- •Оглавление
- •1. Етапи розвитку літературної української мови
- •2. Нормативність літературної мови. Типи мовних норм.
- •3. Функції мови в суспільстві. Функції державної мови.
- •4. Мовне законодавство в Україні.
- •5. Поняття функціонального стилю. Основні ознаки функціональних стилів української мови.
- •6. Жанри наукового, офіційно-ділового та публіцистичного стилю.
- •7. Різновиди документації. Вимоги до тексту документа – юридичні та мовні.
- •8. Суто науковий і науково-навчальний реферат. Вимоги до написання і оформлення.
- •9. Мовленнєвий етикет розмовного, наукового і ділового спілкування.
- •10. Типи словників. Лексикографічні видання, пов’язані з майбутньою професією.
- •11. Склад лексики сучасної української мови з погляду походження. Ознаки іншомовних слів.
- •12. Склад лексики сучасної української мови з погляду вживаності та стильової маркованості.
- •13. Синонімія у професійному тексті. Слова-пароніми.
- •14. Вживання назв осіб за професією, посадою, званням.
- •15. «Український правопис» як основне джерело правил написання
- •16. Стилістична роль дієслівних форм у тексті документа та у науковому тексті.
- •17. Жанри публічних виступів (доповідь, промова, лекція).
- •18. Синтаксичні норми української мови.
- •19. Орфоепічні норми літературного мовлення.
- •20. Милозвучність української мови
- •21. Поняття «дипломатичної мови», «офіційної», «робочої», «міжнародної» мов
- •22. Поняття «дипломатичного документа».
- •23 Підстави для прийняття спільного поняття «дипломатичні документи».
- •24. Осбиста нота
- •25. Роль та місце дипломатичної мови та дипломатичних документів у міжнародних відносинах.
- •26. Мови конференцій, міжнародних організацій.
- •27. Мови ведення переговорів.
- •28. Функціонально-стилістичні особливості мови дипломатичних документів
- •29. Лексичні особливості дипломатичного підстилю офіційно-ділового стилю мовлення.
- •30. Особливості термінологічної системи україномовних дипломатичних текстів.
- •31. Терміни іншомовного походження в дипломатичних документах.
- •32. Протокольні вимоги до дипломатичних документів
- •33. Структура дипломатичних документів.
- •34. Дати класифікацію дипломатичних документів відповідно до виконуваних ними функцій.
- •35. Характеристика основних груп дипломатичних документів
- •36. Заключні документи міжурядових переговорів, візитів представляють: комюніке, спільні заяви, декларації (підписані чи не підписані).
- •37. Парафування міжнародного договору.
- •38. Дипломатичні документи договірного характеру.
- •39. Види дипломатичних документів договірного характеру
- •42. Лексичні особливості мови документів інформативного характеру.
- •45. Мови дипломатичного листування
- •46. Принцип паритетності в дипломатичному листуванні
- •47. Особиста нота та її місце в дипломатичному листуванні.
- •48. Види особистої ноти
- •51. Охарактеризувати документ меморандум.
- •54. Етикетні мовні формули в документах дипломатичного листування.
- •55. Пояснити термін «протокольні формули» та навести приклади.
- •56. Роль особистого листування в дипломатичній практиці.
- •57. Особисті послання в дипломатичному листуванні.
- •60. Поняття приватного листа.
- •61. Види звертань.
- •62. Форми та правила звертань до осіб з високим та надвисоким статусом, офіційних осіб.
- •63. Припустимі скорочення в дипломатичному листуванні.
- •64. Охарактеризувати документ “заява мзс”.
- •65. Значення документів внутрішньовідомчого характеру в системі мзс України. Види документів.
- •66. Реквізити документів та вимоги до них.
- •67. Поняття службових листів. Види службових листів.
- •68. Службові, доповідні записки
- •69. Телефонограми, радіограми та факсимільні повідомлення
- •70. Інформаційно-аналітична документація дипломатичних представництв.
- •71. Види інформаційних документів, які готуються в закордонних представництвах України.
- •72. Оформлення додатків до документів.
- •1. Нормативність сучасної української літературної мови. Типи мовних норм.
- •2. Мовна норма і мовне правило
- •3. Характеристика стилів сучасної української літературної мови.
- •4. Функції мови у суспільстві. Державна мова
- •5. Мовне законодавство України
- •6. Характеристика офіційно-ділового стилю та його підстилів
- •7. Характеристика наукового стилю та його підстилів
- •8. Документ як основний жанр офіційного спілкування
- •9.Класифікація документів.Вимоги до документів
- •7.За стадіями створення серед документів розрізняють оригінали,
- •10. Склад лексікі сучасної української мови
- •11.Склад лексики з погляду походження
- •12.Лексика нейтральна і стилістично забарвлена
- •13. Загальновживані слова та діалектизми.
- •14.Внутрішньо системні звязки між словами
- •15.Терміни і професіоналізми
- •16. Лексигографія.Основні типи лінгвістичних словників.
- •17. Пароніми в дипломатичному мовленні
- •18. Різниця між усною і писемною формами мовлення
- •19. «Український правопис» як основний збірник правил написання та словозміни
- •20. Сучасний стан і проблеми розвитку правописної системи , пропозиції щодо правописних змін.
- •21. Граматичні засоби стилістики. Вибір роду, числа, відмінка іменника у фаховому тексті.
- •22. Складні позиції у відмінюванні числівника та узгодженні числівника з іменником
- •23. Традиції вживання займенників у текстах наукового та офіційно-ділового стилю
- •24. Правопис власних географічних назв
- •№25 (2)Рід і особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням
- •№26Відмінювання прізвищ, імен та по батькові
- •№27 Кличний відмінок
- •№28 Передача російських прізвищ українською мовою
- •II. Російська літера е передається:
- •III. Болгарське, сербське «и» передається:
- •IV. Польське, чеське, словацьке и(і') передається:
- •V. Російська літера «и» передається:
- •VI. Російське «ы» передається літерою «и»: Крутих, Рибаков. №31Термінологія слів іншомовного походження у текстах проф. Тематики
- •33. Запис складних слів, першою частиною яких є числівник
- •34. Використання дієслівних форм у діловому та науковому стилі. Категорії і форми дієслова
- •35. Віддієслівні іменники
- •36. Дієприкметник та дієприслівник. В науковому стилі
- •37. Складні випадки дієслівного керування
- •38. Правопис прислівника
- •39. Прийменникові конструкції ділового стилю. Порівняння рос/укр.
- •40.Вибір сполучника у офіційно-діловому та науковому тексті
- •41.Особливості вживання та правопису часток. Правопис не з різними частинами мови.
- •42 Вживання абревіатур у діловому та науковому текстівому тексті. Аналіз різних типів абревіатур
- •Цитування в усному та писемному діловому мовленні. Правила письмового оформелння прямої мови, цитати
- •43 Загальна характеристика стилю наукового тексту
- •Анотація, реферат, тези, наукова стаття, дисертація, монографія, підручник, посібник як основні жанри наукових робіт
- •Вимоги до мови наукового тексту
- •Поняття про синтаксичні та пунктуаційні норми української мови
- •48 Розділові знаки у простом ускладненому реченні Кома між однорідними членами
- •Двокрапка й тире при однорідних членах речення з узагальнювальним словом
- •Кома та знак оклику при звертанні
- •Вставні слова, речення і словосполучення
- •Кома і тире при відокремленому означенні
- •Кома при відокремленому додатку
- •Кома і тире при відокремленій прикладці
- •Кома при відокремленій обставині
- •49.Орфоепі́я
- •51.Основні принципи наголошування
- •53.Мовленнєвий етикет
- •54.Публічний виступ
15. «Український правопис» як основне джерело правил написання
Український правопис — система загальноприйнятих правил української мови, які визначають способи передавання мовлення на письмі.
До останньої чверті XIV ст. був поширений давньоукраїнський правопис. Кирилична абетка загалом відповідала звуковому складу давньоукраїнської мови.
З XII ст. правопис зазнає змін: занепадають ъ та ь, виникає подвійне написання (чьто та что), замість цих літер уживаються о, е (хочьть і хочеть), губні й шиплячі починають утрачати м'якість (нове написання въсѣмъ замість вьсѣмь).
У XV — XVI ст. правопис письмових текстів змінюється відповідно до правил, розроблених у болгарському місті Тирнові книжниками під керівництвом патріарха Євтимія (другий південнослов'янський орфографічний вплив): у текстах насамперед конфесійного стилю з'являються форми твоа, всеа, ставляться знаки наголосу на початку та в кінці слова.
Від XVII ст. зміни в українському правописі відбуваються від «Ґрамма́тіки Славе́нския пра́вилное Cv́нтаґма» М. Смотрицького в 1619 р., коли до абетки було офіційно введено літеру ґ, диграфи дж та дз, а також й, правопису «Граматики малоросійського наріччя» О. Павловського 1818 р., коли на позначення звуку [i] стала вживатися виключно літера і, правопису часопису «Русалка Днѣстровая» 1837 р., коли вперше було використано літеру є в її сучасному значенні, а також уперше введено диграфи йо, ьо, кулішівки 1856 р., коли вперше подовжені приголосні почали позначатися двома літерами (весіллє — зараз «весілля»), змін до кулішівки П. Житецького та К. Михальчука в «Записках Південно-Західного відділення Російського географічного товариства» в 1874–1875 р.р., коли літера ї почала вживатися в її сьогоднішньому значенні, желехівки 1886 р. з остаточним усталенням уживання літер е, є, и та апострофа в їх сьогоднішньому значенні, до правопису Б. Грінченка (грінченківки) у «Словарі української мови» за 1907–1909 р.р., що є основою сучасної орфографії.
Як зазначено у передмові до чинної редакції українського правопису третього видання, воно «є органічним продовженням першого (1946 р.) і другого (1960 р)». Перше видання 1946 року було затверджене Радою народних комісарів 8 травня 1945 року. Чинна (третя) редакція українського правопису вперше була надрукована видавництвом «Наукова думка» в 1990 році, а затверджена Кабінетом Міністрів України 14 листопада 1989 року. Редакція українського правопису четвертого видання, яка вийшла в 1993 році, а також її неофіційні перевидання видавництвом «Наукова думка» (останнє вийшло в 2012 році), Кабінетом Міністрів України досі так і не були затверджені.
16. Стилістична роль дієслівних форм у тексті документа та у науковому тексті.
|
Дієслово. Для вживання дієслів у науковому стилі є характерним: інфінітив, що має форму на -ти (починати, виконувати), а не на - ть. форма теперішнього часу (розглядається, існують тощо); форма 1-ої особи множини у відгуках і виступах (цінність наукової роботи вбачаємо); дійсний спосіб (мотивувати, інтерпретувати); недоконаний вид у складних формах у текстах фахового спрямування (будуть проводитись); інфінітиви у поєднанні з модальними словами (необхідно відзначити, слід наголосити). Форму інфінітива доконаного виду використовують в ухвальній частині ряду документів, зокрема протоколу, наказу, розпорядження тощо, для вираження наказовості. Пасивні дієприкметники використовують для лаконічного вираження думки (часто вони замінюють ціле підрядне речення). Вони відзначаються вищою частотою вживання в науковому та діловому стилях мови порівняно з активними. |
Стилістичні властивості дієслова
Стилістична потужність дієслів міститься і в їх семантиці, і в розгорнутій системі морфологічних форм — способових, часових, тому що більшість дієслів має по шість форм у теперішньому і в майбутньому часах недо-конаного й доконаного видів (читаю; читатиму, буду читати; прочитаю), по три форми в наказовому способі (читай, читаймо, читайте; прочитай, прочитаймо, прочитайте), по чотири форми в минулому часі (читав, читала, читало, читали) і в умовному способі (читав би, читала б, читало б, читали б).