1.2.3. Реквізити схеми дтп:

• найменування;

• місце скоєння ДТП (назва автодороги, вулиці, кілометру, перехрестя, номер будинку тощо);

• дата (рік, місяць, число) і час скоєння ДТП, а також складання схеми;

• посада, звання, прізвище, ім’я, по батькові і підпис особи, яка склала схему;

• прізвище, ім’я та по батькові, підписи понятих, а також інших осіб, які брали участь в огляді;

• умовні позначки, використані при складанні схеми;

• мірило, у якому виконана схема;

• масштаб (пропорційність), у якому вона виконана.

1.2.4. Об'єкти, що підлягають графічній фіксації на схемі дтп:

• ділянка дороги, де відбулася ДТП;

• відносно сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив'язка об’єктів і слідів;

• транспортні засоби, які брали участь у ДТП — координати їхнього розташування щодо елементів проїзної частини і сталих орієнтирів;

• сліди коліс транспортних засобів — їхнього початку до кожного колеса транспортного засобу із вказівкою розривів, довжина слідів на ділянках з різним покриттям чи з різнорідним станом покриття;

• інші стосовні до події сліди і предмети—розташування частин, що відокремилися від транспортного засобу, і інших об'єктів (уламків кузова, часток фарби, осколків скла, осипання ґрунту, слідів рідин і ін.) щодо елементів проїзної частини, транспортних засобів; площі розсіювання осколків скла, осипу ґрунту тощо;

• координати місця зіткнення, наїзду й інших щодо сталих орієнтирів;

• ширина проїзної частини дороги, включаючи розділові смуги;

• ширина тротуарів, узбіч, профіль кювету;

• радіус кривої у плані (повороту);

• розміри ділянок з різним покриттям; розміри ділянок з різнорідним станом дорожнього покриття;

• розміри і розташування дефектів дорожнього покриття;

• розташування дорожньої розмітки;

• розташування дорожніх знаків і засобів технічного регулювання дорожнього руху;

• розташування шлагбаума, засобів сигналізації, дорожніх знаків на залізничному переїзді;

• подовжній чи поперечний ухил проїзної частини дороги;

• коефіцієнт зчеплення коліс автомобіля з дорожнім покриттям, у т.ч. з різнорідним.

При кресленні схеми потрібно дотримуватись таких рекомендацій:

а) застосовувати спеціальне креслярське приладдя (лінійки, лекала тощо);

б) користуватися загальноприйнятими графічними зображеннями об'єктів і умовними позначками;

в) не змінювати масштабності зображення;

г) якщо потрібно деталізувати ту чи іншу ділянку схеми - використовувати винесення фрагментів;

д) застосовуючи кольорові барвники, уникати зайвої пістрявості, якщо це заважає прочитанню схеми.

1.2.5. Методика та основні принципи складання схеми дтп.

Протокол огляду місця ДТП обов’язково ілюструється однією чи декількома схемами, які являють собою горизонтальну, вертикальну проекцію чи об’ємне зображення обстановки місця події. Як правило схеми виконуються у масштабі 1:200 (у 1 см – 2 м) на аркушах паперу А-4 (210 х 297) з міліметровою сіткою. Розміри і форма схем не обмежуються, оскільки межі місця події можуть мати складну конфігурацію. Тому, за умови відсутності паперу необхідного формату, цілком припустима склейка декількох стандартних бланків схеми, кожний з яких, у такому випадку, підписується понятими, учасниками ДТП та особами, що були присутніми при огляді місця події. Як правило, на схемі відображають горизонтальну проекцію або план місця ДТП. Якщо пригода виникла на пересіченій місцевості чи такій, що має складний профіль, то схему варто доповнити вертикальними проекціями (видами збоку) чи аксонометричними проекціями (об’ємними зображеннями).

Як відомо з курсу геометрії загальноосвітньої школи, площина (план) задається двома осями координат, що взаємно перехрещуються. Припустімо, що нам необхідно зафіксувати положення будь-якої точки А на плані.

Для цього необхідно на заданій площині вибрати осі системи координат, у якій буде проводитися фіксація. Наприклад, на прямокутному чи Т-подібному перехресті це будуть осі прямокутної системи координат, а на косокутному чи У-подібному перехресті – відповідно до осі косокутної системи координат. Як осі координат зручно брати край проїзної частин вулиці чи дороги, що являє собою пряму лінію, або його умовне продовження.

Для того, щоб зафіксувати положення точки А, необхідно виміряти проекціїцієї точки на вибрані координатні осі. Звичайно для нанесення точок на схему використовується саме цей спосіб, тому що він не потребує вимірювання кутів. Для відображення на схемі розташування об’єктів, що маютьвизначену довжину, наприклад - відрізок прямої АВ, достатньо вказати величину трьох проекцій їх крайніх точок.

Об’єкти, що мають конструкційну жорсткість та визначену довжину і ширину (автомобілі, автомобільні причепи та інші ТЗ, деталі і вузли до них, сліди гальмування ТЗ, елементи дорожньої розмітки тощо) фіксуються на схемі аналогічно.

Принципи графічної фіксації ТЗ та інших слідів ДТП у прямокутній та косокутній системах координат показані на рис. 1 та рис. 2.

Для нанесення контурів ТЗ на план можна використовувати спеціальні штампи і трафарети, що входять у комплект устаткування працівника ДАІ. Однак для забезпечення масштабного зображення обстановки місць складних ДТП доцільно викреслювати їх від руки або за допомогою багатоваріантних шаблонів (подібно до так званої «офіцерської лінійки»). У зв’язку з тим, що периферійні частини ТЗ у процесі ДТП, як правило, піддаються деформації, фіксацію їх розташування на схемі доцільно проводити від точок дотикання коліс до проїзної частини (так званої «плями контакту») або від центрів коліс (якщо ТЗ перекинувся на бік, загруз у снігу, піску, багнюці). У цьому випадку заміри доцільно виконувати за найкоротшою відстанню від центрів осей переднього і заднього коліс, ближніх до поверхні землі.

Якщо у процесі перекидання автомобіль опинився на даху, заміри доцільно проводити від точок проекцій на поверхню землі центрів осей переднього і заднього коліс до краю проїзної частини чи умовно сталих орієнтирів(рис.3).

Зміна бази ТЗ у процесі зіткнення, перекидання чи наїзду на перешкоду відбувається досить рідко. Однак, якщо це відбулося, то в такому випадку ТЗ може розглядатися як тіло, що не має визначеної форми, і фіксуватися за габаритними точками (рис.4).