- •Оглавление
- •1. Етапи розвитку літературної української мови
- •2. Нормативність літературної мови. Типи мовних норм.
- •3. Функції мови в суспільстві. Функції державної мови.
- •4. Мовне законодавство в Україні.
- •5. Поняття функціонального стилю. Основні ознаки функціональних стилів української мови.
- •6. Жанри наукового, офіційно-ділового та публіцистичного стилю.
- •7. Різновиди документації. Вимоги до тексту документа – юридичні та мовні.
- •8. Суто науковий і науково-навчальний реферат. Вимоги до написання і оформлення.
- •9. Мовленнєвий етикет розмовного, наукового і ділового спілкування.
- •10. Типи словників. Лексикографічні видання, пов’язані з майбутньою професією.
- •11. Склад лексики сучасної української мови з погляду походження. Ознаки іншомовних слів.
- •12. Склад лексики сучасної української мови з погляду вживаності та стильової маркованості.
- •13. Синонімія у професійному тексті. Слова-пароніми.
- •14. Вживання назв осіб за професією, посадою, званням.
- •15. «Український правопис» як основне джерело правил написання
- •16. Стилістична роль дієслівних форм у тексті документа та у науковому тексті.
- •17. Жанри публічних виступів (доповідь, промова, лекція).
- •18. Синтаксичні норми української мови.
- •19. Орфоепічні норми літературного мовлення.
- •20. Милозвучність української мови
- •21. Поняття «дипломатичної мови», «офіційної», «робочої», «міжнародної» мов
- •22. Поняття «дипломатичного документа».
- •23 Підстави для прийняття спільного поняття «дипломатичні документи».
- •24. Осбиста нота
- •25. Роль та місце дипломатичної мови та дипломатичних документів у міжнародних відносинах.
- •26. Мови конференцій, міжнародних організацій.
- •27. Мови ведення переговорів.
- •28. Функціонально-стилістичні особливості мови дипломатичних документів
- •29. Лексичні особливості дипломатичного підстилю офіційно-ділового стилю мовлення.
- •30. Особливості термінологічної системи україномовних дипломатичних текстів.
- •31. Терміни іншомовного походження в дипломатичних документах.
- •32. Протокольні вимоги до дипломатичних документів
- •33. Структура дипломатичних документів.
- •34. Дати класифікацію дипломатичних документів відповідно до виконуваних ними функцій.
- •35. Характеристика основних груп дипломатичних документів
- •36. Заключні документи міжурядових переговорів, візитів представляють: комюніке, спільні заяви, декларації (підписані чи не підписані).
- •37. Парафування міжнародного договору.
- •38. Дипломатичні документи договірного характеру.
- •39. Види дипломатичних документів договірного характеру
- •42. Лексичні особливості мови документів інформативного характеру.
- •45. Мови дипломатичного листування
- •46. Принцип паритетності в дипломатичному листуванні
- •47. Особиста нота та її місце в дипломатичному листуванні.
- •48. Види особистої ноти
- •51. Охарактеризувати документ меморандум.
- •54. Етикетні мовні формули в документах дипломатичного листування.
- •55. Пояснити термін «протокольні формули» та навести приклади.
- •56. Роль особистого листування в дипломатичній практиці.
- •57. Особисті послання в дипломатичному листуванні.
- •60. Поняття приватного листа.
- •61. Види звертань.
- •62. Форми та правила звертань до осіб з високим та надвисоким статусом, офіційних осіб.
- •63. Припустимі скорочення в дипломатичному листуванні.
- •64. Охарактеризувати документ “заява мзс”.
- •65. Значення документів внутрішньовідомчого характеру в системі мзс України. Види документів.
- •66. Реквізити документів та вимоги до них.
- •67. Поняття службових листів. Види службових листів.
- •68. Службові, доповідні записки
- •69. Телефонограми, радіограми та факсимільні повідомлення
- •70. Інформаційно-аналітична документація дипломатичних представництв.
- •71. Види інформаційних документів, які готуються в закордонних представництвах України.
- •72. Оформлення додатків до документів.
- •1. Нормативність сучасної української літературної мови. Типи мовних норм.
- •2. Мовна норма і мовне правило
- •3. Характеристика стилів сучасної української літературної мови.
- •4. Функції мови у суспільстві. Державна мова
- •5. Мовне законодавство України
- •6. Характеристика офіційно-ділового стилю та його підстилів
- •7. Характеристика наукового стилю та його підстилів
- •8. Документ як основний жанр офіційного спілкування
- •9.Класифікація документів.Вимоги до документів
- •7.За стадіями створення серед документів розрізняють оригінали,
- •10. Склад лексікі сучасної української мови
- •11.Склад лексики з погляду походження
- •12.Лексика нейтральна і стилістично забарвлена
- •13. Загальновживані слова та діалектизми.
- •14.Внутрішньо системні звязки між словами
- •15.Терміни і професіоналізми
- •16. Лексигографія.Основні типи лінгвістичних словників.
- •17. Пароніми в дипломатичному мовленні
- •18. Різниця між усною і писемною формами мовлення
- •19. «Український правопис» як основний збірник правил написання та словозміни
- •20. Сучасний стан і проблеми розвитку правописної системи , пропозиції щодо правописних змін.
- •21. Граматичні засоби стилістики. Вибір роду, числа, відмінка іменника у фаховому тексті.
- •22. Складні позиції у відмінюванні числівника та узгодженні числівника з іменником
- •23. Традиції вживання займенників у текстах наукового та офіційно-ділового стилю
- •24. Правопис власних географічних назв
- •№25 (2)Рід і особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням
- •№26Відмінювання прізвищ, імен та по батькові
- •№27 Кличний відмінок
- •№28 Передача російських прізвищ українською мовою
- •II. Російська літера е передається:
- •III. Болгарське, сербське «и» передається:
- •IV. Польське, чеське, словацьке и(і') передається:
- •V. Російська літера «и» передається:
- •VI. Російське «ы» передається літерою «и»: Крутих, Рибаков. №31Термінологія слів іншомовного походження у текстах проф. Тематики
- •33. Запис складних слів, першою частиною яких є числівник
- •34. Використання дієслівних форм у діловому та науковому стилі. Категорії і форми дієслова
- •35. Віддієслівні іменники
- •36. Дієприкметник та дієприслівник. В науковому стилі
- •37. Складні випадки дієслівного керування
- •38. Правопис прислівника
- •39. Прийменникові конструкції ділового стилю. Порівняння рос/укр.
- •40.Вибір сполучника у офіційно-діловому та науковому тексті
- •41.Особливості вживання та правопису часток. Правопис не з різними частинами мови.
- •42 Вживання абревіатур у діловому та науковому текстівому тексті. Аналіз різних типів абревіатур
- •Цитування в усному та писемному діловому мовленні. Правила письмового оформелння прямої мови, цитати
- •43 Загальна характеристика стилю наукового тексту
- •Анотація, реферат, тези, наукова стаття, дисертація, монографія, підручник, посібник як основні жанри наукових робіт
- •Вимоги до мови наукового тексту
- •Поняття про синтаксичні та пунктуаційні норми української мови
- •48 Розділові знаки у простом ускладненому реченні Кома між однорідними членами
- •Двокрапка й тире при однорідних членах речення з узагальнювальним словом
- •Кома та знак оклику при звертанні
- •Вставні слова, речення і словосполучення
- •Кома і тире при відокремленому означенні
- •Кома при відокремленому додатку
- •Кома і тире при відокремленій прикладці
- •Кома при відокремленій обставині
- •49.Орфоепі́я
- •51.Основні принципи наголошування
- •53.Мовленнєвий етикет
- •54.Публічний виступ
47. Особиста нота та її місце в дипломатичному листуванні.
Особиста нота надсилається з надзвичайно важливих питань і містить у собі інформацію про подію особливої політичної ваги (наприклад, зміну державного устрою, оформлення домовленості з того чи іншого важливого питання двосторонніх відносин тощо). Посол чи посланник, який вручив вірчі грамоти главі держави перебування, інформує про це своїх колег по дипломатичному корпусу також особистою нотою.
Особисту ноту використовують для інформування про тимчасовий чи остаточний від’їзд глави дипломатичного представництва з країни, для відрекомендування тимчасового повіреного у справах, надсилається у відповідь на отриману особисту ноту. Останнім часом, особливо у зв’язку із зростанням кількості представництв, для передачі такого роду інформації використовують вербальні ноти.
Особисті ноти можуть надсилатися з різних питань протокольного характеру: вітання з приводу національних свят, інших важливих подій в житті держави, висловлення співчуття з приводу траурних подій.
Особиста нота вважається менш формальною, ніж вербальна.
Особисту ноту складають у формі листа, у першій особі від імені того, хто її підписує. Вона друкується на відповідному нотному бланку з державним гербом і підписом під ним "Міністерство закордонних справ України" або "Посольство України у... (назва країни)". Загальноприйнятий формат ноти — подвійне ліве поле основного тексту.
Особиста нота розпочинається звертанням, найпоширенішими формами якого є: "Ваша Високоповажносте", "Шановний пане Міністр", "Шановний пане Посол". Така форма звертання повинна налаштовувати того, хто отримає ноту, на доброзичливе ставлення до змісту. Далі йде виклад суті питання, текст, як правило, розпочинається словами "маю честь". В особистій ноті, що містить співчуття або протест, слова "маю честь" пропускають. Закінчується особиста нота компліментом (форма ввічливості), в якому автор засвідчує свою повагу: Прем’єр-міністру, Голові парламенту тощо.
Особисті ноти дипломатичних представників окремих держав можуть закінчуватися й інакше, а саме: "З глибокою повагою", "З повагою", "Щиро Ваш". У ноті-відповіді у порядку взаємності доцільно вжити такі ж компліменти, бо зміна компліменту може бути розцінена адресатом як така, що має певне значення.
Під текстом особистої ноти ставиться підпис особи, від імені якої вона посилається. Печатка, прізвище та посада того, хто підписує ноту, не обов’язкові.
Адреса пишеться в лівому нижньому куті першої сторінки ноти, незалежно від кількості сторінок. У адресі зазначається ранг особи, якій надсилається нота.
В окремих випадках, залежно від місцевої практики і на основі взаємної поваги, перед прізвищем особи, якій надсилається нота, може вживатися титул.
На конверті вказується та ж адреса, що й на особистій ноті.
48. Види особистої ноти
Особиста нота надсилається з надзвичайно важливих питань і містить у собі інформацію про подію особливої політичної ваги (наприклад, зміну державного устрою, оформлення домовленості з того чи іншого важливого питання двосторонніх відносин тощо).
Особисту ноту використовують для інформування про тимчасовий чи остаточний від’їзд глави дипломатичного представництва з країни, для відрекомендування тимчасового повіреного у справах, надсилається у відповідь на отриману особисту ноту. Останнім часом, особливо у зв’язку із зростанням кількості представництв, для передачі такого роду інформації використовують вербальні ноти.
Особисті ноти можуть надсилатися з різних питань протокольного характеру: вітання з приводу національних свят, інших важливих подій в житті держави, висловлення співчуття з приводу траурних подій.
Види особистих нот. Різновидом особистої ноти можна вважати колективну ноту, яка в наш час зустрічається рідко. Використовується при необхідності викласти якій-небудь державі узгоджену між кількома державами точку зору або повідомити про прийняття відповідних заходів. Колективну ноту направляють представники кількох держав. Складається в єдиному екземплярі, який підписують глави відповідних дипломатичних представництв. Передається під час зустрічі, на якій повинні бути присутніми всі особи, які підписали документ. Колективна нота може розглядатися як демарш, спроба тиску. З іншого боку, вважається особливо авторитетною формою дипломатичного листування.
Менш авторитетною, ніж колективну, вважають ідентичну ноту. Ідентичні ноти, які відправляють окремо кожне представництво, мають однаковий зміст, але в деталях можуть відрізнятися одна від одної. Ідентичні ноти не обов'язково відправляють одночасно. У деяких випадках один уряд надсилає ідентичні ноти трьом-чотирьом своїм контрагентам. Наприклад, СРСР у такій формі висловлював погляди щодо питання загрози безпеці з боку деяких західних держав. У кінці тексту такі ноти часто містять мовну формулу - інформацію про надсилання нот іншим адресатам - Уряд (назва країни) направляє ідентичні ноти до урядів (назви країн). Ідентичні ноти можуть складатися у формі вербальних або особистих нот.
49-50. Вербальна нота та її місце в дипломатичному листуванні. Назвати види вербальних нот.
Вербальна нота - найпоширеніший нині документ. Вербальні ноти використовуються для вирішення широкого кола питань. У них викладаються політичні, економічні, науково-технічні та інші проблеми як двостороннього, так і багатостороннього характеру. Нотами подають запити на візи, доводиться до посольства інформація представницького характеру (про організацію поїздок дипломатичного корпусу по країні, про запрошення дипломатів на заходи з нагоди національного свята країни, про екскурсії на промислові підприємства та в наукові заклади) тощо.
Міністерство закордонних справ і посольства ведуть дипломатичне листування в основному шляхом обміну вербальними нотами.
Вербальна нота складається від третьої особи, її текст не підписується. Обов'язковим реквізитом вербальної ноти є протокольні формули. Вербальна нота розпочинається і закінчується компліментом із зазначенням повної назви відправника і адресата: «Міністерство закордонних справ України засвідчує свою повагу Міністерству закордонних справ, Посольству (Республіки Польща) і має честь повідомити...» і далі по тексту. Закінчується вербальна нота компліментом із скороченою назвою відправника і адресата: «Міністерство користується цією нагодою, щоб поновити Посольству запевнення в своїй глибокій повазі». Комплімент в нотах може опускатися, якщо в ноті міститься протест у зв’язку з діями співробітників посольств чи держави, які трактуються як незаконна діяльність або грубе порушення норм поведінки. Комплімент не вживається в нотах про оголошення трауру в країні, в нотах з висловлюванням співчуття.
Діапазон протокольних формул ввічливості надзвичайно широкий і з його допомогою можна підкреслити суворіший тон або більшу теплоту офіційного документа. Різні вирази, риторичні звертання, двозначні подяки, знаки наголосу, скорочення типу «т. з.», «т. п.», і «т. д.» в нотній практиці абсолютно неприпустимі.
Вербальна нота друкується на бланку. На ноті ставиться печатка Міністерства закордонних справ або посольства. Вербальна нота не підписується. Під текстом ноти зазначається місце й дата відправлення ноти. У лівому верхньому куті під витисненим гербом ставиться вихідний номер. Адреса зазначається в нижньому лівому куті першої сторінки тексту вербальної ноти.
Надзвичайно важливо, щоб зображений на печатці герб мав правильне положення. Глави деяких дипломатичних представництв в кінці тексту вербальної ноти або на печатці ставлять свої ініціали.
В дипломатичній практиці часто потрібно одну і ту ж інформацію потрібно донести до декількох адресатів. Така вербальна нота називається “ідентичною”. В такій ноті ставиться лише один вихідний номер, а в компліменті вказуються всі організації, яким ця нота адресується. Ці ж організації вказуються і в заключному компліменті, і в адресі.
Види вербальних нот. У багатьох країнах розрізняють вербальні ноти, які містять над текстом відповідну назву ВЕРБАЛЬНА НОТА. У таких документах можуть ставитися важливі політичні питання, наприклад узгодження умов і термінів переговорів. У тих країнах, де існує відповідна практика, вербальну ноту без заголовка називають офіційною нотою. Вона широко застосовується і слугує вирішенню поточних питань адміністративно-технічного, протокольного характеру тощо. В українській протокольній практиці ноти із заголовком не використовуються.
Різновидом вербальної ноти є циркулярна нота - нота однакового змісту, що надсилається МЗС іноземним посольствам і місіям, які знаходяться у державі, або посольством чи місією іншим посольствам і місіям у країні перебування. До складання циркулярної ноти ставляться ті ж вимоги, що й до складання вербальної ноти.
Для того, щоб краще уявити вживання протокольних формул у вербальній ноті, треба розрізняти ноти, що посилаються на рівні уряду, ноти міністерства закордонних справ і ноти посольства.
Різновидом вербальної ноти є урядова нота (дипломатична нота), яка набула поширення після II світової війни. Такими типами документів обмінюються уряди держав за посередництвом МЗС або дипломатичної місії. Урядова нота відрізняється від класичної ноти відсутністю початкової і кінцевої протокольної формули, словосполучення "має честь". Протокольна формула ноти уряду найчастіше починається так: "Уряд України вважає за необхідне заявити урядові (повна назва країни) наступне". Якщо нота є відповіддю на ноту іншого уряду, то початкова формула найчастіше обмежується підтвердженням факту отримання ноти, на яку дається відповідь.
«Колективна нота» – це вербальна нота, яка надсилається від імені кількох відправників.
У минулому використовувався такий різновид урядових нот як маніфест - нота, призначена для опублікування. Різновидом урядової ноти є також ультиматум - нота з викладенням вимог, які один уряд пред'являє іншому і дає зрозуміти, що застосування сили не виключається.