієнтів, вкладників, акціонерів та держави. Загалом фінансова криза та ліквідація банку мають такі негативні наслідки:

1. Підприємства, касово-розрахункове обслуговування яких здійснював банк, повністю або частково втрачають кошти, що були на поточному рахунку. Через це затримуються або зриваються платежі, на боржника накладаються санкції, виробництво стає неритмічним або зупиняється взагалі, працівники не одержують заробітної плати, а держава – податків.

2. Інвестори, які є держателями корпоративних прав банку, втрачають свій капітал.

3. Фізичні особи, які є клієнтами банку, втрачають свої заощадження, а отже, і довіру до фінансово-кредитної системи держави в цілому, що тягне за собою соціально-політичні втрати.

З огляду на значення банківського сектора як для всієї економіки держави, так і для фінансово-господарської діяльності окремих підприємств є сенс з'ясувати особливості санації, банкрутства та ліквідації комерційних банків. Про актуальність такого дослідження свідчить статистика: на кінець 1999 року майже 30% банків були віднесені до категорії проблемних, 15 банків – перебували в режимі фінансового оздоровлення, 36 банків – на стадії ліквідації. З кожним місяцем вказана статистика змінюється, проте тенденції лишаються стабільними. На прикладі фінансово-кредитної сфери можна простежити особливості координації, інформативного та методологічного забезпечення процесів санації, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання. Відповідною роботою керує єдиний центр – НБУ, який забезпечує науковий підхід та певний рівень об'єктивності.

Спробуємо далі систематизувати велику за обсягом інформацію з питань фінансового оздоровлення комерційних банків, висвітлюючи заходи, спрямовані на виведення банківської установи з кризи чи її ліквідацію.

Перш ніж розглядати механізм санації, реорганізації та ліквідації банків, спинимося на основних причинах та симптомах кризи, які є типовими для вітчизняних фінансово-кредитних установ. Розкриємо специфічні причини збитковості, втрати ліквідності, а отже – фінансової кризи банку:

- дефіцит прибуткових банківських операцій;

- нав'язування банкам фіскальних функцій, що відлякує нинішніх та потенційних клієнтів;

- збільшення обсягу обов'язкових резервів, а отже, і частки активів, що не приносять доходів;

- дефіцит прибуткових та неризикованих інвестиційних проектів (дефіцит надійних об'єктів кредитування);

- внутрішні причини (низький рівень менеджменту, високі витрати, ризикована валютно-кредитна політика тощо).

Труднощі, з якими стикаються комерційні банки щодо здійснення профілактичних антикризових заходів, зумовлюються насамперед відсутністю в переважної їх більшості служб контролінгу. За браком об'єктивної інформації про реальний фінансовий стан кожного банку не можна оперативно нейтралізувати ризики та попереджувати фінансову кризу. У багатьох банках усупереч відповідній Постанові Правління НБУ не запроваджено внутрішнього аудиту, а там, де він є, виконується суто формально.

Симптоми кризи комерційного банку бувають прямі та непрямі. До перших належать такі:

- “порушення банками обов'язкових економічних нормативів та недодержання вимог щодо резервування;

- різкі коливання залишків коштів на кореспондентських рахунках, особливо якщо мінімальні залишки наближаються до нуля;

- ” наявність неоплачених документів клієнтів;

- грубі порушення правил бухгалтерського обліку та звітності;

- здійснення ризикованої кредитної та процентної політики;

- збиткова діяльність;

- часті зміни складу керівництва;

- негативна інформація міністерств і відомств, громадян, засобів масової інформації; скарги клієнтів на роботу банку.

Відповідні непрямі симптоми полягають ось у чому:

- банк працює на високоризикованих і ненадійних ринках, які мають обмежені перспективи розвитку;

- строки залучення та розміщення коштів не збалансовані;

- частка міжбанківських кредитів у складі залучених банком ресурсів занадто висока;

- агресивна реклама стосовно залучення коштів на умовах, вигідніших за ринкові.

Основним показником кризи більшості комерційних банків є проблемні кредити. За оцінками експертів, нині такі кредити в банківській системі України становлять близько 20% кредитного портфеля. Проте у світовій практиці навіть 8 – 10% вважають загрозливою межею, за якою можлива системна банківська криза.