10.3. Державне регулювання зайнятості

Метою державної політики зайнятості в Україні є створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості та зменшення безробіття.

Державна політика зайнятості базується на таких основних принципах:

• пріоритетності забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;

• відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;

• забезпечення рівних можливостей громадянам, які проживають на території України, у реалізації їх конституційного права на працю;

• ефективного використання робочої сили та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття;

• співробітництва уряду України, організацій працівників і роботодавців у сфері зайнятості населення на основі паритетності та рівності сторін соціального партнерства;

• пріоритетності норм чинних міжнародних договорів у сфері зайнятості населення, згода на обов'язковість дотримання яких надана Верховною Радою України.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення державної політики зайнятості. Продуктивна зайнятість реалізується в процесі здійснення трудових відносин між працівником і роботодавцем. Громадянам належить виключне право вільно обирати види діяльності, не заборонені законодавством, у тому числі не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється, якщо інше не передбачено законом.

Відносини у сфері зайнятості регулюються Конституцією України, Законом України «Про зайнятість населення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», іншими нормативно-правовими актами.

Основними напрямами державної політики зайнятості є:

• сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

• сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці;

• підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;

• сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;

• посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

• підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

• соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;

• забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;

• сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості.

Державним органом, який забезпечує додержання наданих державою громадянам гарантій зайнятості та соціального захисту від безробіття, є державна служба зайнятості. Послуги, що надаються державною службою зайнятості відповідно до покладених на неї завдань, є безоплатними.

З метою реалізації державної політики зайнятості Кабінет Міністрів України розробляє, а Верховна Рада України затверджує державну програму зайнятості населення. Державна програма зайнятості населення розробляється на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості. У державній програмі зайнятості населення визначаються пріоритети у сфері зайнятості, механізми їх реалізації, джерела фінансового забезпечення її виконання, прогнозні загальнодержавні й територіальні показники зайнятості та безробіття. Реалізація державної програми зайнятості населення здійснюється шляхом виконання планів дій та заходів щодо сприяння зайнятості населення, які розробляються з урахуванням основних показників ринку праці Міністерством праці та соціальної політики за участю інших центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Територіальні та місцеві програми зайнятості населення є механізмом реалізації державної програми зайнятості населення в регіонах і складовими програм їх соціально-економічного розвитку. У територіальних та місцевих програмах зайнятості населення визначаються основні показники ринку праці та заходи, спрямовані на збалансування попиту і пропозиції робочої сили на територіальних ринках праці, соціального захисту безробітних, забезпечення додаткових гарантій зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці.

Практика використання методів впливу на зайнятість виявила два типи уявлення стосовно політики держави на ринку праці – активний і пасивний (табл. 10.1). Адміністративно-організаційні методи спрямовані, передусім, на впровадження активної політики держави на ринку праці.

Пасивна політика держави в галузі зайнятості передбачає її відповідальність за становище найманих працівників і роботодавців на ринку праці.

Таблиця 10.1

Типи державної політики на ринку праці

активна політика	громадські роботи, які організуються з метою надання тимчасової роботи громадянам, котрі втратили роботу, а також для забезпечення роботою осіб передпенсійного віку і для трудової реабілітації тих, хто мав значну перерву у професійній діяльності. Організація громадських робіт здійснюється найчастіше державними адміністраціями.
	професійна орієнтація – це комплексна система науково обґрунтованих форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування особистісних характеристик кожного індивіда та попиту на ринку праці.
	професійне навчання, яке включає первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації незайнятих громадян.
пасивна політика	реєстрація та облік безробітних і незайнятих громадян, які шукають роботу.
	організація системи надання допомоги по безробіттю.
	здійснення грошових та негрошових форм підтримки безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні.

Пасивна політика здійснюється пасивними заходами, до яких належить: реєстрація та облік безробітних і незайнятих громадян, які шукають роботу; організація системи надання допомоги по безробіттю; здійснення як грошових, так і негрошових форм підтримки безробітних і членів сімей, котрі перебувають на їх утриманні. Ці заходи не впливають на співвідношення попиту та пропозиції робочої сили і в умовах нашого ринку праці не регулюють зайнятість населення.

Активна політика на ринку праці – це комплекс методів і заходів, націлених на сприяння найшвидшому поверненню безробітних до активної праці. Загалом активнi методи та заходи є сукупнiстю методiв і заходiв:

• щодо створення додаткових сфер зайнятостi (переструктуризацiя економiки, додатковi робочi мiсця на державних пiдприємствах, субсидування створення нових робочих мiсць у приватному секторi, створення умов для iноземного iнвестування, органiзацiя суспiльних робiт, створення умов для самозайнятостi громадян тощо);

• з пiдготовки, перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв;

• щодо посилення територiальної та професiйної мобiльностi робочої сили;

• щодо субсидування частини витрат пiдприємств на заробiтну плату, перепiдготовку та пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв, застосування гнучких форм зайнятостi;

• щодо подання допомоги у працевлаштуваннi.

На розробку і здійснення активної політики на ринку праці впливають три групи факторів:

• міжнародні трудові норми;

• тип соціально-трудових відносин на ринку праці, який сформувавнся в тій чи іншій країні;

• різноманітність умов, характерних для ринків праці різних країн і окремих регіонів у країні.

Варто звернути увагу на те, що регулювання зайнятостi досягає найвищого ефекту в тих країнах, у яких, по-перше, полiтика зайнятостi є вмонтованою у загальноекономiчний механiзм функцiонування суспiльного господарства; по-друге, заходи державної полiтики зайнятостi зосередженi не лише на територiальному рiвнi реалiзацiї, а також ураховують галузевий рiвень, тобто здiйснюються не тiльки державною службою зайнятостi, а й передбачають активнiсть галузевих мiнiстерств, пiдприємств та органiзацiй рiзних форм власностi; по-третє, в загальний економiчний механiзм закладено основний важiль полiтики зайнятостi – стимулювання попиту, в тому числi попиту на робочу силу; по-четверте, до сфери полiтики зайнятостi включено найсуттєвiшi аспекти регулювання заробiтної плати, посилення трудової мотивацiї тощо. Iншими словами, державна активна полiтика зайнятостi не повинна обмежуватись проведенням заходiв щодо сприяння працевлаштуванню.

Країни з ринковою економікою не застосовують окремо або активну або пасивну політику. Залежно від моделі ринку праці та економічного стану країни в державній політиці зайнятості присутні активні і пасивні заходи з перевагою тих або інших. Оскільки найефективнішим соціальним захистом працездатних громадян є надання робочих місць усім тим, хто бажає працювати, то перевагу в більшості країн з розвинутою ринковою економікою віддають активним заходам, спрямованими на розширення сфери застосування праці. На основі цього необхідно витримувати раціональні пропорції витрат на такі заходи. Витрати на активні заходи в розвинутих країнах складають від 20 до 40%, а іноді і 50% від загальних коштів, спрямованих на регулювання зайнятості.