6. Норми праці

Норма праці – це основа організації праці та виробництва, з якої починаються та на якій ґрунтуються практично всі планово-економічні розрахунки на підприємстві як поточного, та к і перспективного та прогнозного характеру.

Існує наступна класифікація норм праці на такими ознаками:

1. за призначенням:

• норма часу – це величина витрат робочого часу, встановлена для виготовлення одиниці продукції працівником чи групою працівників відповідної кваліфікації у відповідних організаційно-технічних умовах;

Норма штучного часу (складається з норми основного та допоміжного часу, часу обслуговування, часу перерв на відпочинок) визначається за формулою:

,

де норма штучного часу;

Т_осн – основний час;

Т_доп – допоміжний час;

Т_оп – оперативний час;

а_обсл – відосток часу на обслуговування робочого місця;

а_відп – відосток часу на відпочинок та власні потреби.

• норма виробітку – встановлений обсяг роботи (кількість одиниць продукції), яку працівник відповідної кваліфікації зобов’язаний виконати за одиницю робочого часу у певних організаційно-технічних умовах;

,

де Н_вир – норма виробітку в натуральних одиницях;

Н_час – встановлена норма часу на одиницю продукції;

Ф_р.ч – фонд робочого часу за визначений інтервал.

• норма обслуговування – це кількість виробничих об’єктів (кількість верстатів, робочих місць, одиниць виробничої площі тощо). Які працівник зобов’язаний обслужити протягом одиниці робочого часу в певних організаційно-технічних умовах. Різновидом норми обслуговування є норма керованості – встановлена чисельність виробників, якими повинен управляти один керівник;

• норма (норматив) чисельності – встановлена чисельність працівників певного кваліфікаційно-професійного складу, необхідна для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт;

• нормоване завдання – встановлений обсяг роботи, що робітник зобов’язані виконувати за робочу зміну, робочий місяць або за іншу одиницю робочого часу на роботах, що оплачуються тимчасово. Встановлюється в натуральних одиницях, нормо-годинах, нормо-гривнях.

2. за сферою поширення:

• міжгалузеві;

• галузеві;

• районні;

• місцеві;

3. за ступенем деталізації:

• деталізовані (мікроелементні, елементні, операційні);

• укрупнені (комплексні, типові, єдині);

4. за видом витрат часу:

• підготовчо-завершального часу;

• часу обслуговування робочого місця;

• оперативного часу;

• часу на відпочинок;

• штучного часу;

• штучно-калькуляційного часу;

• часу на партію виробів;

5. за періодом дії:

• тривалої дії;

• сезонні;

• тимчасові – встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт при відсутності затверджених нормативних матеріалів для нормування праці (не більше 3-х місяців);

• разові – встановлюють на окремі види робіт, що носять одиничний характер (позаплановий, аварійний);

6. за методом обґрунтування:

• технічно обґрунтовані;

• дослідно-статистичні;

7. за кількістю людей, праця яких нормується:

• індивідуальні;

• колективні.

Норми праці встановлюються на окрему операцію (операційна норма), взаємопов’язану групу операцій, завершений комплекс робіт (збільшена, комплексна норма). Норми визначаються в основному за нормативними матеріалами для нормуванням праці, до яких відносять:

• нормативи праці (нормативи часу, нормативи чисельності, норми обслуговування) – це регламентовані значення витрат праці на виконання окремих елементів робіт, обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, бригади тощо, а також чисельності працівників, необхідних для виконання виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт, що прийняті за одиницю вимірювання, залежно від конкретних організаційно-технічних умов та факторів виробництва;

• єдині та типові норми (норми часу, виробітку, обслуговування): Єдині – розробляються на роботи, що виконують за однаковою технологією в аналогічних умовах виробництва, в одній чи декілька галузях економіки та є обов’язковими для використання на всіх підприємствах при нормуванні праці працівників на відповідних видах робіт. Типові – розробляють на роботи, що виконуються за типовою технологією з урахуванням раціональних організаційно-технічних умов, вже існуючих на більшості чи частині підприємств, де наявні такі види робіт.

Праця робітників нормується за технічно обґрунтованими методами, до яких належать норми, встановлені аналітичним методом нормування, що відповідають досягнутому рівню техніки і технології, організації виробництва і праці на підприємствах однієї галузі, де умови праці та технічна озброєність відповідають певному рівню. Аналітичні методи передбачають встановлення норм на основі аналізу конкретного трудового процесу, проектування раціональних режимів роботи устаткування та прийомів праці робітників, визначення норм за елементами трудового процесу з урахуванням специфіки конкретних робочих місць та виробничих підрозділів.

Аналітичні методи поділяють на:

• аналітично-розрахункові – при їх застосуванні за основу беруться нормативні матеріали;

• аналітично-дослідницькі – основані на даних, отриманих шляхом спостереження за трудовими процесами на досліджуваних робочих місцях.

Сумарні методи – методи, за якими норми визначають без аналізу конкретного трудового процесу та проектування раціональної організації праці на основі досвіду нормувальника (досвідний метод), або на підставі статистичних даних пор виконання аналогічних робіт (статистичний метод).

Вивчення витрат робочого часу здійснюють за допомогою наступних методів:

• хронометраж – метод спостереження та реєстрації елементів операцій, які багатократно повторюються. При його проведенні вивчається лише оперативний час;

• фотографія робочого часу – метод спостереження та реєстрації всіх без виключення витрат робочого часу протягом певного періоду (зміни, її частини або декілька змін). Фотографія передбачає спостереження за роботою устаткування протягом певного періоду, виявлення причин простоїв устаткування.

• фотохронометраж – не часто використовують на підприємствах, комбінація двох методів спостереження.

Показники, що характеризують стан нормування праці на підприємстві:

1. середній коефіцієнт виконання норм за аналізованою сукупністю робітників (у відсотках);

2. поділ працівників за середнім коефіцієнтом виконання норм виробітку;

3. частка працівників, праця яких нормується;

4. загальна кількість норм, які застосовуються на підприємстві;

5. питома вага технічно обґрунтованих норм у цілому та за групами працівників;

6. частка норм, розрахованих зі міжгалузевими та галузевими нормативами;

7. частка перегляду норм;

8. економія від зниження трудомісткості продукції в результаті удосконалення нормування праці.