59. Сучасне уявлення про громадянське суспільство

 Сучасні уявлення про громадянське суспільство ґрунтуються на положенні Гегеля про розрізнення понять «держава» і «суспільство». До нього, ще з античних часів, ці поняття були синонімічними, навіть тотожними. Необхідність такого розрізнення випливала з гегелівської концепції індивідуального «Я». Індивід, на переконання Гегеля, здобуває свободу лише у процесі саморозкриття, до якого причетні всі інстанції, що оточують його, передусім сім´я (родина). Стосунки індивіда і родини базуються на зобов´язаннях «природного благочестя». Адже між батьками і дітьми неможливий договір, згідно з яким батьки зобов´язувалися б зачати і виховувати дітей в обмін на їхню майбутню любов і захист. У стосунках між ними існують взаємні природні зобов´язання, глибоко переплетені зі свободою індивіда, особливо в міру його подорослішання, коли власне «Я» потребує вже ширшого діапазону дій. Межі «природного благочестя» стають «тісними». Індивідові потрібна сфера вільної діяльності, де він може порівняти свою волю з волями інших й утвердитись у справедливих взаєминах. Ця сфера є сферою згоди, договору, яку Гегель і назвав «громадянським суспільством». Вона постає ланкою реформованого об´єднання, яке оточує і надає тотожності сім´ї (родині), оскільки його сутність постає у взаємному визначенні обов´язків, закорінених в індивідуальному виборі.    Ідея громадянського суспільства не була наслідком суто спекулятивного теоретичного пошуку. Вона — своєрідне відображення об´єктивного процесу зрілості різних сфер суспільного життя, їхньої диференціації, становлення як самостійної данності стосовно держави; наслідок тривалого процесу вдосконалення всіх сторін людської життєдіяльності. Як і правова держава, громадянське суспільство виникає на стадії індустріального розвитку виробництва, формування розгалужених особистих прав і свобод. Воно увінчує і появу нового типу особи, нового типу колективності та відносин між особою, суспільством і державою.    Громадянське суспільство — суспільство, в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їхніх об´єднань.    При цьому компетенція державного втручання в діяльність громадян обмежена до мінімуму й чітко означена. Як певна сукупність відносин між людьми і форм організації спільного життя, в яких вони беруть безпосередню участь, добровільно вносячи в них свою ініціативу й свою відповідальність, громадянське суспільство ставить особливо високі вимоги до громадян. Від них очікується високий рівень духовності, відносин, збагачених любов´ю і повагою та особливо міцною правосвідомістю на принципах волі, без чого неможливо не лише самому жити у правовому полі, а й налагоджувати взаємини з іншими людьми. Правосвідомість потребує глибокого і всебічного знання законів, яке високо цінував ще Платон, вважаючи не випадковою співзвучність божественного і чудодійного закону (nomos) і розуму (nays). На його думку, з усіх наук, якими займається людина, найбільше сприяє її вдосконаленню наука про закони. Тому він рекомендував вивчати постійно праці з права.    Високі вимоги до чеснот громадян випливають із характерних рис громадянського суспільства, що виявляються насамперед у новому, асоціативному (лат. associatio — сполучення, з´єднання) характері зв´язків і відносин між людьми. Це означає, що в такому суспільстві люди та їхні добровільні об´єднання (групи) мають реальну, гарантовану державою можливість вільно об´єднуватися для досягнення спільної мети. Асоціативний тип колективності (на противагу колективності традиційного суспільства) забезпечується усвідомленням належності людей до загальної культури, єдності їхніх інтересів і прагнень, доцільності обраних засобів і методів досягнення мети тощо. Це неодмінно передбачає самостійність індивіда, його незалежність від зовнішнього тиску, здатність розраховувати на власні сили, а отже, на відповідальніше ставлення до співтовариства рівних і нерівних собі індивідів. Отже, основою громадянського суспільства є правосвідомі вільні громадяни та їхні добровільні об´єднання, існування яких регулює не політична влада, а самоуправління, вільне волевиявлення громадян і правовий закон.    Громадянське суспільство має складну і змінювану структуру: це комплекс соціальних груп, приватних осіб, їх асоціацій та інститутів (сім´я, школа, церква, добровільні об´єднання за професійними, віковими, творчими та іншими інтересами, клуби, спілки, товариства, громадські організації, рухи, політичні партії), взаємодія яких регулюється громадянським правом.    Громадянське суспільство забезпечує простір для самореалізації індивіда поза державними структурами. Тому таке суспільство часто розглядають як сферу суспільного буття, не охоплену безпосередньою діяльністю держави. Однак вони не взаємоізольовані, а взаємно доповнюють одне одного. Громадянське суспільство сприяє виникненню й конденсації громадських ініціатив, які живлять, підтримують, коригують діяльність державного організму. В процесі становлення і розвитку громадянського суспільства відбувається заміна архаїчних, традиційних форм регулювання життєдіяльності людей, утверджуються демократичні, правові норми в усіх сферах суспільного життя. Це дає підстави стверджувати, що громадянське суспільство і правова держава є одним цілим і виражають міру демократизації політичного життя та політичної системи як її інституційно-правового механізму.

60. Актуальність проблеми громадянського суспільства для сучасного етапу розвитку України

Україна знаходиться: а) перед необхідністю йти власним найкоротшим шляхом розбудови громадянського суспільства в умовах певного дефіциту соціальних ресурсів держави та панування бідності при відсутності сформованого та дієздатного середнього класу, що знижує можливості інтенсивного розвитку громадянських інститутів; б) у непевному стані, коли існує загрозлива різниця між конституційним закріпленням прав і свобод людини і реальним дотриманням кожного з них унаслідок відчутного браку дієвих правових механізмів; в) на початковому ступені усвідомлення ідеї правового порядку і таких базових понять громадянського суспільства, як демократія, права людини та верховенство права, поділ влади, світський характер держави, поліконфесійність та повага прав національних меншин. В цілому аналіз громадської думки вказує поки що на слабке усвідомлення населенням значення інститутів громадянського суспільства і необхідності посилення їхнього політичного і позаполітичного (соціального) впливу на ситуацію в країні. Недостатність впливовості об'єднань громадян можна пояснити і негативними процесами, які відбуваються в об'єднаннях: фінансові зловживання керівництва, залежність від псевдоспонсорів та державних чиновників. А саме подолання цих регресивних явищ сприятиме зростанню авторитету об'єднань громадян та їх впливу на соціальні процеси та політичне реформування в країні. За сучасних умов особливого значення набувають такі пріоритети, як забезпечення належних правових та інституціональних підвалин становлення громадянського суспільства, державна підтримка громадських організацій різних типів, діяльність яких спрямована на утвердження демократичних цінностей у суспільстві, координація діяльності місцевих органів виконавчої влади щодо співпраці з громадськими організаціями. Проблема законодавчого регулювання механізмів взаємодії громадських організацій з державними інституціями стала нагальною Це стосується передусім: - заборони створювати спільні об'єднання фізичним і юридичним особам. Відсутність в українському законодавстві можливості засновувати спільні об'єднання фізичних і юридичних осіб не відповідає поширеній міжнародній практиці; - територіального статусу суб'єктів громадянського суспільства. Наявність положення про їх територіальний статус забороняє діяльність громадських об'єднань у регіонах, де вони не були зареєстровані; - заборони захищати права нечленів своїх організацій. Вітчизняне законодавство дозволяє громадським організаціям представляти і захищати права тільки своїх членів, що фактично блокує легальний правозахисний рух в Україні; - подвійної реєстрації громадських організацій. На відміну від бізнесових організацій громадські та благодійні організації мають проходити подвійну реєстрацію – окремо статут організації в органах юстиції та юридичну особу в місцевих органах державної реєстрації; - тривалого періоду реєстрації. Відповідно до законодавства, реєстрація національних та міжнародних організацій здійснюється протягом одного місяця, благодійних організацій – двох місяців; - подвійної плати за реєстрацію. В Україні і досі плата за реєстрацію неурядових організацій розглядається як джерело наповнення державного бюджету; - закритості державних реєстрів громадських та благодійних організацій. Реєстри неурядових організацій є непрозорими, малоінформативними . Основним джерелом розвитку громадянського суспільства, як засвідчує світовий досвід, є соціальна орієнтація на реалізацію потенціалу людської особистості, забезпечення для населення держави вигідних умов життєдіяльності. Соціально-економічна політика, що проводилась в Україні, на жаль, не забезпечила стабільних умов для реалізації можливостей переходу до суспільства даного типу. З огляду на таку ситуацію, фахівці прогнозують імовірність кількох сценаріїв розвитку громадянського суспільства в Україні: - згортання громадянського суспільства і реставрація в тому чи іншому вигляді тоталітарного режиму; - консервація на тривалий час існуючого стану справ і відповідно тяжіння до авторитарних методів управління; - поступовий еволюційний розвиток демократії та зміцнення громадянського суспільства. Для того щоб домогтися здійснення останнього з перерахованих сценаріїв розвитку громадянського суспільства в Україні необхідно враховувати досвід європейських країн. Загальними підвалинами, на які має спиратися побудова громадянського суспільства в Україні, мають стати: - наближення всієї системи влади до народу, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей щодо участі громадян в управлінні державними і суспільними справами, постійне вдосконалення механізмів зворотного зв'язку від суспільства до держави; - активізація процесу роздержавлення всіх сфер суспільного життя, формування інституціональної багатоманітності громадянського суспільства, розвиток різних форм громадського самоврядування на регіональному та місцевому рівнях; - формування реалістичного законодавства, спроможного враховувати конкретні ситуації окремих верств населення; - максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і закону; - виховання національного і державного патріотизму на основі поваги до національної культурної спадщини; - зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі зв'язків з іншими країнами, піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, формування готовності до постійного вдосконалення політичної системи відповідно до зміни конкретно-історичних умов [3, с. 712, 715 – 716]. - створення адекватної соціальної структури на основі розвитку приватної власності та ринкових відносин, формування середнього класу, підвищення життєвого рівня основної маси людей, звуження сфери бідності, з одного боку, та обмеження впливу олігархічних кланів, з іншого; - використання сімейного виховання, системи загальної та професійної освіти для формування нових цінностей та орієнтацій молоді [4, с. 243]. Виходячи з реальної ситуації, яка склалася зараз в Україні, слід констатувати, що розбудова громадянського суспільства вимагає здобуття статусу окремого, пріоритетного напряму державної політики і має входити до неї як першочергове практичне завдання. Без розвинутого громадянського суспільства не можна створити демократичну, соціальну, правову державу, що задекларовано у статті 1 Конституції України. А без демократичної, соціальної, правової держави годі й очікувати становлення повноцінного, громадянського суспільства

61. Правові емоції і правові почуття

Правові емоції -- важливий елемент правової психології, правосвідомості, специфічна форма ставлення людини до права та правових явищ. П. е. дають поштовх до правомірної або протиправної поведінки чи утримують від будь-якої дії.

П. е. притаманні всі ознаки, які характеризують емоціональні явища у їх фізіологічному розумінні. Специфічну обумовленість П. е. надає їх зв'язок з правом і, перш за все, з рівнем правосвідомості людини. П. е. бувають позитивні й негативні, фізіологічні й патологічні, прості й складні, первинні й вторинні. Найпоширенішими емоціями у правових сферах є емоції страху, гніву, невдоволення, обурення, здивування, радощів, надії тощо. Джерелом або поштовхом для певного типу П. е , які викликають відповідний характер поведінки, найчастіше бувають якась життєва ситуація або протиріччя між потребами, бажаннями та реальними можливостями людини, задоволенню яких сприяють або заважають правові вимоги (норми).Кожна ситуація, у якій опиняється людина, конкретна, нерідко несподівана і впливає на людські почуття, свідомість, викликає певні емоції, які сприяють прийняттю конкретного рішення і супроводжують саму дію або поведінку людини. У житті людини трапляється дуже багато ситуацій, які дестабілізують її нормальний фізичний стан і можуть спровокувати протиправну поведінку всупереч раніше сформованим позитивним правовим переконанням. Це - різного роду душевні потрясіння, непередбачені обставини, протиправна поведінка інших людей тощо. Характер П. е. може змінюватись під впливом фармакологічних препаратів, токсичних речовин, алкоголю тощо.

Правові почуття - елемент правової психології, правосвідомості, особливий вид психологічного сприйняття права та правових явищ, емоційна реакція, пов'язана з правовою дійсністю, правові переживання. П. п. стимулюють сприйнятливість людини, соціальних угруповань, посадових осіб, державних органів, засобів масової інформації тощо до права,правопорядку, стилю реалізації правових норм і принципів, до законотворчого процесу, практичної діяльності правоохоронних органів тощо. Розрізняють такі П. п., як повага чи неповага до закону, ставлення до законності, почуття відповідальності, справедливості. (