42. Лексичні особливості мови документів інформативного характеру.

Інформативна функція, що реалізується в дипломатичних документах, зумовила одну з найважливіших рис дипломатичного підстилю - точність, що означає, в першу чергу, однозначність змісту, тобто неприпустимість двозначного тлумачення окремих слів або фраз документу, вірність пере­дачі можливих змістових відтінків, чітке формулювання думки адресанта. Слово в дипломатичному документі повинно абсолютно точно відповідати своєму смислу. Якщо лексичне значення слова в певному контексті можна трактувати по-різному, його краще замінити іншим.

Інформативна функція також детермінує такі стильові риси дипломатич­ного мовлення, як ясність і простота, стислість, лаконічність, стереотипність. Зокрема, під стереотипністю мається на увазі широке застосування в дип­ломатичних документах мовних та текстових стандартів - мовних кліше, стереотипних фраз, стандартизованих зачинів і закінчень документів.

Мова дипломатичних документів повинна впливати на почуття чита­ча, запам'ятатись виразністю. Офіційний тон дипломатичних документів, застосування високих, книжних слів, оціночної лексики дозволяють ство­рити ефект діловитості і строгості. А переконлива аргументація, прави­льне виділення головного змісту, чітка послідовність викладу дозволя­ють зробити дипломатичний документ логічним і виразним.

43-44. Місце дипломатичного листування серед дипломатичних документів. Види документів дипломатичного листування.

Форми дипломатичної діяльності надзвичайно різноманітні: візити, встановлення контактів і ведення бесід, проведення переговорів, пошуки та збір інформації, інформаційно-роз'яснювальна робота. Але всі ці форми або абсолютна більшість з них спрямовуються на завершальний і найбільш відповідальний етап дипломатичної діяльності — підготовку дипломатичних документів, яка займає понад половину часу дипломатів, що працюють у закордонних представництвах, і ще більше — в центральному апараті.

Дипломатичні документи – це сукупність матеріалів, представлених у письмовій (графічній) – відкритій чи зашифрованій формі, створені кар’єрними дипломатами (дипломатичними працівниками), працівниками дипломатичної служби, адміністративно-технічним і допоміжним персоналом (закон ВРУ) із метою реалізації (здійснення) функціональних (посадових) обов’язків дипломатичної служби як такої, підтримки та забезпечення її функціонування.

Дипломатичні документи можна поділити на такі 3 групи: документи договірного характеру, документи інформативного характеру і дипломатичне листування.

Дипломатичне листування відрізняє від звичайного службового діло­водства обов'язкове дотримання низки особливих норм міжнародно-правового характеру, протокольних вимог, усталених звичаїв і традицій. Ці правила вироблені протягом тисячоліть, і вільний відступ від цих, здавалося би, архаїчних форм може призвести до небажаних наслідків, навіть до загострення відносин.

Відступи від загальноприйнятих в дипломатичному листуванні норм, а тим більше їх ігнорування, можуть бути сприйняті не лише як свідчення низької культури діловодства, але і як вияв неповаги до країни-адресата.

Підготовку дипломатичних документів, дипломатичне листування можна поділити на два основні блоки — офіційне та особисте дипломатичне листування з представниками іноземних держав та внутрішньовідомче листування з МЗС та іншими державними й громадськими організаціями своєї країни.

До числа традиційних видів дипломатичного листування відносять: ноти (вербальні, особисті), пам’ятні записки, меморандуми, заяви, послання, напівофіційне листування. Також відносять: офіційні повідомлення МЗС, виступи, промови на міжнародних конференціях і т.д.