POSIBNIK_UMZPS

ТЕМА 7

Мовне оформлення наукового дослідження. Форми аналітичного запису готового тексту

Питання теми:

Текст як форма існування наукових знань. Основні структурні елементи наукового тексту. Мовне оформлення вступу та основної частини наукової роботи. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової діяльності. Принципи анотування і реферування наукових текстів.

Для навчального процесу написання наукової роботи (реферату, курсової, дипломної чи магістерської роботи, кандидатської тощо) має за мету оцінити знання студента. У ній не тільки відображають результати дослідження, а й виявляють уміння працювати з літературою, застосовувати знання на практиці, творчо осмислювати процеси, що відбуваються в науці тощо. Важливим етапом у виконанні наукової роботи є її оформлення.

Наукову роботу необхідно оформляти відповідно до державного стандарту України. Нині чинним є стандарт ДСТУ 3008 – 95. «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення».

Для написання наукової роботи потрібно керуватися такими вимогами:

використовувати якісну літературну мову (необхідно ретельно перевіряти текст з метою виправлення граматичних, орфографічних, стилістичних та інших помилок);

використовувати лаконічний об’єктивний стиль викладу;

слідкувати за точністю формулювань та коректністю використовуваних термінів та понять; якщо необхідно – давати їм визначення, не використовувати слова іншомовного походження, якщо існують повністю еквівалентні поняття в українській мові;

представляти результати наукового дослідження у зручній формі (рекомендується основні схеми, графіки, таблиці, які необхідні для кращого розуміння тексту, розміщувати у ході викладення наукових положень, а додаткові матеріали розміщувати в кінці роботи в додатках, щоб не ускладнювати текст і не відволікати читачів від основної думки);

оформляти наукову роботу відповідно до єдиних стандартних вимог;

чітко дотримуватися загальноприйнятої структури наукового тексту.

101

Які вимоги висуваються до стилістичного оформлення тексту наукової роботи?

Домінуючим фактором організації мовних засобів у науковому стилі є їх узагальнено-абстрактний характер на лексичному й граматичному рівнях мовної системи. Узагальненість і абстрагованість надають науковому мовленню єдиного функціонально-стилістичного забарвлення. Розглянемо детальніше стилістичні особливості наукових текстів.

Для наукового стилю характерним є широке використання абстрактної лексики, яка переважає над конкретною: концентрація, мислення, відтворення, залучення тощо. У науковому викладі майже не вживаються слова, що виражають одиничні поняття, конкретні образи.

Узагальнено-абстрактний характер мовлення підкреслюється також уживанням спеціальних слів на зразок: зазвичай, як правило, завжди, постійно,

систематично, регулярно,будь-що, будь-який, кожний тощо.

Оскільки в галузі науки й техніки потрібне точне визначення понять і явищ дійсності, що відбиває об'єктивність наукових істин, специфічною особливістю словникового складу наукового стилю є використання термінології.

У науковому мовленні вживаються переважно аналітичні форми вищого й най-вищого ступенів прикметників або прислівників: найбільш раціона-

льний, найменш ефективно, найбільш складний тощо.

Більшість дієслів у наукових текстах вживається у формі теперішнього часу. Вони виражають найчастіше атрибутивне значення або значення констатації факту й виступають в абстрактному тимчасовому значенні (теперішній позачасовий). Оскільки дієслова у формі теперішнього часу позначають постійні ознаки, властивості, процеси або закономірності явищ, при них можливе вжи-

вання визначників на зразок: звичайно, завжди, як правило, останнім часом, постійно, неможливо сьогодні, на даний момент тощо. Наприклад: Останнім часом інформаційні технології поширюються у сфері… На даний момент IPадреса визначається чотирма числами (від 0 до 255).

Абстрагованість значення поширюється на форми дієслів майбутнього

йминулого часу, що набувають позачасового значення: визначимо сферу вико-

ристання; проведемо дослідження; складемо рівняння, цей закон використали, дослідження проводилося та ін.

З видових форм дієслів найбільш вживані в науковому мовленні форми недоконаного виду, здебільшого абстрактно-узагальнені за значенням. У науковому мовленні вони становлять близько 80%. Дієслова доконаного виду ча-

102

сто використовуються у формі майбутнього часу, синонімічного теперішньому позачасовому, видове значення таких дієслів стає ослабленим, унаслідок чого доконаний вид у більшості випадків можна замінити недоконаним: проведемо дослідження – проводимо, порівняємо (результати) – порівнюємо, розглянемо (закономірність) – розглядаємо.

У науковому стилі поширені форми ІІІ особи однини й множини дієслів як найбільш абстрактно-узагальнені за значенням. Форми І особи множини дієслів і займенник ми, що вживається при них, характеризуються додатковими значеннєвими відтінками. Вони звичайно слугують не для позначення конкретних осіб, а для вираження абстрактно-узагальненого значення: ми мо-

жемо визначити площину…; ми прийшли до висновку…; якщо ми визначимо…

Таке значення часто виражається особовою формою дієслова за відсутності займенника: можемо визначити...; можемо зробити висновок…; якщо визна-

чимо... Можна замінити такі особові конструкції безособовими або інфінітив-

ними: можна визначити...; можна зробити висновок...; якщо визначити ...

Форми І особи однини дієслів і займенник я в науковому мовленні майже не вживаються, тому що тут увагу зосереджено насамперед на змісті й логічній послідовності його викладу, а не на суб'єкті. Практично не використовуються й форми ІІ особи однини й множини, які найбільш конкретні позначають автора мовлення й адресата. У науковому ж мовленні адресант і адресат відсторонені; тут важливо не те, хто говорить, а те, про що говорять, тобто тема повідомлення, зміст висловлення. Адресується наукове мовлення звичайно не якійсь конкретній особі, а невизначеному широкому колу осіб.

В українських наукових текстах не бажано використовувати вислови з розщепленим присудком, що описують дію двома словами: дієсловом, який указує на те, що щось відбувається, і віддієслівний іменник, який показує, що саме відбувається (наприклад: виконувати обчислення, робити моделювання, має застосування, здійснювати контроль тощо). Замість них використовується лише дієслово, яке влучно й стисло передає те саме значення: обчислювати,

моделювати, застосовується контролювати та ін.

У науковому стилі вживаються сполучники, прийменники й прийменникові сполучення, у ролі яких можуть виступати повнозначні слова, найчасті-

ше іменники: з допомогою; відповідно до; у результаті; з причини; на підставі; залежно від; порівняно з; у зв’язку з; мірою того, що та ін. Такі прийменни-

ки й сполучники, порівняно із простими, дозволяють більш виразно й точно відтворювати зміст, тому що коло їх значень вужче.

103

У писемному науковому мовленні переважають прості, поширені й складнопідрядні сполучникові речення. Серед перших найбільш уживані не- означено-особові із прямим додатком на початку речення (наприклад, для цього використовують..; за основу беруть…; ці апарати підключають до…). Поши-

реними в наукових текстах є безособові речення (наприклад, важко не погоди-

тися…; прилади можна використовувати для…; необхідно зробити висновки, що…; у ході дослідження використано…; з’ясовано, що…; зроблено висновок про те, що…).

Використання номінативних речень у наукових текстах є досить обмеженим. Вони вживаються звичайно в заголовках, формулюваннях пунктів плану. Наприклад: Роль сигналів у процесі обміну даними. Інформаційна міра складності в задачах розпізнавання.

Якою є структура наукової роботи?

Структура наукової роботи передбачає наявність таких елементів:

1.Титульна сторінка.

2.Зміст.

3.Вступ: загальна характеристика роботи.

4.Основна частина.

5.Висновки.

6.Список використаних джерел.

7.Додатки (за необхідністю).

Титульна сторінка повинна містити такі дані:

повна назва міністерства, під грифом якого виконано роботу;

повна назва навчального закладу, в якому виконано роботу;

назва кафедри, під керівництвом якої виконується робота;

тема роботи;

тип роботи: реферат, курсова, дипломна, магістерська;

вихідні дані автора роботи: курс, факультет, спеціальність, прізвище, ім’я, по батькові (зазначаються повністю);

відомості про наукового керівника: науковий ступінь, посада, прізвище, ім’я, по батькові;

місце, рік виконання роботи.

Наведемо зразки оформлення титульних аркушів для магістерської роботи та реферату.

104

Зразок 1

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ

Кафедра вищої математики

ВИКОРИСТАННЯ СИСТЕМИ DERIVE У КУРСІ «ВИЩА МАТЕМАТИКА»

Магістерська робота

студента (студентки) V (VІ) курсу факультету прикладної математики та менеджменту напряму підготовки

6.040302 – «Інформатика» Коваленка Іллі Вадимовича

Науковий керівник: професор Васильченко Сергій Антонович

Харків – 2012

105

Зразок 2

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ

Кафедра безпеки інформаційних технологій

МЕТОДИ І ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ

Реферат виконав (-ла): студент (студентка) ІІ курсу факультету

«Телекомунікації та вимірювальна техніка» групи УІБ-11-2

Ткачов Сергій Олексійович

Перевірила:

доц. Петрова Галина Павлівна

Харків – 2012

Титульна сторінка не нумерується, може оформлюватися за допомогою шрифтів різного розміру, жирності; розміщення інформації повинно бути пропорційним, виглядати естетично. Крапки в кінці речень не ставляться, слово

106

Анотація (лат. аnnotatio – зауваження, помітка) – сти-слий виклад змісту книги, статті, наукової роботи та ін.

«тема» в назві роботи не пишеться, сама назва в лапки не береться (крім назви предметів, комп’ютерних програм тощо, які досліджуються).

Анотація складається обсягом до 0,5 сторінки машинописного тексту (до 1000 друкованих знаків). Містить прізвище та ініціали автора роботи, назву і вид кваліфікаційної роботи (рукопис, доповідь на між народній конференції), спеціальність (шифр і назву), установу, місто і рік, результатти та висновки. Викладення матеріалу в анотації повинно бути стислим і точним. Доцільно використовувати

синтаксичні конструкції, притаманні мові ділових документів, уникати складних граматичних зворотів, маловідомих термінів і символів. Після кожної анотації наводять ключові слова відповідною мовою. Ключовим словом називають слово або словосполучення з тексту анотації, яке з точки зору інформаційного пошуку несе змістове навантаження. Загальна кількість слів повинна бути не меншою трьох і не більшою десяти. Ключові слова подають у називному відмінку та друкують у рядок через кому.

Зміст – це наступна після анотації сторінка роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів, вступу, загальних висновків, списку використаних джерел.

Таблиця 1. 10 – Зразок оформлення змісту наукової роботи

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………….	3
РОЗДІЛ 1. Поняття інформаційної безпеки……………………	5
1.1 Визначення інформаційної безпеки……………………...	5
1.2 Види, об’єкти та суб’єкти інформаційної безпеки……...	11
РОЗДІЛ 2. Загрози інформаційній безпеці……………………..	17
2.1 Основні принципи забезпечення захисту інформації……..	17
2.2 Форми і засоби забезпечення інформаційної безпеки…….	23
ВИСНОВКИ………………………………………………………	30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………..	32
ДОДАТКИ…………………………………………………………	33

107

Як грамотно написати втупну частину наукової роботи? Які стандартні звороти при цьому використовуються?

Вступ розкриває сутність і стан наукової проблеми та її значущість, підстави й вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. Вступна частина повинна містити такі частини:

Актуальність теми

Шляхом критичного аналізу та зіставлення з відомими розв’язаними проблемами обґрунтовується актуальність, доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання.

Огляд літератури

Для з’ясування стану розробки обраної теми складається стислий огляд літератури, з якого можна зробити висновок, що ця тема ще не розкрита (або розкрита частково) і тому вимагає подальшого розроблення. В огляді називають та критично оцінюють публікації, прямо і безпосередньо причетні до теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Стисло викладається зв’язок обраного напряму досліджень із планами організації, де виконано роботу. Наприклад: Курсову (дипломну, магістерську)

роботу виконано в науковому семінарі (назва) відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри мікроелектроніки, електронних пристроїв та приладів Харківського національного університету радіоелектроніки «Нові інформаційні технології та системи».

Мета й завдання дослідження

Формулюються мета роботи, а також завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Мета тісно переплітається з назвою роботи і повинна чітко вказувати, що саме розв’язується у дипломній (магістерській) роботі. Завдання дослідження мають бути підпорядковані його меті. Як правило, формулюється від чотирьох до семи завдань. Використовуються такі най-

більш прийнятні слова, як: виділити, визначити, виявити, відпрацювати, встановити, дослідити, запропонувати, здійснити, обґрунтувати, охарактеризу-

108

вати, покращити, проаналізувати, розкрити, розробити, удосконалити, узагальнити тощо.

Об’єкт та предмет дослідження

Це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для ви-

вчення. Наприклад: Об’єкт дослідження – інтернет в умовах формування ін-

формаційного суспільства. Предмет дослідження міститься в межах об’єкта.

Наприклад: Особливості впливу інтернету на формування інформаційного сус-

пільства. Отже, об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться як загальне й часткове. Об’єкт – це процесс або явище, що породжує проблемну ситуацію і береться дослідником для вивчення. Предмет – це те, що знаходиться в межах об’єкта; це той аспект проблеми, досліджуючи який, ми пізнаємо цілісний об’єкт, виокремлюючи його головні, найбільш суттєві ознаки. Предмет наукової роботи частіше збігається з формулюванням її теми або є дуже близьким до неї.

Методи дослідження

Подається перелік методів дослідження, використаних для досягнення поставленої в роботі мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а стисло та змістовно визначаючи, що саме досліджувалося за допомогою того чи іншого методу. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів.

Виходячи з того, що кожне наукове дослідження може відбуватись на двох рівнях: емпіричному (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретичному (на якому здійснюється узагальнення знань), відповідно до цих рівнів загальні методи пізнання умовно поділяються на дві групи:

 Методи емпіричного дослідження:

Спостереження – це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об´єктами дослідження.

Порівняння – це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об´єктам дослідження.

109

Узагальнення – логічний процесс, що здійснюється шляхом переходу від специфічних рис до виявлення загальних ознак (властивостей, відношень тощо), притаманних певним предметам.

Вимірювання – це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об´єкт.

Експеримент – науково поставлений дослід, спостереження над досліджуваним явищем у певних умовах. Це такий метод вивчення об´єкта, коли дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей.

 Методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях:

Абстрагування – це уявне відсторонення від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ, зв´язків і відношень між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника.

Аналіз – це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення.

Синтез – це, навпаки, з´єднання окремих частин чи рис предмета в єдине

ціле.

Індукція – це умовивід від часткового до загального, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому.

Дедукція – це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини.

Моделювання – заміщення досліджуваного об´єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під моделлю розуміють уявну або матеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об´єкт дослідження, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об´єкт пізнання.

Наукова новизна одержаних результатів

У науковій роботі необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни. Кожне наукове положення чітко формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи увагу на рівні досягнутої новизни.

110