POSIBNIK_UMZPS

Пізнавальна функція полягає в тому, що людина пізнає професію, науку і дійсність взагалі через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь. Сучасний фахівець (зокрема фахівець комп’ютерної галузі) має постійно підвищувати свій професійний рівень, одержуючи засобами мови ґрунтовні знання про свою професію через Інтернет, ЗМІ, наукову та публіцистичну літературу, документацію тощо.

Емотивна функція надає можливість розкрити мовцю свої емоції, прагнення, почуття іншим, збудити у співрозмовника або аудиторії певні переживання. Про що б мовець не говорив, він одночасно у висловлюванні так чи інакше демонструє самого себе, свій рівень володіння мовою, освіту, соціальну приналежність, своє ставлення до теми розмови та співрозмовника. Мовлення, виконуючи емотивну функцію, стає індивідуальним самовираженням людини.

Впливова функція спрямована на зміну стану поведінки, ціннісномотиваційної сфери партнера, намірів, поглядів, думок, рішень, р івня активності, норм поведінки тощо. Серед впливових засобів мовлення є прямі, як наприклад, форми наказів, розпоряджен ь, команд, та значно більше непрямих, прихованих засобів впливу (вигуки, зменшувальні суфікси, інтонація). Значно впливають на людей оціночні елементи м о- влення (похвала, комплімент, висловлення поради, пі дтримки).

Координаційна функція полягає в тому, що спрямована не тільки на обмін інформацією, але й на організацію спільних дій. Можливі види взаємодії, як правило, поділяються на дві групи: позитивні (кооперація, погодження, компроміс) й негативні (конкуренція, конфлікт, опозиція). У першому випадку взаємодія сприяє організації спільної діяльності, у другому – створює перешкоди на

їїшляху. Координаційну функцію можна визначити як стрижневу в професійній діяльності колективу, що спрямована на розвиток процесу спілкування.

Етична функція втілюється в спеціальних етикетних формулах ввічливості, тактовності, шанобливості, зацікавленості в розмові тощо, які прийняті в професійному середовищі. Мовленнєвий етикет, як правило, не вносить у спілкування нової логічної інформації, він засвідчує ставлення до адресата та задає тон розмови загалом, його знання є показником високого рівня володіння мовою.

Професійне мовлення забезпечує різні комунікативні потреби мовців у професійній сфері, воно може протікати в письмовій та усній формах, за офіційних чи неофіційних обставин спілкування. Від того, з ким доводиться спілкуватися, в яких ситуаціях відбувається спілкування, залежатиме, яким з варіантів професійного мовлення слід послуговуватися мовцю. Ситуації, що вини-

11

кають у професійному середовищі, характеризуються за такими параметрами: місце і час; обставини (умови) спілкування (офіційні / неофіційні); професійні ролі учасників (фахівець / нефахівець); безпосередність чи опосередкованість спілкування (телефон, електронна пошта, публічний виступ, спілкування віч- на-віч тощо).

Схема 1.1 – Види професійного мовлення фахівців комп’ютерної галузі

	Власне професійне		Розмовне професійне
	мовлення	фахівець	мовлення
	(офіційні обставини	–	(неофіційні обставини
		фахівець
	спілкування)		спілкування)

Професійне мовлення фахівців комп’ютерної галузі

фахівець - нефахівець

Розмовне професійне мовлення

( офіційні обставини спілкування)

Під власне професійним мовленням слід розуміти мовлення на професійну тематику спеціаліста зі спеціалістом за офіційній обставин (ділова бесіда керівників підприємств, спілкування лікарів, розмова партнерів під час укладання угод, мовлення менеджера, який дає вказівки тощо). Цей вид мовлення передбачає використання фахової лексики. Також поширеним є неофіційне спілкування фахівців і спілкування, що відбувається між спеціалістом і неспеціалістом (розмова лікаря з пацієнтом, працівника залізниці з пасажиром, програміста з клієнтом тощо). У другому випадку використання професійного мовлення може ускладнювати спілкування, тому використовується його «знижений» варіант – розмовне професійне мовлення. Воно реалізується в умовах відсутності попереднього обдумування висловлювання, тому характеризується безпосеред-

12

ністю та невимушеністю спілкування. У розмовному професійному мовленні спеціальні терміни відсутні або пояснюються.

Мова професійного спілкування – явище вторинне, оскільки вона є соціальним варіантом сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники тої чи іншої професії. Тому володіти мовою для професійних цілей і в професійній ситуації – явище вторинне, оскільки насамперед фахівець певної галузі має володіти усною та письмовою формами літературної мови, а також грамотно використовувати в мовленні терміни та професіоналізми, притаманні цій професії.

Українська національна та літературна мова. Основні ознаки літературної мови як основи професійного мовлення. Поняття «мовні норми». Які мовні норми існують?

Мов на світі багато. Учені називають різні цифри – близько 2 500 або до 5 000. Але ці дані не є достовірними насамперед тому, що не завжди вдається розмежувати мови й діалекти. Можна говорити обережніше, що на земній кулі існує близько 3 тис. мов.

ЦЕ ЦІКАВО

Мови світу – скільки їх?

Згідно з даними Французької Академії наук, сучасне людство говорить майже 3000 мовами. Населення самого лише Нью-Йорку говорить на 75 мовах. У В’єтнамі існує близько 70 народностей, кожна з яких говорить на своїй мові або своїй говірці.Особливо багатомовним є населення Індії. Кількість «мовних видів» у цій країні перевищила 203 мови. Офіційних мов штатів – 14. На кожній з них говорить не менш ніж 10 млн. осіб. Писемними є більше 30 мов, у кожної з них своя система письма – свій алфавіт. Сьогодні на земній кулі китайська мова є рідною для 1113 млн. людей. Це число втричі перевищує кількість тих, для кого рідною є англійська: їх всього 372 млн. За підрахунками американських спеціалістів, у 2050 році в світі буде вже 1384 млн. людей, що говорять китайською, 556 – мовою хінді та урду та 508 млн. – англійською. За англійською мовою йдуть іспанська та арабська мови, якими розмовлятимуть 486 та 482 млн. чоловік. За даними Бюро цензів США у 1990 році рідною мовою кожного сьомого американця була не англійська, а інша мова. З того часу ця пропорція змінюється не на користь англійської мови.

Мова, якою користується певна нація, є національною. Національна мова

– це сукупність усіх граматичних форм, усіх слів, особливостей вимови й наголосу людей, що користуються мовою. Це тип національного мислення, тип національної культури, філософії і психології, що може реалізовуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої і національно-культурної діяльності.

13

Діалект (від грец. dialektos – розмова,

говір, наріччя) – різновид національної мови, що використовується як засіб спілкування осіб, пов'язаних територіальною чи соціальною спільністю.

Таким чином, національна мова обслуговує все суспільство в цілому. Національною мовою української нації є українська мова. Поняття «національна мова» охоплює всі мовні засоби спілкування людей – літературну мову та діалекти. Розрізняють два види діалектів – територіальний та соціальний.

Територіальні (місцеві) діалекти в системі національної мови – це залишки попередніх мовних формувань, які часто фіксують ті зміни, що відбуваються у фонетичній, граматичній, лексичній будові на певному історичному етапі розвитку мови. Українська мова налічує 15 територіальних діалектів. Низкою визначальних рис діалекти української мови об’єднуються в наріччя:

 до північного наріччя входять такі діалекти:

східнополіський, середньополіський, західнополіський;  до південно-східного наріччя — середньонаддніпрянський, слобожан-

ський, степовий діалекти;  до південно-західного наріччя — лемківський, надсянський, закарпат-

ський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський, подільський діалекти.

Діалектизми – це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і відрізняється від прийнятих у літературній мові нормами. За сукупністю мовних ознак розрізняються фонетичні, граматичні та лексичні діалектизми. Фонетичні діалектизми відрізняються від літературної норми вимовою певних звуків: кирниця – криниця, гилтати – глитати, зора – зоря, дієд – дід. Граматичні діалектизми різняться від літературної норми оформленням певних граматичних форм: співаєть –співає, я му ходити – ходитиму, їсиш – їси, руков – рукою. Лексичні діалектизми – це діалектні синоніми до загальнонародних слів: вуйко – дядько, трускавки – полуниці, маржина – худоба, ме-

лай, киндериця, калачики, пшенички – кукурудза. Етнографічні діалектизми – це назви місцевих реалій, що не використовуються на решті національної території: крисаня – різновид чоловічого капелюха, трембіта – духовий інструмент, плачинда – вид печива, бекмес – мед з буряків і кавунів, чипиці – черевики без застібок, ватра – вогнище в горах. Семантичні діалектизми – слова, що в діалекті мають значення, відмінне від загальномовного: пироги – вареники, базар – майдан, збір – ярмарок, врода – урожай.

Соціальний діалект – це різновид мови, вживаний як засіб спілкування між людьми, пов’язаними тісною соціальною або професійною спільністю, тоб-

14

то це мова певної соціальної групи. Найістотнішим чинником, що обумовлює виникнення соціальних діалектів, є соціальна неоднорідність суспільства, яке має виробничо-професійні, а також вікові групи. Серед різновидів соціальних діалектів виокремлюють професійні та групові жаргони, арґо, сленг.

ЦЕ ЦІКАВО

Соціально-професійна лексика комп’ютерників

Комп’ютерний жаргон, який використовують у спілкуванні на професійну тему спеціалісти і користувачі комп’ютерів, – досить поширене і своєрідне явище. Така лексика має достатню кількість синонімічних одиниць на позначення того самого поняття. Скажімо, на позначення комп’ютера вживається нейтральне комп, жартівливі номінації комплюхтер, компутер, пентюх, персик (фонетична мімікрія від «персональний комп’ютер»), поширені у молодіжному середовищі. Значний синонімічний ряд виступає на позначення символа @, візуальний образ якого спонукає до образно-метафоричних номінацій на відповідній семантичній основі: вухо, жабка; слово собачка формує образно-асоціативний ряд: песик, бобик і под. Інтержаргонні елементи представлено номінаціями ящик (за аналогією до ящик – телевізор), глючити (з жаргону наркоманів), зависнути (з молодіжного сленгу – «залишатися десь протягом невизначеного часу»). В усній мові комп’ютерників англійські абревіатури адаптуються до системи розмовної мови: беесдя – операційна система типу BCD, аржований – заархівований, як правило, архіватором ARJ, беемпешка – графічний файл bmp. Значну роль у творенні комп’ютерного жаргону відіграє прийом фонетичної мімікрії, коли англійські терміни за звуковою аналогією уподібнюються до загальновживаних слів: аборт – аварійне завершення програми (ABnORmal Termination), вагон – відеоадаптер VGA, астма – мова програмування Assambler, вата – компілятор фірми Watcom. У жаргоні комп’ютерників помітно активізується прийом метафоризації: вага – розмір файла, дуля – вихід із програми трьома пальцями, серфінг пошук в Інтернеті найрізноманітнішої інформації без конкретної мети, вилетіти, вивалитися – скористатися аварійним виходом із мережі (За Л. Ставицькою).

Жаргон (від франц. jargon, первісно – «пташина мова, цвірінькання»; «незрозуміла мова») – це різновид мови певної групи людей, об’єднаних професійними інтересами (жаргон шахтарів, залізничників, програмістів), родом занять (жаргон спортсменів, колекціонерів) або віком. Щодо молодіжного, студентського, жаргону найчастіше використовують слово сленг (від англ. slang – жаргон). Арго (від франц. argot) – особлива мова обмеженої професійної або соціальної групи (злодійське арго), яка вживається з метою приховування предмета комунікації. Жаргон характеризується специфічною лексикою та фразеологією, а також особливим використанням словотворчих засобів. Практично будь-яке жаргонне слово (жаргонізм) здатне надати висловлюванню знижений характер, внести в нього певну оцінність, експресію і т.п. Звичайно, ці особливості жаргонізмів обумовлюють абсолютну неможливість їх використання в певних сфе-

15

рах (наприклад, в офіційно-діловій, науковій). Але і в побутовій сфері вживання жаргонного слова може додати вислову певну двозначність і ускладнити сприйняття повідомлюваного, породити нерозуміння або естетичне незадоволення слухача.

Вищою формою національної мови є літературна мова. Сучасна україн-

	ська літературна мова сформувалася на основі най-	Літературна	мова –
	більш уніфікованого й поширеного середньонаддні-
		це оброблена, унор-
	прянського діалекту, але увібрала в себе і найважливі-	мована форма націо-
	ші елементи інших діалектів України. Початком нової	нальної мови, що в
		усній та письмовій
	української літературної мови умовно вважається	різновидах обслуговує
	1798 р., коли вийшли друком три перші частини ―Ене-	культурне	життя
		народу, всі сфери його
	їди‖ І.П. Котляревського, у яких уперше прозвучала
		суспільної діяльності.

багата, колоритна, мелодійна українська народна мова.

ЦЕ ЦІКАВО

Українська мова серед інших мов світу

Усі мови за спорідненістю поділяються приблизно на 40 сімей. Є китайськотибетська мовна сім'я (кількість носіїв цих мов — 1 млрд. 224 млн. осіб), семітохамітська (майже 262 млн. осіб), авcтро-незійська (приблизно 240 млн. осіб), дравідська (192 млн. осіб), тюркська (11О млн. осіб), угро-фінська (24 млн. осіб) та інші, менш чисельні. Найчисельнішою є індоєвропейська мовна сім'я: вона налічує понад 150 мов, якими користуються 2 млрд. 172 млн. осіб. Мови індоєвропейської сім'ї об'єднують у 10 груп: індійську (760 млн. осіб), романську (576 млн. осіб), германську (425 млн. осіб), іранську (80 млн. осіб), балтійську (5 млн. осіб), кельтську (10 млн. осіб), грецьку (12 млн. осіб), албанську (5 млн. осіб), вірменську (5 млн. осіб). До індоєвропейських належать і слов'янські мови, якими користуються приблизно 290 млн. осіб. Слов'янську групу мов поділяють на три підгрупи. До східної підгрупи належать українська, російська (приблизно 170 млн. осіб) і білоруська (понад 10 млн. осіб) мови. Західну підгрупу становлять польська (44 млн. осіб), чеська (12 млн. осіб), словацька (5 млн. осіб), верхньолужицька (не більше 50 тис. осіб) і нижньолужицька (близько 10 тис. осіб), мертва полабська мови. Південну підгрупу становлять сербська (13,5 млн. осіб), дуже близька до неї хорватська (7 млн. осіб), болгарська (9 млн. осіб), македонська (2 млн. осіб), словенська (2 млн. осіб) та мертва старослов'янська мови. Нині українською мовою в Україні й поза її межами розмовляють близько 45 млн. осіб. За кількістю тих, хто розмовляє нею, українська мова стоїть на 15—20-му місці у світі.

Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексикофразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилічну систему. Українська мова стала придатною для вираження

16

найскладніших думок і найтонших почуттів. Т. Шевченко вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи подальшого розвитку.

Найважливіші ознаки сучасної української літературної мови: поширення на всій мовній території; наявність письмової форми (обслуговує державну, політичну, господар-

ську, наукову й культурну діяльності) та усної форми вияву (безпосереднє спілкування людей, побутові та виробничі стосунки);

поділ на функціональні стилі; унормованість.

Мовна норма – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що відповідають системі мови і вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Види мовних норм відтворені у схемі 1.2.

Схема 1.2 – Система мовних норм

	Орфоепічні	та				Графічні
	акцентуаційні					норми пере-
	норми правиль-					давання звуків і
	ної вимови	і				звукосполучень
	наголошування					на письмі

Лексичні

Пунктуаційні

норми правиль-

норми вжива-

ного слововжи-

ння розділових

вання

знаків

Морфологічні

Орфографічні

норми правиль-

норми написан-

ного вживання

ня слів

відмінкових за-

кінчень, родів,

Стилістичні

чисел

та ін.

норми правиль-

Синтаксичні

ного

відбору

норми правиль-

мовних

засобів

ної побудови ре-

залежно від си-

чень, слово-

туації

спілку-

сполучень,

вання

уживання при-

йменників

17

Мовні норми характеризуються:

системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи); історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку

мови); соціальною зумовленістю (виникають у зв'язку з потребами суспільст-

ва);

стабільністю (не можуть часто змінюватися).

Чинна редакція українського правопису вийшла у світ 2007 року. Вона містить лише незначні зміни порівнювано з редакцією 1993 року, насамперед у прикладах до правил.

На сьогоднішньому етапі спостерігаємо такі тенденції розвитку української літературної мови:

1)розширення суспільних функцій, сфер застосування, входження в нову галузь знань, зокрема комп’ютерну;

2)поповнення великою кількістю номінативних словосполучень, що відображають реалії економічного, політичного та культурного життя України: альтернативні вибори, гілки влади, інформаційний простір, соціальний захист, ринкові відносини;

3)поява нових, активізація вживання та розширення значень раніше відомих слів: довкілля, голубі шоломи, літовище, намет;

4)інтенсивне збагачення за рахунок запозичень української термінології, зокрема суспільно-політичної: імідж, консенсус, брифінг, електорат, піар; бізнесової: реприватизація, менеджмент, інвестор, маркетинг, сертифікат; технічної: принтер, факс, дискета та ін.;

5)переміщення спеціальної лексики до розряду широковживаної: інвестор, ембарго, ліцензія, моніторинг, електорат, ротація та ін.;

6)встановлення тісних контактів української мови з різними мовами світу, посилення явищ інтернаціоналізації українського словотвору: автошоу, екс- прес-анкета, прес-секретар, гала-концерт;

7)заміна іншомовних слів давніми або новоствореними: снаряд – гарматень, кулемет – скоростріл, фотографія – світлина, слайд – прозірка;

8)звільнення від нашарувань умисної русифікації лексичної, граматичної системи та правопису української мови.

Українська мова ввійшла у ХХІ ст. як мова, що успішно забезпечує складні, відповідальні та багатоаспектні потреби професійного характеру. Для ефективного спілкування у межах певної професії необхідне не тільки знання літературної мови, а й володіння культурою мовлення.

18

ЦЕ ЦІКАВО

Українська мова серед слов’янських мов

З точки зору фонетики, лексики та граматики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики). З точки зору лексики близькими до української є також польська (70% спільної лексики), словацька (68% спільної лексики) та меншою мірою російська мова (62% спільної лексики). Найближчою генеалогічно до української є білоруська мова: починаючи з IX — XI ст. обидві мови частково формувалися на спільній діалектній базі (зокрема північна діалектна група української мови брала участь у формуванні розмовної білоруської мови); обидва народи до XVI ст. мали спільну писемну книжну українсько-білоруську мову.

Відмінності щодо інших слов'янських мов:

–найбільша кількість фонем – 48;

–найбільша вокальність – милозвучність;

–найбільша кількість кореляційних пар м'яких і твердих приголосних звуків;

–послідовне збереження флексій кличного відмінка (на відміну від інших східнослов'янських мов);

–паралельне використання флексій давального відмінка для іменників чоловічого роду (напр.: директор-у, директор-ові) та ін.

Українська мова вплинула на інші сусідні слов'янські мови, особливо на польську та російську літературні мови, меншою мірою на білоруську. До багатьох мов світу увійшли українські слова «гопак», «козак», «степ», «бандура», «борщ» (польською було запозичено українські слова «hreczka» — гречка, «chory» — хворий, російською «бублик» — бублик, «подполковник» — підполковник, румунською «ştiucă» — щука, «holub» — голуб, білоруською «ўлік» — облік, «сякера» — сокира тощо).

Поняття «культура професійного мовлення». Комунікативні ознаки культури професійного мовлення

Опанування норм сприяє підвищенню культури фесійного. Культура мовлення передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також правильне використання мовленнєвого етикету. Таким чином, культура мовлення – це не тільки дотримання норм сучасної літературної мови під час спілкування, а й оптимальний вибір мовних та позамовних засобів залежно від мети і ситуації спілкування. Розглянемо детальніше якості, що становлять поняття культури професійного мовлення.

мовлення, зокрема про-

Культура професійного мовлення – це сукупність мовленнєвих якостей, що мають найкращий вплив на адресата із врахуванням конкретних обставин професійного спілкування і відповідно до поставленої мети (повід-мити, спонукати, попередити, переконати тощо).

19

Суржик (с.-г. термін – «суміш зерна пшениці, жита, ячменю, вівса, а також низького ґатунку борошно з такої суміші») – переносне значення: елементи двох або кількох мов, об’єднаних без додержання норм літературної мови.

Правильність мовлення – це дотримання літературних норм у сфері професійного усного та писемного спілкування. Еталоном правильності слугують правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у письмовому мовленні тощо.

Приклади порушення мовних норм

Часто у професійному мовленні неправильно використовують дві форми першої особи однини теперішнього часу дієслова просити, а саме: про´шу і прошу'. Перша форма про´шу має значення «запрошую», вона є синонімом словосполучення «будь ласка». Ілюструють це такі фрази: «Про´шу, заходьте», «Про´шу, сідайте». Форма прошу' означає «звертаюся з проханням, клопочу». Вона вживається в усному мовленні: «Прошу', пробачте, колего», а також в заявах, службових записках та діловій кореспонденції, наприклад: «Прошу' Вашого дозволу…». Коли сполучення у цілому означає «загалом», то наголошувати потрібно другий склад: «У ціло'му робота виконана добре». Якщо ж ідеться про наявність чогось у всьому (у цілому) предметі, тоді наголошується перший склад, наприклад: «У ці'лому комплексі».

Порушення лексичної або синтаксичної норм, у результаті яких змішуються дві мови, наприклад, російська та українська, призводить до явища інтерференції (суржику). Наприклад, не припустимо вживати русизми справка

(замість українського слова довідка), рішити (за-

мість вирішити), умісний (замість доречний), слідуючий (є слово наступний), сводка (є зведення), співпадати (збігатися), смета (кошторис), постановили (ухвалили), введення (вступ, тобто частина наукової роботи), він являється програмістом (правильно він є програмістом), тезиси

(правильно тези), а замість тезисний план потрі-

бно вживати тезовий план.

Абревіатура вуз в українській мові не використовується, тому що в ній захований прикметник учбовий, якого немає в нашій мові. Сучасна норма визнає словосполучення навчальний заклад, відповідно й абревіатуру внз або виш (вища школа). Приклади неправильних словосполучень, що зустрічаються у мовленні фахівців комп’ютерної галузі, наведені в табли-

ці 1.3.

20