2.5. Чистий економічний добробут

ВВП як мірило економічного добробуту суспільства має недоліки, які практично унеможливлюють виконання цієї ролі. Йдеться, зокрема, про такі його недоліки.

1. ВВП не враховує деякі види діяльності, що здійснюються в межах домашнього господарства (домашній догляд за дітьми і хворими, домашнє упорядкування за принципом «зроби сам» тощо). Такі види діяльності зазвичай збільшують добробут суспільства, але не мають ринкової оцінки.

2. ВВП не враховує проблеми вільного часу. Відомо, що в умовах високо розвиненої економіки рівень доходів є достатнім для якісного відпочинку і збільшення вільного часу значної частини населення, а це рівнозначно збільшенню добробуту країни.

3. ВВП не відбиває екологічні проблеми, що нагальне стоять перед суспільством (вичерпання ресурсів, зміна клімату, забруднення навколишнього середовища тощо). Йдеться про те, що у величині ВВП не враховується вплив виробництва на навколишнє середовище. Статистика ВВП не бере до уваги, що зростання виробництва досягнуто ціною отруєння кислотними дощами полів, лісів, річок. А негативні наслідки функціонування національної економіки завжди тягнуть за собою зменшення добробуту суспільства.

4. ВВП не враховує багатьох секторів тіньової економіки (нелегальні види розваг, безгрошовий обмін послугами, нелегальне виробництво алкогольних напоїв тощо).

Отже, валовий внутрішній продукт ВВП є досить надійним показником річного обсягу національного виробництва товарів і послуг, але не універсальним критерієм економічного добробуту країни, оскільки в ньому не враховуються такі чинники, як вільний час, забруднення навколишнього середовища, тіньова економіка, вироблені товари і послуги для використання в самих домашніх господарствах тощо. Отже, рух ВВП не можна прямо і безпосередньо перевести в терміни добробуту. Валовий внутрішній продукт є насамперед показником потужності ринкової національної економіки, а не економічного добробуту суспільства.

Вчені-економісти робили і роблять спроби сконструювати нові показники економічного добробуту суспільства, які враховували б ті чинники, що не враховує валовий внутрішній продукт, тобто були позбавлені недоліків ВВП. У макроекономіці вже є такий показник - чистий економічний добробут суспільства ЧЕД (NEW).

Показник чистого економічного добробуту країни був введений у наукову термінологію в 1972 році американськими економістами У. Нордхаузом і Дж. Тобіном. Він не є конкретним самостійним статистичним показником, а застосовується тільки як доповнення до валового внутрішнього продукту. Чистий економічний добробут країни ЧЕД відображає результати, не тільки показані в структурі ВВП, а й результати діяльності, що здійснюється в межах домашнього господарства; результати тіньової економіки; міру та спосіб використання вільного часу для підвищення освіти, виховання дітей, фізичного та духовного розвитку; негативні наслідки функціонування виробництва (стан природного навколишнього середовища) тощо.

Чистий економічний добробут суспільства ЧЕД визначається вирахуванням з ВВП грошової оцінки негативних чинників, що впливають на добробут, та додаванням результатів неринкової діяльності в грошовій оцінці і грошової оцінки вільного часу.

Кількісно визначити чистий економічний добробут суспільства ЧЕД непросто. Вся складність полягає в тому, як дати грошову оцінку всім тим видам діяльності, які не мають ринкового характеру і, отже, не можуть бути оцінені в процесі вільного ринкового обміну.

Щоправда, показник чистого економічного добробуту країни цікавий, по-перше, як теоретична постановка проблеми обліку різних сторін функціонування національної економіки, в тому числі неформальної економіки. По-друге, чистий економічний добробут суспільства доцільно використовувати в системі макроекономічних вимірів, оскільки він точніше визначає реальний економічний добробут нації, ніж валовий внутрішній продукт ВВП.

Рівень добробуту населення визначається взаємодією таких макроекономічних складових:

1. Співвідношенням номінального та реального доходу.

Співвідношення між грошовою сумою, яка одержується у вигляді доходу, та кількістю благ, які можна придбати, зале­жить від рівня інфляції та направленості фіскальної політики.

2. Ступенем нерівності в розподілі доходів.

Причини нерівності: різниця у здібностях; різниця в освіті; різниця в уподобаннях та відношенні до ризику; різниця у відношеннях власності; різниця у становищі на ринку; зв'язки та дискримінація.

Економісти для ілюстрації розподілу багатства в суспільстві використовують квадрат відносності Лоренца (рис. 2.1).

У випадку рівномірного розподілу багатства суспільства серед громадян держави кожний процент населення володіє одним про­центом багатства суспільства. Функцію рівномірного розподілу можна зобразити як діагоналі квадрата відносності Лоренца.

Повний рівномірний розподіл багатства суспільства харак­терний для початкових стадій розвитку суспільства. Намагання його дотримувати у різних варіантах у XX столітті призвело до кризового стану у багатьох країнах світу (в СРСР, Китаї та ін­ших країнах). У цих країнах дуже незначна група «правлячої верхівки» потопала у розкоші, а основна маса населення мала не дуже високий рівень життя.

Рис. 2.1. Функція рівномірного розподілу багатства суспільства

Ступінь нерівності у розподілі доходів ілюструє крива Лоренпа (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Крива Лоренца

Крива Лоренца - графік, в якому на горизонтальній осі відкладено процент населення від найбідніших верств до найбагатших, а на вертикальній - процент одержуваного ними дохо­ду. Дана крива характеризує ступінь рівності (нерівності) в роз­поділі доходу. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходів країни.

Область ABC відбиває різницю між «абсолютно справедли­вим» розподілом (АС) і фактичним розподілом (ABC).

Основними засобами зменшення нерівності в розподілі доходів є податкова система та трансфертні платежі.