POSIBNIK_UMZPS

інсталяція – інст-ція; вимірювання – вимір-я; дослідж-я.

Для позначення ключового поняття, про яке йдеться, використовуються абревіатури:

накопичувачі на жорстких магнітних дисках – НЖМД; засоби вимірювання – ЗВ; мережа абонентського доступу – МАД.

Найчастіше у конспектах вживаються всі засоби скорочення. Потрібно вводити їх поступово й не захоплюватися надмірною концентрацією. Краще дотримуватися міри: чергувати скорочені сорва з нескороченими. Перший раз доцільно записати слово (словосполучення) повністю, а в дужках позначити його скорочення або символ, які не повинні надалі змінюватися у написанні.

Які вимоги висуваються до оформлення анотації та реферату?

До вторинних наукових жанрів також належать анотація та реферат. Анотація – стисла узагальнювальна характеристика книги, наукової роботи. Подається на звороті титульної сторінки книжки, а також у видавничих проспектах, журнальних оглядах, бібліографічних покажчиках.

Структура анотації:

1.Опис бібліографічних ознак книги.

2.Стислий опис змісту та його особливостей у вигляді переліку основних розділів чи питань.

3.Перелік категорій осіб, для призначена книга.

Ванотаціях використовуються такі типові мовні звороти: у роботі (книзі,

статті) розглянуто найактуальніші проблеми…; предметом особливої уваги є…; враховано найновіші досягнення в галузі…; викладені в підручнику (монографії, статті) положення проілюстровано…; особливу увагу надано…; подано зразки використання…; теоретичні відомості проілюстровано прикладами з…

та ін. В анотаціях широко використовуються дієслівні форми на зразок:

з’ясовано, описано, акцентовано, проведено, проаналізовано, виявлено тощо.

Зразок анотації:

Глинський Я. М. Інформатика. Основи алгоритмізації і програмування мовою Visual Basic / Я. М. Глинський. – К.: Аспект, 2011. – 246 с.

121

У посібнику викладено основи алгоритмізації, програмування і створення проектів у середовищах Visual Basic 2010 Express i Visual Basic for Applications.

Описано поняття інформаційного моделювання, головні алгоритмічні конструкції, типи даних, візуальні елементи керування і способи їх використання. Наведено значну кількість прикладів, зразків розв’язування задач і створення проектів. Матеріал подано доступно, цікаво й наочно. Багаторівнева побудова параграфів дає змогу регулювати темп навчання, організувати навчання «від задач» і «від зразків проектів», гармонійно поєднати елементи процедурного й візуального програмування.

Посібник призначений для для студентів технічних вищих навчальних закладів різних напрямів підготовки.

Мета реферату – передати головний зміст певного джерела або основних поглядів на якусь проблему за матеріалами кількох джерел. Як анотування, так і реферування має на меті скоротити обсяг первинного тексту, зберігаючи його основний зміст.

Види рефератів:

Реферат (нім. referat, від лат. refere –

доповідати, повідомляти) – стислий виклад змісту наукової праці, статті.

реферат-конспект – містить усі основні положення тексту, ілюстративний матеріал, аргументи, відомості про методи дослідження і можливості їх використання;

реферат-резюме – містить тільки ті основні положення, що стосуються основної теми реферованого тексту, уся додаткова та другорядна інформація відсутня.

Процес підготовлення реферату має такі етапи:

1) Вибір теми (вона має бути актуальною й цікавою, бажано, щоб містила яку-небудь проблему або суперечність).

2) Добирання відповідних джерел.

3) Ознайомче читання джерел, аналіз текстів. Аналізуючи текст, потрібно оцінити, який матеріал доцільно використати в рефераті. Зокрема потрібно звернути увагу на такі елементи тексту:

– факти, що неодмінно мають бути відображені в рефераті;

– нові ідеї і гіпотези, експериментальні дані, якісно нові явища, процеси та ін. Ця група елементів підлягає максимальному відображенню в рефераті; тут допустимі лише текстові скорочення без втрати інформації, наприклад, заміни ускладнених конструкцій роздумів більш лаконічними фразами;

122

–дані, що не є принципово новими: традиційні методи, загальновідомі формулювання, цифровий матеріал і т.п. Вони подаються в рефераті вибірково, залежно від значення й мети реферування, і можуть бути представлені в узагальненому й анотованому вигляді;

–аргументи, пояснення, приклади та інша інформація роз’яснювального

йілюстративного характеру. Як правило, вони або не включаються у реферат, або подаються в анотованому вигляді.

4) Складання плану.

5) Конспектування джерел.

6) Систематизація записаної інформації за складеним планом.

7) Написання тексту. Вимоги до складання реферату:

об’єктивність (необхідно передати погляди саме автора твору);

повнота (потрібно передати всі основні положення твору);

чітка композиція (реферат повинен складатися з трьох частин: вступ, основна частина, висновки).

Порада

студентам

ди.

 Тект реферату має відрізнятися зрозумілістю і конкретністю, чіткістю, лаконічністю. Для цього не потрібно подавати додаткову інформацію, а саме: роздуми, описи, прикла-

У ньому не повинні використовуватися громіздкі речення, складні конструкції, звороти, що утруднюють сприйняття змісту.

У реферат не включають дані, відображені в бібліографічному описі документа.

Не допускаються (крім особливих випадків наявності очевидних неточностей) критичні зауваження референта або його довільна інтерпретація тексту.

Рекомендується у процесі написання реферату використовувати основні способи реферативного викладу тексту, а саме:

цитування – дослівне відтворення фрагментів первинного документа;

перефразування – передбачає часткову зміну (скорочення, об’єднання, заміну, згрупування та інші подібні процедури) окремих фрагментів тексту первинного документа;

заміщення – заміна фрагменту тексту (речення загалом, його частини, словосполучення чи слова), якщо це не спотворює зміст документа.

123

Якраз заміщення забезпечує ясність, зрозумілість, доступність думки. Найчастіше цей спосіб використовується в тих випадках, коли у реферат вклю-

чається речення зі словами на зразок такі, подібні, вищезазначені, розглянуті раніше тощо, значення яких необхідно розкрити, інакше зміст не буде зрозумілим читачеві. В такому разі виконується операція «крок назад», тобто у тексті первинного документа знаходиться фрагмент, за допомогою якого здійснюється необхідна заміна у рефераті. Цей прийом використовується і тоді, коли первинний текст містить абревіатуру, зміст якої може бути незрозумілим читачеві.

Наприклад: Особливістю MAД є те, що низькочастотними лініями передаються високочастотні сигнали… – Особливістю мереж абонентського доступу…

опущення – пропуск слова чи словосполучення без спотворення змісту тексту реферату. Пропустити можна дані пояснювального характеру, роз’яснення чи ілюстрації до основних положень реферованого документа. Скажімо, можна випустити слова на зразок ця стаття, ця робота, таким чином, відповідно, наприклад, зокрема тощо.

Наприклад: У даній роботі подається кількісний метод оцінки інформативності наукових документів – Пропонується кількісний метод оцінки...

суміщення – операція, при якій два чи кілька речень, де є подібні елементи, накладають одне на одне, утворюючи складну конструкцію, коли подібні компоненти використовуються лише один раз.

Вимоги до оформлення реферату були описані на початку цієї теми.

Питання для самоконтролю:

1.У чому полягають особливості мовного оформлення тексту науко-

вої роботи?

2.Які структурні елементи має наукова робота? Які вимоги висуваються до оформлення титульного аркуша та змісту?

3.Як правильно оформити вступну частину наукового дослідження?

4.Які структурні елементи має основна частина роботи?

5.Які стандартні мовні звороти використовуються у вступній та основній частинах наукової роботи?

6.У чому полягають особливості оформлення конспекту, плану і тез?

7.Які бувають види рефератів і які особливості його оформлення?

8.Які існують вимоги до анотування наукових творів?

124

ТЕМА 8

Дотримання стандартів під час написання наукових робіт. Вимоги до укладання наукової статті, рецензії та відгуку

Питання теми:

Вимоги до оформлення наукової роботи. Оформлення цитат і посилань. Основні правила бібліографічного опису джерел. Скорочення у наукових текстах. Стаття як самостійний науковий твір. Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці.

Готуючи реферативні та магістерські роботи, наукові статті та доповіді студенти часто стикаються з проблемою їх грамотного оформлення , Потрібно зазначити, що таких вимог достатньо багато. Крім того, вони періодично змінюються. Нині є чинними загальні вимоги й правила, що зазначені в ДСТУ 3008 – 95. «Документація. Звіти у сфері науки і техніки». Структура і правила оформлення». Подавати у науковій роботі таблиці, формули та ілюстрації також необхідно відповідно до вимог нормативних документів.

Які технічні вимоги висуваються до оформлення наукової роботи?

Робота набирається на комп’ютері, роздруковується на стандартних білих аркушах формату А 4 (210 на 297 мм) з використанням шрифтів текстового редактора Word розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом. Відступи: верхнє, нижнє та ліве поле – 20 мм, праве – 10 мм, абзац – 0,6 см.

Заголовки структурних частин роботи ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, ДОДАТКИ друкуються великими літерами, без лапок, симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкуються прописними літерами (крім першої великої), без лапок, з абзацного відступу. Крапка в кінці заголовка не ставиться. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкуються прописними літерами, крім першої великої з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3 – 4 інтервалам. Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки.

На одній сторінці допускається не більше двох виправлень.

125

Вимоги до нумерації сторінок, розділів та підрозділів

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включається до загальної нумерації сторінок роботи. На титульному аркуші і на аркуші, де розміщений зміст роботи, номер сторінок не ставиться, на наступних сторінках номер проставляється у правому верхньому куті сторінки без крапки після цифри.

Такі структурні частини роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином, починаючи зі вступу (це друга сторінка). Не нумеруються лише їх заголовки. Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім із нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумеруються в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу й порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка. Наприклад: 2.3. (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж порядку йде заголовок підрозділу.

Наведемо приклад розміщення на сторінці назв розділу, підрозділу робо-

ти:

РОЗДІЛ 1

Основні статистичні оцінки багатофакторного рівняння регресії

1.1 Вибіркові похибки коефіцієнтів множинної регресії

Існує й інший спосіб оформлення: з абзацу пишуть слово «РОЗДІЛ» та його номер, ставлять крапку і в тому ж рядку вказують назву розділу:

РОЗДІЛ 2. Методи рішення системи лінійних алгебричних рівнянь

1.1 Ітераційні методи рішення СЛАР

Пункти нумеруються в межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять

126

крапки. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: 1.3.2. (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка. Підпункти нумеруються у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Вимоги до оформлення ілюстрацій, таблиць, формул

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки тощо) і таблиці слід розміщувати безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад, «рис. 1.2». На всі ілюстрації в роботі повинні бути посилання. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках. Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: «Рис. 3.2. Схема розміщення» (другий рисунок третього розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Цифровий матеріал, як правило, має бути оформлений у вигляді таблиць, на які повинно бути обов’язкове посилання. Таблицю слід розміщувати безпосередньо після тексту, в якому на неї посилаються вперше, або на наступній сторінці. При цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «...в табл. 1.2». Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). Назва таблиці (якщо вона є) набирається напівжирним текстом. На-

приклад: «Таблиця 2.4. Порівняння показників технологічної ефектив-

ності». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».

Формули та рівняння наводять безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині рядка з полями зверху і знизу не менше одного рядка.

127

Номер формули або рівняння повинен складатися з номера розділу і порядкового номера, розділених крапкою. Цей номер проставляється в дужках на рівні формули у крайньому правому положенні на рядку.

Пояснення символів, числових коефіцієнтів формул слід наводити безпосередньо під формулою, у тій самій послідовності, в якій вони подаються у формулі, причому пояснення кожного символа починається з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом «де», без двокрапки. Посилання на формули або рівняння вказують їх порядковим номером у дужках, наприклад «... у формулі (2.1)».

Вимоги до перенесення слів

Оформляючи наукову роботу, потрібно дотримуватися правил перенесення відповідно до «Українського правопису» (К., 2004). Найчастіше помилки трапляються у таких випадках, коли не можна:

Переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали (один ініціал) або умовні скорочення (проф., акад. тощо), які до них належать

(Т. Г. Шевченко, а не Т.// Г. // Шевченко; акад. В. Глушков, а не акад. //

В. Глушков). Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а та-

кож по батькові) можна переносити (Тарас // Григорович Шевченко, академік Агатангел // Кримський).

Роз’єднувати умовні (графічні) скорочення на зразок та ін., і т. д.,

вид-во, т-во тощо.

Відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать (2005

р., а не 2005 // р.; 115 га, а не 115 // га; 20 куб. см, а не 20 куб. // см).

Переносити в інший рядок граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс (2-й, а не 2- // й; 5-го, а не 5- // го; 10-му, а не 10- // му).

Розривати односкладові частини складноскорочених слів, зокрема ініціальні й комбіновані абревіатури (НАН України, АЕС, ХНУРЕ, орг-техніка, а

не ор-гтехніка).

Залишати біля попередньої букви м’який знак або апостроф (комп’ю-

тер, а не комп’-ютер; Тью-рінг, а не Ть-юрінг).

Розривати буквосполучення, яким передається на письмі один звук

(ра-джу, а не рад –жу; над-звичай-ний, а не на-дзвича-йний).

Відривати одну букву від кореня, префікса (роз-вивати, а не ро-

звивати).

128

Залишати на попередньому рядку або переносити на наступний одну букву (опи-тування, а не о-питування).

Залишати в попередньому рядку одно-, двоабо трибуквений прийменник (в, по, при), з якого починається речення.

Переносити в наступний рядок розділові знаки, дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

Як оформити цитати та посилання на використані джерела?

		Посилання –		фраг-
	Наукова робота повинна містити посилання на дже-	мент	наукового
	рела, матеріали або окремі дані, ідеї і висновки, на основі	твору,	який	міс-
		тить вказівку на
	яких розробляють проблеми, питання, що досліджують у	джерело	із	зазна-

	роботі. Наявність посилань свідчить про наукову обізна-	ченням сторінки, з
		якої взята цитата.
	ність автора, обґрунтованість положень дослідження. По-

силання також дають змогу знайти документи для підтвердження достовірності цитованого тексту. Посилатися потрібно на останні видання публікацій. Необхідно точно вказувати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць із джерела, на яке є посилання в науковій роботі.

Потрібно звернути увагу та те, щоб посилання в тексті на використані джерела були позначені тим порядковим номером, яким воно записано у списку використаних джерел, виділеним двома квадратними дужками. Наприклад: «у працях [2 – 6] розглядаєть…» або «У дослідженнях А. П. Гаєцького, О. Л. Зотова [3; 6] подані…». Зверніть увагу, що один від одного номери відділяються крапкою з комою і пробілом. Якщо в тексті наукової роботи необхідно зробити посилання на окрему сторінку, тоді воно оформляється таким чином: [13, С. 142], де перша цифра позначає номер джерела за бібліографічним списком, а друга – номер сторінки, де міститься цитата.

				Для підтвердження власних аргументів посилан-
	Цитата (від лат.
				ням на авторитетне джерело або для критичного аналізу
	cito – наводжу, про-
	голошую ) – дослів-			друкованого твору потрібно наводити цитати. Цитова-
	ний уривок з	яко-		ний текст повинен відтворюватися точно, бо найменше
	гось тексту для пі-
	дтвердження	або		скорочення може спотворити зміст, закладений авто-
	ілюстрування	пев-		ром.
	ної думки.

129

Загальні вимоги до цитування:

Цитата береться в лапки і наводиться без жодних змін, зі збереженням особливостей авторського написання, зокрема орфографії, пунктуації і шрифтових виділень.

Якщо доводиться цитувати не все речення, а лише окремі слова чи фрази (за умови, що думка автора не буде спотворена), то такі вислови беруться

влапки, пропуск позначається трьома крапками, вказується джерело, звідки запозичена думка.

Цитати мають подаватися лише з першоджерел, а не з праць інших авторів. Лише в тих випадках, коли першоджерело недоступне, можна скористатися цитатою, опублікованою в іншому виданні; тоді перед бібліографічним джерелом вказується: «цитується за:» або «цит. за...».

Якщо автор наукового дослідження робить у чужій цитаті певні виділення (курсив, розрядка, жирний шрифт тощо), аби акцентувати увагу на певному понятті чи фразі, то слід в дужках зробити відповідне застереження, вказуючи власні ініціали. Наприклад, (виділено мною. – Н. С.), (курсив наш. –

Н. С.), (підкреслено мною. – Н. С.) і т.д.

Кожна цитата повинна неодмінно супроводжуватися посиланням на використане джерело. Недотримання цієї обов’язкової умови веде до плагіату.

При непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок іншого автора своїми словами), що дає значну економію тексту, лапки не вживаються, але потрібно бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, подавати посилання на джерело.

Якщо в цитаті є слова (словосполучення, фрази), що у свою чергу беруться в лапки, то останні мають бути іншого малюнка, ніж лапки, що відкривають і закривають цитату (зовнішні лапки, як правило, мають такий малюнок: «», а внутрішні – ―‖).

Коли текст дослідження перевантажений цитатами і суцільними посиланнями на авторитетів, то виникає підозра у відсутності авторських міркувань і знань самого дослідника; робота набуває характеру компіляції, перетворюється на хрестоматію «розумних ідей» попередників.

Розділові знаки при цитуванні

При цитуванні та переказі джерел найчастіше використовуються такі сло-

восполучення: Автор писав /пише: ...; Як твердив / твердить...; Згідно з уяв-

130