10.4. Взаємозв’язок інфляції та безробіття

Надлишкове безробіття - лихо для будь-якої економіки, адже суспільство через нього безповоротно втрачає значну частину національного продукту, яку могло б використати для розши­рення споживання (зростання добробуту) та нагромадження - основи майбутнього добробуту.

Слід врахувати, що кейнсіанська модель зайнятості одним із засобів боротьби з безробіттям пропонувала інфляцію. Дана модель показує: в економіці може виникнути або безробіття, або інфляція, тобто регулюючи рівень інфляції, можна регулювати рівень безробіття.

Кейнсіанці не пояснили причин одночасного існування інфляції і безробіття, і цю прогалину ліквідував австралійський економіст А. У. Філліпс, визначивши універсальний характер зворотної залежності між змінами заробітної плати і рівнем безробіття (рис. 10.4).

Крива Філліпса показує, що при зростанні попиту на ро­бочу силу і, відповідно, скороченні рівня безробіття (u) рівень цін (Р) і, відповідно, рівень інфляції () підвищується. Такимчином, крива Філліпса є спрощеною однофакторною моделлю інфляції (), яка визначає її функцію безробіття(u).

Рис. 10.4. Крива Філліпса

де- рівень інфляції; - рівень інфляції, в умовах повної зайнятості; и - рівень безробіття; - природний рівень безробіття.

Відрізок кривої Філліпса зліва від точки N характеризує інф­ляцію попиту, яка може виникнути внаслідок спроб держави встановити штучно високу зайнятість. Відрізок справа від точки N відображає падіння цін у період кризи надвиробництва.

Пояснення взаємозв'язку між рівнем інфляції та рівнем зайня­тості полягає у тому, що високе безробіття примушує працюю­чих по найму погоджуватись на нижчу заробітну плату, що уповільнює зростання цін. Але коли рівень безробіття низький, то найманим працівникам легше вимагати таке зростання заробітної плати, яке випереджає зростання продуктивності праці. Наслідком цього є зростання цін (інфляція). Отже, низький рівень безробіття породжує тенденцію до більш високого рівня інфляції, і навпаки, високе безробіття су­проводжується низькою інфляцією.

Дійсно, до 1970-х років для більшості еко­номічних циклів були характерні:

а) зростання безробіття при зниженні цін - у фазах спаду і депресії;

б) підвищення цін на фоні скорочення безробіття - у фазах пожвавлення та підйому (рис. 10.5).

Ці процеси закономірні, оскільки спад виробництва послідо­вно викликає зростання безробіття, скорочення доходів, видатків і сукупного попиту, а в результаті - падіння цін. Коли вир о бництво йде на підйом, картина є зворотною: безробіття поступо­во зменшусться, доходи кола працюючих, яке збільшується, починають рости, збільшуючи за ланцюгом витрати, попит і, в ре­зультаті, ціни.

Рис. 10.5. Взаємозворотний зв 'язок між безробіттям та інфляцією

Крива Філліпса достовірно відображає тільки короткостро­кову динаміку інфляції і безробіття, яка вимірюється поточни­ми показниками. При існуванні економічних взаємозв'язків, виражених кривою Філліпса, неможливо досягти повної зайнятості без інфляції.

Існують різні варіанти кривих Філліпса. Зокрема, так звана оригінальна крива Філліпса показує взаємозв'язок ставок за­робітної плати і безробіття: чим вищі ставки заробітної плати, тим менша зайнятість, і навпаки, чим нижчі ставки оплати праці, тим менший рівень безробіття.

Однак в 70-х роках в країнах Заходу виявилося інше явище - стагфляція (стагфляція - стагнація + інфляція: від лат. stagnum -стоячая вода + mflatio - вздуття), при якій стагнація виробництва (застій, депресія) супроводжується не тільки високим без­робіттям, але і зростаючою інфляцією. Тобто стагфляція означає вже не альтернативність (або - або), а поєднання безробіття та інфляції. Це суперечить кейнсіанським висновкам.

Інфляція може викликати скорочення як обсягу виробництва, так і зайнятості за певних обставин. Припустимо, що в економіці обсяг витрат такий, що існує повна зайнятість та стабільний рівень цін. Якщо зростатиме інфляція, яка обумовлена зростанням витрат (інфляція витрат), то за існуючого рівня сукупного попиту реальний обсяг продукту скоротиться. Це означає, що зростання витрат викличе значне підвищення цін, і за даних загальних витрат можна буде купити на ринку лише частину реаль­ного продукту. Отже, реальний обсяг виробництва зменшиться, а безробіття зросте.

Економісти неокейнсіанського спрямування пояснювали появу стагфляції рядом факторів, які вони назвали шоком пропозиції або шоком ціни (французьке «шок» - удар, поштовх). До та­ких чинників стагфляції відносять:

• зростання цін на енергоносії та на сільськогосподарську продукцію;

• знецінення паперових грошей (насамперед, американсь­кого долара, який знаходиться в основі міжнародної валютної системи);

• стрімке зростання заробітної плати завдяки скасуванню контролю урядів над її рівнем;

• повне «вивільнення» цін з-під контролю держави;

• зниження продуктивності праці;

• інфляційні очікування підприємців і населення.

Результатом дії перерахованих факторів стало зростання су­купних витрат, що, у свою чергу, неминуче призвело до загально­го зростання цін (інфляції) та зменшення зайнятості.

Економісти неокласичного спрямування одночасну появу високих рівнів інфляції та безробіття пояснюють так званою гіпотезою природного рівня, яка взагалі ставить під сумнів реальність зв'язку, відображеного кривою Філліпса. Цей підхід у підсумку дає висновок, що економіка є стійкою в довгостроковому плані (тобто на короткий час можливі порушення рівноваги ринку у ви­гляді безробіття та інфляції, які долаються ринковим механізмом без зовнішнього втручання) при природному рівні безробіття.

Таким чином, крива Філліпса відображає кейнсіанські уявлен­ня про взаємозв'язок інфляції та безробіття. Більшість еконо­містів поділяють точку зору на цю проблему, згідно з якою спра­ведливо говорити про альтернативність (різнонаправленість) безробіття та інфляції лише в короткі періоди, але ймовірність такого зв'язку у довготривалому плані набагато менша.

Неокласична теорія стверджує: хоча несподівані коливання цін можуть викликати короткострокову макроекономічну не­стабільність, ринкова економіка залишається стійкою в довго­тривалому періоді за обсягом виробництва, що відповідає рівню повної зайнятості (фрикційного і структурного безробіття).

Сучасне кейнсіанство відкидає можливість саморегулювання ринку і закликає до активного використання державної стабілі­заційної політики щодо ринку праці. Державна політика в сфері зайнятості орієнтується на повну зайнятість населення та передбачає макроекономічне регу­лювання ринку праці.