Техніка виконання непрямого масажу серця.

Потерпілого кладуть на спину на тверду, рівну поверхню, голову не вище рівня грудної клітки, щоб не погіршувати кровопостачання мозку при її компресіях; нижні кінцівки потерпілого дещо підняти для збільшення центрального об’єму крові. Одяг розстібнути, щоб не стискав груди і живіт. Рятівник може знаходитись з будь-якого боку від потерпілого. Визначають точку для розташування рук.

Вона знаходиться на груднині на два поперечних пальці вище від основи мечеподібного відростку.

Кисть однієї руки покласти на нижню третину груднини (проекція шлуночків серця), а кисть другої руки покласти на першу руку, зафіксувати «в замку». Виконати 30 компресій грудної клітки. Першу компресію рук при закритому масажі виконують повільно, щоб визначити еластичність грудної клітки, наступні виконують без поштовхів з повністю випрямленими руками в ліктьових суглобах, які розташовані перпендикулярно по відношенню до грудної клітки. В цьому випадку використовується не сила рук, а маса тулуба, що забезпечить економію сил і збільшить ефективність масажу. Частота компресій складає 100 за 1 хвилину, глибина компресії, тобто прогинання груднини, складає 5 см. Отже, приступивши до реанімаційних заходів, починають з 30 компресій грудної клітини з послідуючими двома видихами повітря рятівником в дихальні шляхи потерпілого (30:2).

Типові помилки при проведенні непрямого масажу серця.

Найбільш розповсюдженою помилкою вважають недостатню інтенсивність стискання грудної клітки. Це відбувається тоді, коли реанімація проводиться на м’якій поверхні, або інтенсивність компресій малої сили. Про це свідчить відсутність синхронної пульсації на великих артеріях.

Помилкою вважаються також перерви при проведенні масажу серця більше 5-10 сек. (наприклад, при проведенні лікувальних або діагностичних заходів).

Частим ускладненням при проведенні масажу серця бувають переломи кісткового каркасу грудної клітки, особливо у людей похилого віку. Такі переломи призводять до механічного ушкодження легень, порушується функція грудного насоса та всмоктувальна властивість венозної крові із великого кола кровообігу в праве передсердя. Якщо стався перелом реанімаційні заходи продовжити в повному обсязі.

2. 2. Базові реанімаційні заходи, автоматична зовнішня дефібриляція (аед) (Європейська конференція, 2000р.)

Проведення ранньої дефібриляції необхідно для спасіння потерпілих після зупинки кровообігу, особливо в перші 6-10 хвилин, та у випадках коли проводилась серцево-легенева реанімація. Фібриляція шлуночків (ФШ) є частим початковим проявом при раптовій зупинці кровообігу і має тенденцію переходити в асистолію протягом декількох хвилин. Успішність дефібриляції зменшується з часом, тобто чим раніше її застосують, тим більша її ефективність. Якщо електрична дефібриляція залучена в реанімаційний процес з першої хвилини зупинки кровообігу, то результат виживання складає 80%, запізнення на 5 хвилин зменшує виживання потерпілого до 50%.

В США та деяких інших країнах Європи широке розповсюдження отримала так звана «Автоматична зовнішня дефібриляція» (АНД). Сучасний апарат АНД являє собою комп’ютерний пристрій, що аналізує ритм серця і його зміни, автоматично включає дефібрилятор. Достатньо натиснути кнопку «Розряд». При цьому враховується показник опору грудної клітки і автоматично підбирається відповідна енергія розряду. Аналізатор здатний розпізнати не тільки фібриляцію шлуночків, а й шлуночкову тахікардію. Тому розряд виконується навіть коли частота ритму буде перевищувати попередньо встановлену межу.

У потерпілого без свідомості при зупинці кровообігу, дихання алгоритм дій рятівника не відрізняється від попереднього. Починається з перевірки стану свідомості потерпілого – потрібно голосно його окликнути, легко потрясти за надпліччя. При відсутності реакції, потерпілому проводиться відновлення прохідності дихальних шляхів, з наступним визначенням наявності акту дихання. Якщо потерпілий не дихає, або дихає неправильно, викликають швидку медичну допомогу (103,112) з бригадою реаніматорів. Негайно розпочинають серцево-легеневу реанімацію (СЛР) із компресій грудної клітини (30 стискань з частотою 100 за 1 хвилину) з послідуючими 2 вдуваннями повітря рятівником в дихальні шляхи потерпілого. Співвідношення компресії до дихання не змінюється і складає 30:2. підключається дефібрилятор. Для цього потрібно, щоб шкіра грудної клітки була сухою (вода є діелектриком). Підготувати дефібрилятор. У більшості його моделей є малюнок, із зображенням, як правильно приклеювати електроди. Перед цим необхідно:

- Оцінити вологість шкіри грудної клітки (може бути підвищеною через інтенсивне потовиділення, після витягнення потерпілого з води). Швидко та ретельно витерти місця приклеювання електродів.

- Звернути увагу на волосяний покрив грудної клітки, який може перешкоджати щільному приклеюванню електродів. У цьому випадку можна скористатись приладами для гоління, враховуючи стан потерпілого і втрату цінного часу.

- У хворого (потерпілого) можуть використовуватись різні пластирі з лікувальною метою, які розташовані в ділянках, де планується приклеїти електроди. Потрібно їх швидко зняти, щоб не викликати опіки під час дефібриляції.

- У потерпілого під шкірою на грудній клітці може бути імплантований стимулятор серця. Найчастіше він імплантується нижче ключиці. В такому випадку електроди дефібрилятора розміщують нижче, або збоку від стимулятора (не на ньому!).

- При наявності у потерпілого (хворого) прикрас з металу (пірсинг та ін.) їх необхідно зняти. Якщо такої можливості немає електроди на прикраси не наклеюються, щоб запобігти контакту металу з електродами.

Перший електрод (проекція верхівки серця) необхідно приклеїти нижче лівої пахвинної ділянки, другий електрод – справа у ІІ-міжребір’ї під ключицею ближче до груднини.

Підключити автоматичний дефібрилятор. Переконатись, що ніхто не торкається потерпілого. Якщо окрім рятівника є особа, що пройшла підготовку з надання першої допомоги, слід дозволити їй стискати грудну клітку та рятувальні вдихи, а самому проводити дефібриляцію(АЕД).

Потрібно виконувати команду дефібрилятора. Якщо АЕД дає команду розпочати СЛР, потрібно негайно провести стискання грудної клітки, рятувальні вдихи . Рекомендовані параметри дефібриляції у дорослих: перша спроба – 200 дж, невдала – 300 дж, після невдалої спроби - 360 дж (енергія імпульсу в 200 дж дорівнює рівню напруги в дефібриляторі біля 2500 В). Якщо потерпілий почав дихати правильно, але знаходиться в непритомному стані, потрібно надати йому безпечну позицію.

Типові помилки при проведенні дефібриляції:

- Пізнє підключення дефібрилятора.

- Відсутність СЛР при підготовці до дефібриляції.

- Недостатній контакт між електродами і тканинами.

- Неправильно підібраний показник енергії дефібрилятора.

Ритми серця пов’язані з зупинкою кровообігу діляться на дві групи: ритми до дефібриляції (фібриляція шлуночків / шлуночкова тахікардія без пульсу — VF/VT) та не до дефібриляції (асистолія та електрична активність без пульсу— Pulseless&Electrical Activity — PEA). Принципова різниця в лікуванні тих двох груп ритмів - необхідність виконання дефібриляції у пацієнтів з VF/VT. Подальші дії, включаючи натискання на грудну клітку, забезпечення прохідності дихальних шляхів та вентиляцію, забезпечення внутрішньовенного доступу, введення адреналіну та ідентифікація потенційних виліковних причин зупинки кровообігу - спільні для обох груп.