Запитання для самоперевірки

1. Назвіть і охарактеризуйте основні макроекономічні показники.

2. Дайте визначення валового національного продукту.

3. Перелічіть макроекономічні показники системи національних рахунків.

4. Які способи вимірювання ВНП ви знаєте?

5. Запишіть і поясніть формулу розрахунку ВНП за витратами.

6. Що включають в себе витрати на споживання, витрати на інвестиції, державні витрати?

7. Запишіть формулу розрахунку ВНП за доходами.

8. Поясніть джерела кожного з видів доходу в економічній системі.

9. Поясніть значення і необхідність використання в системі національних рахунків показників валового внутрішнього продукту; чистого національного продукту.

10. Як уникнути подвійного рахунку при вимірюванні ВНП?

11. Чим відрізняється особистий дохід від доходу кінцевого використання?

12. Чому при складанні національних рахунків зіставляється ринкова вартість обсягів виробництва у різні роки, а не фактичні фізичні обсяги виробництва?

13. Охарактеризуйте показник чистого економічного добробуту.

14. У чому різниця між номінальним і реальним ВНП?

15. У чому різниця між дефлятором та індексом цін?

16. Що ілюструє квадрат відносності Лоренца?

17. Поясніть економічний зміст кривої Лоренца.

Розділ 3 Сукупний попит і сукупна пропозиція

3.1. Сукупний попит та його складові

Для розуміння дії ринкового механізму велике значення має дослідження взаємодії між попитом і пропозицією. На макрорівні вони розглядаються не як попит і пропозиція на окремі товари, а як сукупний попит і сукупна пропозиція. А національний обсяг виробництва і рівень цін визначається взаємодією сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Національний обсяг виробництва і рівень цін визначаються взаємодією сукупного попиту (AD) та сукупної пропо­зиції (AS).

Сукупний попит є основною специфічною формою прояву суспільних потреб в умовах функціонування товарно-грошових відносин.

Сукупний попит (AD) - це величина обсягу продукції, яку готові купити макроекономічні суб'єкти за кожного можли­вого рівня цін (Р). AD - це заплановані витрати всіх макроекономічних суб'єктів.

Сукупний попит (AD ) можна визначити за формулою розрахунку ВВП методом витрат:

AD = C+ I+G+ NE, (3.1)

де С - споживчий попит: платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари; І - інвестиційний попит: попит підприємців на засоби виробництва для відновлення зношеного капіталу (амортизація) та збільшення реального капіталу; G - попит держави на товари та послуги для виробництва суспільних благ, для державних інвестицій; NE - попит закордону, або попит на чистий експорт, за умови, що попит на імпорт входить у попередні три компоненти.

Одні компоненти сукупного попиту відносно стабільні, зокрема, споживчий попит та попит держави. Інвестиційний по­пит найбільш динамічна частина сукупного попиту, зміни якої пов'язані з коливаннями економічної активності. Визначимо основні фактори, які впливають на структурні компоненти сукупного попиту.

3.2. Споживчий попит. Функції споживання та заощадження

Споживчий попит (С) залежить від:

• доходу домашніх господарств від участі у виробництві;

• податків та трансфертних платежів;

• величини багатства домашніх господарств, тобто реаль­них грошових залишків, які складаються з готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими дохо­дами (облігації тощо);

• доходу від багатства домашніх господарств (процент, рента);

• середньої та граничної схильності до споживання;

• ступеня диференціації населення за доходами;

• чисельності населення.

Дохід домашніх господарств (Y), як правило, складається з двох частин: споживання (С) і заощадження (S).

Дохід домашніх господарств є одним з основних фак­торів споживчого попиту.

На основі гіпотези абсолютного доходу, яку висунув Дж. М. Кейнс у роботі «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», споживання домашніх господарств залежить від абсолютної величини поточного доходу і зростає з його збіль­шенням, але не так швидко, як дохід («основний психологічний закон»).

Відповідно до «основного психологічного закону» функція споживання має вигляд:

C = C₀+c'×Y, (3.2)

де C₀ - автономне споживання, яке не залежить від поточного доходу («споживчий кошик» відповідної групи населення: малозабезпечених, з середнім рівнем доходу, високозабезпечених); с' - гранична схильність до споживання; Y - дохід домашніх господарств.

Гранична схильність до споживання (с') - це частка приросту споживання (ΔС) у додатковій одиниці доходу (ΔY):

(3.3)

Середня схильність (норма) до споживання (с) - це частка споживання (С) у доході (Y):

(3.4)

Заощадження (S) - це неспожита частина доходу (Y). Кожній функції споживання (С) відповідає своя функція заощадження (S), тому що дохід домашніх господарств (Y), як відмічалося раніше поділяється на споживання і заощадження.

Y=C + S → S=Y-C →

→S=Y-(C₀ + c'Y) →

→S = -C₀ + (Y-c'Y) →

→ S = -С₀ + (1 - с')У;

1 - c' = s' - гранична схильність до заощадження.

де Y - дохід домашніх господарств; С - споживання; S - заощадження.

Із зростанням доходу (Y) середня норма споживання (с) знижується і наближається до граничної схильності (норми) до споживання (с').

Таким чином, розширення виробництва потенційно містить у собі можливість перевиробництва, бо зменшення середньої норми споживання (с) свідчить про те, що у зростаючому ва­ловому внутрішньому продукті зменшується частка продукції, яку готові придбати домашні господарства.

Ступінь диференціації доходів населення істотно впливає на сукупний споживчий попит: чим рівномірніше розподіляється НД між домашніми господарствами, тим більша його частка йде на споживання. При значній диференціації доходів частка споживання у НД скорочується.

Зображення функцій споживання (С) і заощадження (S) по­дано на графіку 3.1.

Рис. 3.1. Функції споживання (С) та заощадження (S)

За класичною теорією процес формування заощаджень (S) залежить від двох основних факторів:

1) процентного доходу (процентної ставки, коли домашні господарства виступають у ролі кредитора або купують облігації).

Прихильники класичної теорії вважають, що чим більші розміри процентного доходу, тим більше вони будуть стимулю­вати домашні господарства до заощаджень;

2) величини доходу домашніх господарств (рис.3.2).

За кейнсіанською теорією величина заощаджень (S) і кри­ва заощаджень (SS) істотно не змінюються під впливом зміни процентної ставки (i): «... кратковременные колебания нормы процента вряд ли оказывают каким-либо путём сильное непосредственное влияние на величину расходов. Немногие люди решают изменить свой образ жизни по той причине, что норма процента упала с 5 до 4, если их совокупный доход остаётся таким же, как и раньше».¹ (Кейнс Дж М. Избранные произведения.)

Рис. 3.2. Функція заощаджень за класичною теорією

Основним фактором, який істотно впливає на величину за­ощаджень (S), є рівень реального доходу домашніх госпо­дарств (Y), тому крива заощаджень (SS) зовсім не еластична відносно процентної ставки (і) і має вигляд (рис. 3.3):

Рис. 3.3. Функція заощаджень за кейнсіанською теорією