6. Утоплення

При утопленні можливі такі варіанти танатогенезу:

А. Справжнє утоплення. У більшості потерпілих внаслідок енергійних дихальних рухів під водою вона безперешкодно проникає у легені. Прісна вода при цьому, будучи гіпоосмолярною по відношенню до плазми, легко дифундує через альвеоло-капілярну мембрану в кров'яне русло, збільшуючи об'єм циркулюючої крові. Поступлення 1500 - 2000 мл води на фоні гіпоксії приводить до зупинки кровообігу. Гемоліз еритроцитів, спричинений різким зниженням осмолярності плазми, та гіперкаліємія виступають додатковими факторами зупинки серця. При справжньому утопленні в морській воді, навпаки, внаслідок градієнту осмотичної концентрації рідка частина крові переміщується у бронхи та трахею, руйнуючи сурфактант, та викликає клініку набряку легень.

Б. Асфіктичне утоплення. У 8-10% потерпілих внаслідок рефлекторного змикання голосової щілини та зупинки дихання вода не проникає в дихальні шляхи. Причиною зупинки серця виступає гіпоксія.

В. Синкопальне утоплення. Спостерігається у 5% випадків Внаслідок переляку, впливу холодної води, травмування рефлексогених зон при падінні у воду виникає первинна зупинка серця - синкопа. У таких потерпілих шкіра блідо-сіра, в дихальних шляхах вода відсутня. Утоплення — процес, у результаті якого настають первинні порушення дихання, спричинені потраплянням рідини у дихальні шляхи.

До початку реанімаційних заходів пам’ятайте про високий ризик пошкодження шийного відділу хребта у випадку, якщо потерпілий виконував стрибок у воду. В таких випадках, незважаючи на потенційний ризик травми хребта, потерпілого без дихання та пульсу необхідно витягнути з води якнайшвидше (навіть якщо у даний момент немає засобів для стабілізації шийного відділу хребта), при цьому намагайтеся обмежити рухи у шийному відділі. Намагайтеся витягнути потерпілого з води у горизонтальному положенні, щоб зменшити ризик зниження артеріального тиску внаслідок раптового виймання з води та розвитку колапсу.

У випадку зупинки дихання штучне дихання необхідно розпочати негайно, як тільки буде відновлена прохідність дихальних шляхів та забезпечена безпека рятувальника. Інколи необхідно проводити вентиляцію, коли пацієнт ще знаходиться у воді. В такій ситуації надавайте перевагу методу вентиляції «рот до носа». Якщо у потерпілого, що знаходиться у воді, після відновлення прохідності дихальних шляхів не спостерігається дихання, необхідно впродовж хвилини проводити штучне дихання (10 вдихів). Якщо після цього потерпілий не дихає самостійне, наступні дії залежать від відстані до берега. Якщо можна доплисти до берега з потерпілим швидше, ніж за 5 хвилин, необхідно продовжувати штучне дихання під час наближення до берега. Якщо цей час перевищує 5 хвилин, необхідно проводити штучне дихання впродовж наступної хвилини, а потім доплисти з потерпілим до берега без виконання наступних спроб штучної вентиляції. Немає потреби очищувати дихальні шляхи від аспірованої води. Як правило, при утопленні аспірується невелика кількість води, яка швидко всмоктується. Немає необхідності виконувати натискання в надчеревній ділянці та перевертати потерпілого вниз головою з метою видалення води з легень або шлунка.

Особливості проведення серцево-легеневої реанімації (СЛР).

1. Після витягнення потерпілого з води необхідно негайно перевірити наявність дихання. Якщо потерпілий не дихає, розпочніть зовнішній масаж серця. Пам’ятайте про особливості проведення реанімаційних заходів у випадку переохолодження. Зовнішній масаж серця слід проводити, коли постраждалий лежить на твердій рівній поверхні, у воді ця маніпуляція неефективна.

2. Якщо доступний автоматичний електродефібрилятор (АЕД), наклейте електроди та включіть прилад. Перед наклеюванням електродів висушіть шкіру грудної клітки. Дефібриляція проводиться згідно зі вказівками АЕД. Якщо у потерпілого гіпотермія з температурою тіла нижче 30°С, необхідно обмежити кількість дефібриляцій до трьох. Наступні спроби слід проводити після підвищення температури тіла вище 30°С.

3. Під час проведення реанімаційних заходів існує знач­ний ризик виникнення регургітації. У разі регургітації необхідно відхилити голову потерпілого набік і усунути блювотні маси з ротової порожнини, найкраще (якщо це можливо) — за допомогою відсмоктувача. Якщо є пі­дозра на травму шийного відділу хребта, необхідно повернути потерпілого на бік, утримуючи голову, шию та тулуб на одній лінії.

4. Необхідно якнайшвидше забезпечити подачу пацієнтові кисню. У разі можливості виконайте ранню інтубацію та штучну вентиляцію у непритомних пацієнтів, а також у випадках, коли вищеописана терапія не дає очікуваних результатів. Також необхідно виконати швидку інтубацію з огляду на високий ризик аспірації.

5. Введіть через ніс шлунковий зонд та евакуюйте шлунковий вміст.

6. Дійте відповідно до стандартних протоколів. Якщо у хворого гіпотермія з температурою тіла нижче 30°С, дефібриляцію та введення ліків слід проводити, як описано вище.

7. У випадку тривалого перебування під водою у пацієнта може розвинутися гіповолемія як результат дії на тіло гідростатичного тиску оточуючої води. Необхідно відразу розпочинати інфузійну терапію, але не у великих кількостях, щоб попередити виникнення набряку легень.

Особливості лікування після відновлення кровообігу

1. Немає принципової різниці у лікуванні утопаючих в солоній та прісній воді.

2. Протягом перших 72 годин після утоплення у потерпілого є високий ризик виникнення ARDS. Часте ускладнення — запалення легень, тому необхідно застосовувати антибіотикотерапію відповідно до клінічної оцінки, результатів посівів.

3. Якщо утоплення настало в льодяній воді (нижче 5°С), гіпотермія розвивається швидко і може забезпечити певний рівень захисту в ситуації, коли розвивається гіпоксія. Гіпотермія може також розвинутися як вторинне ускладнення утоплення в результаті швидкої втрати тепла шляхом випаровування під час реанімаційних заходів. У таких пацієнтів гіпотермія не має протекційної функції.

4. Барбітурати, моніторування внутрішньочерепного тиску та стероїди не впливають на виживання. Підняття внутрішньочерепного тиску переважно свідчить про тяж­ке пошкодження головного мозку.