48. Символiзм як явище духовної культури останньої третини хiх - початку хх ст., його національні особливості на прикладі української літератури.

Символізм — одна зі стильовихтечіймодернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретнийхудожній образперетворюється на багатозначнийсимвол. Під впливом европейського (й у великій мірі російського) символізму, як реакція проти літератури народницького реалізму, розвинулася модерна українська поезія поч.ХХ ст.Елементи і впливи символізму помітні у творчостіМиколи Вороного,Миколи Філянського,Грицька Чупринки, у драматичних творахОлександра Олеся, в поезії поетів галицької«Молодої Музи»,Василя Пачовського,Петра Карманського, прозаїкаМихайла Яцкова. У літературній критиці ідеї символізму репрезентувалиМикола Євшан (Федюшка),Микола Сріблянський(Шаповал). Впливи символізму позначилися також і в ділянці перекладу (переклади зҐергарта Гавптмана,Генріка Ібсена,Леоніда Андреєвата ін.).Український символізм оформився організаційно вже після того, як з кінця 1910-их pp. закінчився період активізації російського символізму. Початки українського символізму пов'язані з ранньою творчістюПавла Тичини(1914-1917),Якова Савченка,Олекси Слісаренка,Дмитра Загула,Володимира Ярошенка,Клима Поліщуката ін.Першим організаційним осередком українського символізму було створене в Києві 1918 р. з участю поетів Якова Савченка,Олекси Слісаренка,Павла Савченка,Михайля Семенка, Володимира Кобилянського іПавла Тичини, як і діячів театруЛеся КурбасайМиколи Терещенката художникаАнатоля Петрицького, угруповання «Біла Студія» (назва за франц. ж. «Revue Blanche»). Силами цієї групи був виданий того ж року «Літературно-критичний альманах» з творами названих поетів і митців і з теоретично-програмовими статтями.

Виразно символістичною мотивами й засобами була творчість Якова Савченка («Поезії», 1918), Володимира Ярошенка («Світотінь», 1918; «Луни», 1919), Дмитра Загула («На грані», 1919), Олекси Слісаренка («На березі Кастальському», 1919), Клима Поліщука («Поезії»), Антіна Павлюка(«Сумна радість», 1919), Миколи Терещенка (вірші в«ЛНВ»й «Музаґеті»), Володимира Кобилянського (посмертна збірка «Мій дар», 1920).Вершинним виявом українського символізму стала збірка Павла Тичини, «Сонячні кларнети» (1918), як своєрідна й унікальна подекуди в европейському симфолізмі «музична симфонія» (Агапій Шамрай). снування символістичного угруповання обмежилося періодом 1917—1919 рр.: Михайль Семенко й Олекса Слісаренко активізувалися в українськомуфутуризмі; інші, після останньої спроби з альманахом і групою «Ґроно», перейшли під ударами офіціозної критики на позиції «пролетарської літератури». радиції українського символізму і його мистецькі настанови продовжували у 20-их pp. на еміграції — Клим Поліщук (пронизана месіяністичними мотивами збірка «Звуколірність», 1921),Виразного й ориґінального оформлення й вияву у творчості українських поетів симвізм не набув.

У ньому перехрещувалися різні впливи, в тому числі й народницької поезії і чужих для cимволізму напрямів (футуризмі ін.). У порівнянні з европейським і російським символізмом український символізм був формально спізненим й епігонським напрямом. Характеристичною особливістю українського символізму було його усучаснення — намагання висловити з допомогою символістичних мотивів і засобів захоплене чи й заперечливе ставлення авторів до дореволюційної і революційної дійсности.