47. Українське образотворче та театральне мистецтво другої половини хіх ст.

Якщо в літературі, театрі вже самамовавизначала їх національний образ, то в таких сферах, як образотворче мистецтво,архітектура, вироблення національних форм було більш проблематичним. Так, в східноукраїнських землях можна говорити про певну українсько-російську єдність в образотворчому мистецтві. Справа в тому, що протягом майже всього XIX століття вРосійській імперіїголовним центром освіти булаАкадемія мистецтвуПетербурзі. Найбільші можливості для виставок, замовлень також були в столиці імперії. Можна привести безліч прикладів переплетення творчості, доль українських і російських художників.В. Тропінінзалишався кріпаком навіть вже будучи відомим художником, багато років він жив і працював у Подільському маєтку своїх добродіїв. Саме тут відбувається становлення майстра, він детально знайомиться з іконописною традицією. Тропінін говорив, що Україна замінила йому Академію.Загалом у живописі початку XIX столітті переважаючим художнім стилем бувромантизм. Багатьох художників цього напряму приваблювала Україна — «нова Італія», як її називали. З'явилися і художники, для яких поїздки сюди не були просто даниною моді. Українській темі присвятив свою творчістьВ. Штернберг. Працював він і впортретному, і в побутовому, і в пейзажному жанрах. Його увагу приваблюють і стаютьсюжетамикартин, здавалося б, прозаїчні сцени: переправа на поромі через Дніпро,ярмарок,весілля. Його картинам властива описовість, що зближує їх зі стилістикою української літератури того часу.Зовнішні обставини — заслання, заборона малювати — перешкодили розкритися в повній мірі живописному талантуШевченка. Як вважають фахівці, в романтичних картинах «Селянська родина», «Циганка-ворожка», інш. вже помітний відхід від чистого академізму. Особливо виділяється реалізмом «Судня рада». Відзначимо, що різнобічний талант Т. Г. Шевченка досяг академічних висот і в художній графіці (серія «Живописна Україна» тощо) — в 1860 р. йому було присвоєно звання академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв.Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини XIX — рух дореалізму— з найбільшою силою прозвучала у творчості членів «Товариства пересувних художніх виставок». Найзнаменитіший живописний портрет Т. Шевченка написаний ініціатором створення та ідейним керівником товариствапередвижниківІ. Крамським. Ідея правдивого відображення життя народу, критика несправедливості була співзвучнаукраїнському мистецтву.

Становлення українського національного мистецтваТак, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 року продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки усадибах, але і в містах. У 1828 році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. У 1789 театр був побудований уХаркові, але в ньому йшли тільки російські п'єси.Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» в 1819 р. і пізніше «Москаль-чарівник» уПолтавському любительському театрі. Вони стали можливими завдяки щасливому збігу обставин: підтримка генерал-губернатора Малоросії М. Репіна, керівництво трупою І. Котляревським, гра геніального актораМ. Щепкіна, тоді ще кріпака. Професійна ж українська трупа була створена тільки на початку80-хроків. Великий знавець української мови, М. Старицький писавкомедії(не гасне популярність «За двома зайцями»),драми(«Не судилося», «Богдан Хмельницький»). Вони змальовували реалістичні картини сільського, міського побуту, передавали типові національні характери. Але ні Старицький, ні близький йому Кропивницький не виходили за рамки так званої «етнографічної драматургії». Творцем української соціальної драми став І. Карпенко-Карий (Іван Тобілевич). У основі йогоп'єс(драми «Бурлака», «Безталанна», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн») лежать глибокі психологічні конфлікти, гострі соціальні протиріччя.