2.4. Система національних рахунків

Практика макроекономічних розрахунків у будь-якій країні спирається на велику кількість показників, які обчислюються за певними правилами. Але оскільки кожна країна певним чином інтегрована в світову економіку, то для забезпечення міжнародних порівнянь необхідно застосовувати єдині підходи до системи та методології обчислення макроекономічних показників. Ця вимога реалізується за допомогою спеціального міжнародного стандарту - Системи національних рахунків (СНР), який розробляється ООН і рекомендується всім країнам для практичного використання.

У своєму розвитку міжнародний стандарт макроекономічного рахівництва пройшов кілька етапів. Першим таким стандартом був документ, прийнятий ООН в 1953 р. під назвою «Система на­ціональних рахунків і допоміжних таблиць». Другий стандарт бу­ло схвалено Статистичною комісією ООН у 1968 р. Останнійстан­дарт схвалено цією комісією у 1993 р. На його основі Державний комітет статистики України розробляє національні рахунки й обчислює макроекономічні показники.

Система національних рахунків (СНР) - це міжна­родний стандарт оцінки основних економічних показників країни. Вона містить такі макроекономічні показники: ВВП, ЧВП, ВНД, ВННД, ЧНД, НД та ін.

До основних категорій системи національних рахунків належать: інституційна одиниця, економічна операція та резидент.

Інституційна одиниця - це економічна одиниця, яка є юридичною особою, веде повний набір бухгалтерської звітності та характеризується єдністю поведінки і самостійністю у прийнятті рішень у сфері основної діяльності. Інституційна одиниця є базового одиницею обліку в СНР.

У системі національних рахунків здійснюються економічні операції трьох видів: операції з продуктами і послугами, розподільчі та фінансові.

Резидентами країни вважаються особи або організації, центр інтересів яких зосереджується на території цієї країни.

Резидентів поділяють на: резиденти-особи та резиденти-підприємства.

Відповідно до міжнародних стандартів система національних ра-хунків поділена на шість секторів:

1. нефінансові корпорації, тобто усі підприємства, які виробляють товари та надають послуги з реалізації їх на ринку;

2. фінансові корпорації - установи, які здійснюють фінансові опе­ранд: випуск та розподіл фінансових коштів, випуск та реалізацію цінних паперів, надання кредитів (банки, страхові компанії та ін.);

3. сектор загального державного управління (державні установи та організації, тобто інституційні одиниці, які утримуються за рахунок державного бюджету);

4. сектор домашніх господарств, до якого належать домогосподарства, які споживають товари і послуги і можуть виробляти про­дукта для власного споживання;

5. сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства (інституційні одиниці, що надають неринкові послуги домашнім господарствам);

6. сектор зовнішньоекономічних зв'язків.

Сукупність інституційних одиниць з однорідним виробництвом називають галуззю. Економічні операції в СНР об'єднуються у рахунки. Згідно з принципом подвійного запису кожна економічна операція відбивається у рахунках двічі: у ресурсах (дебет) та у використанні (кредит). Сукупність двосторонніх рахунків утворює балансову таблицю.

Побудова рахунків здійснюється послідовно і відповідає статтям економічного кругообігу. Так стаття попереднього рахунку, яка відображена в частині «Використання ресурсів», слугує «Ресурсом» наступного рахунку. Такий підхід забезпечує послідовний зв'язок між рахунками, а балансувальні статті рахунків розглядаються як вимірники макроекономічних явищ.

Національні рахунки складаються з:

• рахунку товарів і послуг;

• рахунку виробництва;

• рахунку первинного розподілу доходу;

• рахунку вторинного розподілу доходу;

• рахунку використання доходу;

• рахунку нагромадження;

• таблиць «витрати-випуск»;

• балансових таблиць фінансових і нефінансових активів і пасивів.

Отже, СНР базується на системі макроекономічних показників ̶ сумарних статистичних величин, які характеризують результати функціонування галузей, секторів та економіки в цілому. Ці показники утворюють систему взаємопов'язаних індикаторів, які розкривають різні сторони економічного процесу, доповнюють один одного і об'єднуються у блоки за стадіями економічного кругообігу.

Для вимірювання результатів економічної діяльності використовують систему взаємопов'язаних показників, найважливішими з яких є такі:

на стадії виробництва: валовий випуск; проміжне споживання; валова додана вартість; валовий внутрішній продукт; чистий внутрішній продукт;

на стадії утворення і розподілу доходів: валовий національний дохід; валовий національний наявний дохід; чистий наявний національний дохід;

на стадії використання доходів і заощадження: кінцеве споживання; заощадження; чисте кредитування / чисте запозичення.

Поряд з ВВП іншим головним макроекономічним показником є валовий національний дохід (ВНД, GNI) що характеризує дохід нації. Валовий національний дохід визначається так: ВВП плюс пер­винні доходи, що отримані резидентами даної держави за кордо­ном (оплата праці, проценти, дивіденди, доходи від прямих за­кордонних інвестицій), мінус платежі іноземцям за послуги, що надаються факторами виробництва, які перебувають у їхній власності і територіально розташовані в цій країні. Тобто валовий національний дохід GNI визначається за формулою:

GNI=Y+NI_f, (2.14)

де NI_f — чисті первинні доходи, отримані з-за кордону.

Для розвинених країн ВНД > ВВП, для країн з перехідною економікою ВНД < ВВП.

Найбільш повною характеристикою національного доходу країни є валовий національний наявний дохід (ВННД, GNDI), який визначається за формулою:

GNDI=GNI+NTR_f, (2.15)

де NTR_f— чисті поточні трансферти, отримані з-за кордону, які охоплюють: чисті поточні податки на доходи, майно тощо, одержані від інших країн; чисті соціальні виплати та інші чисті поточні трансферти, отримані з-за кордону (гуманітарна допомога, дарунки родичів, штрафи і пені, виплачені резиден­тами за кордоном тощо).

Відніманням із ВННД спожитого капіталу отримують чистий наявний національний дохід (ЧННД).

Валовий національний наявний дохід відображує весь дохід (як зароблений, так і отриманий від зовнішнього світу), яким може розпоряджатися країна. Переважна частина цього доходу спрямовується на споживання, інша — на заощадження. Звідси випливає формула національних заощаджень:

(2.16)

Чисте заощадження являє собою одне із джерел фінансування капітальних витрат. Перевищення (+) або недостача (-) власних джерел фінансування капітальних витрат називається «чисте кредитування / чисте запозичення». На рівні економіки чисте кредитування означає придбання фінансових активів у нере­зидентів, а чисте запозичення ̶ фінансові зобов'язання перед нерезидентами. Перелічені макроекономічні показники є найважливішими і складають лише частину тих, що існують.

У макроекономічному аналізі широко використовують такі показники ,як національний, особистий дохід та дохід кінцевого використання.

Національний дохід (NJ) - це сума факторних доходів від праці, землі і капіталу за рік.

NJ = W + R + i + p, (2.17)

де W - заробітна плата; R - рента; і - процент; р - прибуток.

Особистий дохід (PJ) - це дохід, який нараховується сектору домашніх господарств:

• за участь у процесі виробництва (основна і додаткова за­робітна плата);

• як власникам факторів виробництва (дивіденди, проценти, рента);

• шляхом перерозподілу національного доходу (через ви­плату трансфертних платежів).

Рента – це плата, яка встановлюється за користування зем­лею та іншими ресурсами, які є власністю інших економічних суб'єктів, за умови, що пропозиція їх обмежена.

Особистий дохід отримують шляхом віднімання від національного доходу виплат на соціальне страхування, податку на прибуток корпорацій, нерозподіленого прибутку та додаванням трансфертних платежів.

Особистий дохід розподіляється на споживання, заоща­дження і виплату податків.

Дохід кінцевого використання (DJ) - це частина особистого доходу, яка залишається сектору домашніх госпо­дарств після сплати індивідуальних податків:

DJ = PJ-T_інд, (2.18)

де PJ - особистий дохід; Т_шд - індивідуальні податки.

Індивідуальні податки містять особисті прибуткові податки, податки на особисте майно, податки на спадщину.

Дохід кінцевого використання розподіляється на споживання (С) і заощадження (S).