- •Оглавление
- •1. Етапи розвитку літературної української мови
- •2. Нормативність літературної мови. Типи мовних норм.
- •3. Функції мови в суспільстві. Функції державної мови.
- •4. Мовне законодавство в Україні.
- •5. Поняття функціонального стилю. Основні ознаки функціональних стилів української мови.
- •6. Жанри наукового, офіційно-ділового та публіцистичного стилю.
- •7. Різновиди документації. Вимоги до тексту документа – юридичні та мовні.
- •8. Суто науковий і науково-навчальний реферат. Вимоги до написання і оформлення.
- •9. Мовленнєвий етикет розмовного, наукового і ділового спілкування.
- •10. Типи словників. Лексикографічні видання, пов’язані з майбутньою професією.
- •11. Склад лексики сучасної української мови з погляду походження. Ознаки іншомовних слів.
- •12. Склад лексики сучасної української мови з погляду вживаності та стильової маркованості.
- •13. Синонімія у професійному тексті. Слова-пароніми.
- •14. Вживання назв осіб за професією, посадою, званням.
- •15. «Український правопис» як основне джерело правил написання
- •16. Стилістична роль дієслівних форм у тексті документа та у науковому тексті.
- •17. Жанри публічних виступів (доповідь, промова, лекція).
- •18. Синтаксичні норми української мови.
- •19. Орфоепічні норми літературного мовлення.
- •20. Милозвучність української мови
- •21. Поняття «дипломатичної мови», «офіційної», «робочої», «міжнародної» мов
- •22. Поняття «дипломатичного документа».
- •23 Підстави для прийняття спільного поняття «дипломатичні документи».
- •24. Осбиста нота
- •25. Роль та місце дипломатичної мови та дипломатичних документів у міжнародних відносинах.
- •26. Мови конференцій, міжнародних організацій.
- •27. Мови ведення переговорів.
- •28. Функціонально-стилістичні особливості мови дипломатичних документів
- •29. Лексичні особливості дипломатичного підстилю офіційно-ділового стилю мовлення.
- •30. Особливості термінологічної системи україномовних дипломатичних текстів.
- •31. Терміни іншомовного походження в дипломатичних документах.
- •32. Протокольні вимоги до дипломатичних документів
- •33. Структура дипломатичних документів.
- •34. Дати класифікацію дипломатичних документів відповідно до виконуваних ними функцій.
- •35. Характеристика основних груп дипломатичних документів
- •36. Заключні документи міжурядових переговорів, візитів представляють: комюніке, спільні заяви, декларації (підписані чи не підписані).
- •37. Парафування міжнародного договору.
- •38. Дипломатичні документи договірного характеру.
- •39. Види дипломатичних документів договірного характеру
- •42. Лексичні особливості мови документів інформативного характеру.
- •45. Мови дипломатичного листування
- •46. Принцип паритетності в дипломатичному листуванні
- •47. Особиста нота та її місце в дипломатичному листуванні.
- •48. Види особистої ноти
- •51. Охарактеризувати документ меморандум.
- •54. Етикетні мовні формули в документах дипломатичного листування.
- •55. Пояснити термін «протокольні формули» та навести приклади.
- •56. Роль особистого листування в дипломатичній практиці.
- •57. Особисті послання в дипломатичному листуванні.
- •60. Поняття приватного листа.
- •61. Види звертань.
- •62. Форми та правила звертань до осіб з високим та надвисоким статусом, офіційних осіб.
- •63. Припустимі скорочення в дипломатичному листуванні.
- •64. Охарактеризувати документ “заява мзс”.
- •65. Значення документів внутрішньовідомчого характеру в системі мзс України. Види документів.
- •66. Реквізити документів та вимоги до них.
- •67. Поняття службових листів. Види службових листів.
- •68. Службові, доповідні записки
- •69. Телефонограми, радіограми та факсимільні повідомлення
- •70. Інформаційно-аналітична документація дипломатичних представництв.
- •71. Види інформаційних документів, які готуються в закордонних представництвах України.
- •72. Оформлення додатків до документів.
- •1. Нормативність сучасної української літературної мови. Типи мовних норм.
- •2. Мовна норма і мовне правило
- •3. Характеристика стилів сучасної української літературної мови.
- •4. Функції мови у суспільстві. Державна мова
- •5. Мовне законодавство України
- •6. Характеристика офіційно-ділового стилю та його підстилів
- •7. Характеристика наукового стилю та його підстилів
- •8. Документ як основний жанр офіційного спілкування
- •9.Класифікація документів.Вимоги до документів
- •7.За стадіями створення серед документів розрізняють оригінали,
- •10. Склад лексікі сучасної української мови
- •11.Склад лексики з погляду походження
- •12.Лексика нейтральна і стилістично забарвлена
- •13. Загальновживані слова та діалектизми.
- •14.Внутрішньо системні звязки між словами
- •15.Терміни і професіоналізми
- •16. Лексигографія.Основні типи лінгвістичних словників.
- •17. Пароніми в дипломатичному мовленні
- •18. Різниця між усною і писемною формами мовлення
- •19. «Український правопис» як основний збірник правил написання та словозміни
- •20. Сучасний стан і проблеми розвитку правописної системи , пропозиції щодо правописних змін.
- •21. Граматичні засоби стилістики. Вибір роду, числа, відмінка іменника у фаховому тексті.
- •22. Складні позиції у відмінюванні числівника та узгодженні числівника з іменником
- •23. Традиції вживання займенників у текстах наукового та офіційно-ділового стилю
- •24. Правопис власних географічних назв
- •№25 (2)Рід і особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням
- •№26Відмінювання прізвищ, імен та по батькові
- •№27 Кличний відмінок
- •№28 Передача російських прізвищ українською мовою
- •II. Російська літера е передається:
- •III. Болгарське, сербське «и» передається:
- •IV. Польське, чеське, словацьке и(і') передається:
- •V. Російська літера «и» передається:
- •VI. Російське «ы» передається літерою «и»: Крутих, Рибаков. №31Термінологія слів іншомовного походження у текстах проф. Тематики
- •33. Запис складних слів, першою частиною яких є числівник
- •34. Використання дієслівних форм у діловому та науковому стилі. Категорії і форми дієслова
- •35. Віддієслівні іменники
- •36. Дієприкметник та дієприслівник. В науковому стилі
- •37. Складні випадки дієслівного керування
- •38. Правопис прислівника
- •39. Прийменникові конструкції ділового стилю. Порівняння рос/укр.
- •40.Вибір сполучника у офіційно-діловому та науковому тексті
- •41.Особливості вживання та правопису часток. Правопис не з різними частинами мови.
- •42 Вживання абревіатур у діловому та науковому текстівому тексті. Аналіз різних типів абревіатур
- •Цитування в усному та писемному діловому мовленні. Правила письмового оформелння прямої мови, цитати
- •43 Загальна характеристика стилю наукового тексту
- •Анотація, реферат, тези, наукова стаття, дисертація, монографія, підручник, посібник як основні жанри наукових робіт
- •Вимоги до мови наукового тексту
- •Поняття про синтаксичні та пунктуаційні норми української мови
- •48 Розділові знаки у простом ускладненому реченні Кома між однорідними членами
- •Двокрапка й тире при однорідних членах речення з узагальнювальним словом
- •Кома та знак оклику при звертанні
- •Вставні слова, речення і словосполучення
- •Кома і тире при відокремленому означенні
- •Кома при відокремленому додатку
- •Кома і тире при відокремленій прикладці
- •Кома при відокремленій обставині
- •49.Орфоепі́я
- •51.Основні принципи наголошування
- •53.Мовленнєвий етикет
- •54.Публічний виступ
20. Милозвучність української мови
Милозвучність української мови досягається насамперед рівномірним розподіленням голосних і приголосних звуків у мовному потоці. Для усунення збігів голосних і приголосних наша мова має спеціальні фонетичні засоби. 1. Найуживанішим засобом милозвучності мови є фонетичне чергування [у] з [в] тж[і)з(й]. Прийменник і префікс в звучить і пишеться між двома голосними {успіхи в економіці), після голосного перед приголосним (вишні в саду; дорога повилася вгору), перед голосними на початку речення (В Одесі тепло). Прийменник і префікс у вимовляється і пишеться між літерами, що позначають приголосні (був у жовтні, почав учити), на початку речення перед приголосним (УКарпатах сніг), перед наступними в, ф та сполученням літер хв, льв незалежно від того, на який звук закінчується попереднє слово (жити у Львові; книга у Федора), після паузи перед приголосним (сад, у якому безліч квітів).
[і] з [й] чергуються у тих самих випадках, що й [у] з [в]. Іноді прийменник у вживається у варіантах ув, уві, вві: Стало так легко, як уві сні (Ю. Яновський). Щоб уникнути важких збігів приголосних вв, вф навіть після голосних вживається Сумний був час; товариші м ої пішли у військо (Леся Українка). У деяких випадках чергування [у] з [в], [і] з [й] не відбувається: у власних назвах (Удод, Вроцлав); у словах, де зміна початкового [у] чи [в] веде до зміни значення слова (вправа і управа, вдача і удача); [і] з [й] не чергуються при зіставленні понять (минуле і сучасне); у словах іншомовного походження (до інституту). 2. У кінці деяких префіксів, у прийменниках та прислівниках можуть додаватись або відкидатись голосні звуки: відірвати, переді мною. Прийменник з може мати варіанти із, зі, зо: із хмари, зі свого.
3. Після приголосних вживаються частки би, же, після голосних — б, ж: зробив би, зробила б, зібрав же, зібрала ж.
4. Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними на ~сь: зібралися всі; зібрались усі; але після приголосного — завжди -ся: дивляться, дивишся
21. Поняття «дипломатичної мови», «офіційної», «робочої», «міжнародної» мов
Вислів "дипломатична мова" використовується для визначення кількох понять:
мови офіційних дипломатичних зносин, а також мови, якими складаються дипломатичні документи, у т. ч. міжнародні договори; у цьому сенсі дипломатична мова - підстиль офіційно-ділового стилю літературної мови;
сукупності спеціальних термінів, фраз, що складають загальноприйнятий дипломатичний словник;
визначення стриманості, обережності під час розмови, які дозволяють дипломатам і політикам говорити один одному різкі речі у ввічливій, м'якій формі
специфічної, професійної мови переговорів.
Використання дипломатичної мови дозволяє під час переговорного процесу зберегти спокійну, конструктивну атмосферу, що, зокрема, важливо для суспільної думки; дає можливість розпочати переговори з відносно сприятливих стартових позицій; дозволяє при вирішенні складних питань "зберегти обличчя" кожній із сторін та ухилитися від прямої відповіді "так" або "ні".
Зауважимо, що необхідно розрізняти поняття "дипломатична мова" і "міжнародна мова". Міжнародні мови обслуговують будь-які міжнародні зносини як між державами, так і між неурядовими організаціями і навіть приватними особами, дипломатичні ж мови - лише дипломатію.
Офіційні мови – мови, якими оформлюються всі дипломатичні документи, заключні акти, складаються доповіді, проекти документів, ведуться дебати, дискусії на міжнародних конференціях.
Робочі мови – мови, якими ведуться протоколи нарад, переговорів у міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях. Робочими мовами є лише декілька з числа офіційних.
Міжнародні мови – інтернаціональні мови спілкування. У наш час такими вважають англійську, китайську та іспанську мови.
На конференції у Сан-Франциско 1945 p., яка відкрила новий етап в розвитку міжнародних відносин і принципів дипломатії, офіційними мовами були прийняті англійська, французька, іспанська, російська і китайська. Ці мови, а пізніше також арабська, стали офіційними і робочими мовами ООН, тобто дипломатичними мовами.