Тема 4 соціально-трудові відносини як система
ПЛАН.
-
Характеристика соціально-трудових відносин.
-
Форми соціально-трудових відносин.
1. Характеристика соціально-трудових відносин.
Соціально-трудові відносини - це взаємозалежність i взаємодія суб’єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці та спрямована на регулювання умов трудового життя
Соціально-трудові відносини як система існують у двох формах: як фактичні сощально-трудов1 відносини i як соціально-трудові правовідносини. Фактичні соціально-трудові відносини діють на об'єктивному i суб'єктивному рівнях, тобто передбачають взаємодію конкретних суб'єктів цих відносин щодо вирішення певних проблем, які виникають у соціально-трудовій сфері. Соціально-трудові правовідносини являють собою проекцію фактичних соціально-трудових відносин на законодавчий i нормативний рівні.
Система соціально-трудових відносин має такі взаємопов'язані елементи:
-
суб'єкти i рівні соціально-трудових відносин;
-
предмета соціально-трудових відносин;
-
принципи i типи соціально-трудових відносин.
Основними суб'єктами соціально-трудових відносин у ринковій економці виступають:
-
найманий працівник;
-
підприємець (роботодавець);
-
держава.
Найманий працівник - це громадянин, який уклав трудову угоду з роботодавцем, керівником підприємства або іншим уповноваженим ним органом. Найманим працівником може виступати як окремий працівник, так i група працівників. Розвиток ринкових відносин передбачає існування інститутів, які виступають ввід імені найманих працівників i захищають їхні господарсько-трудові інтереси. Найбільш поширеним із них є професійні спілки - масові організації, об'єднання найманих працівників, пов'язані з громадськістю.
Роботодавець – це громадянин, який самостійно працює і постійно наймає для роботи одного чи багатьох осіб. Зазвичай це власник засобів виробництва, але роботодавцем вважається також і керівник підприємства державної форми власності, наприклад, директор заводу.
Держава як суб'єкт соціально-трудових відносин виконує законодавчу, захисну та регулятивну функції. Крім того, держава виступає в ролі роботодавця, оскільки в державній власності зосереджено певну частку підприємств.
2. Форми соціально-трудових відносин.
Соціально-трудові відносини як система мають дві форми існування: перша — фактичні соціально-трудові відносини, що функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях, друга — соціально-трудові відносини, що відбивають проекцію фактичних соціально-трудових відносин на інституціональному, законодавчому, нормотворчому рівні.
Структура соціально-трудових відносин досить складна і включає різноманітні параметри, що характеризують систему побудови дії і регулювання соціально-трудових відносин (рис. 4.2).
Класифікація соціально-трудових відносин за суб'єктами передбачає їхній розподіл на індивідуальні, що передбачають взаємодію одного працівника з роботодавцем, колективні, коли роботодавці і працівники взаємодіють між собою. Виходячи з даних передумов, суб'єктами соціально-трудових відносин є: найманий робітник, роботодавець, держава (рис. 4.3).
Рівень соціально-трудових відносин визначається властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують суб'єкти соціально-трудових відносин. Залежно від кількості учасників і напрямів взаємозв'язків між ними виділяють індивідуальний, груповій та змішаній рівні соціально-трудових відносин.
На індивідуальному рівні відбувається взаємодія суб'єктів соціально-трудових відносин за напрямами: робітник – робітник; робітник – роботодавець; роботодавець – роботодавець. Тобто, індивідуальний рівень характеризується взаємозв'язками між окремими найманими працівниками; окремим найманим працівником і окремим роботодавцем; окремими роботодавцями.
Груповий рівень соціально-трудових відносин представлений взаємодією об'єднань найманих працівників із об'єднаннями роботодавців.
Змішаний рівень соціально-трудових відносин характеризується відносинами працівників і роботодавців з державою: найманий працівник – держава; роботодавець – держава.
Залежно від територіального критерію виділяють: рівень підприємства; рівень галузі; рівень регіону.
Під предметом соціально-трудових відносин розуміють соціально-економічні процеси і явища, які виникають у соціально-трудовій сфері. Їх можна поділити на три структурні блоки:
-
соціально-трудові відносини зайнятості;
-
соціально-трудові відносини, пов'язані з організацією та ефективністю праці;
-
соціально-трудові відносини, пов'язані з винагородою за працю.
Тип соціально-трудових відносин визначається їхнім характером, способами їх регулювання, методами вирішення проблем, тобто тим, як саме ухвалюються рішення в соціально-трудових відносинах. Основну роль у визначенні типу соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності й нерівності. Від того, якою мірою комбінуються ці принципи, залежить тип соціально-трудових відносин.
Основою соціально-трудових відносин можуть бути принципи: солідарності й субсидіарності; відносини за принципом «пани – підлеглі»; рівноправного партнерства; конфлікту; конфліктної співпраці; конфліктного суперництва; дискримінації.
Принцип солідарності передбачає сумісну відповідальність людей, яка ґрунтується на особистій відповідальності та згоді, однодумності та спільності інтересів. Наприклад, солідарність профспілок, які покликані компенсувати негативні соціально-економічні наслідки ринкових відносин.
Патерналізм, або державний патерналізм, характеризується тим, що головна роль у соціально-трудових відносинах відводиться державі. Однак патерналізм може сформуватись і на рівні підприємства на основі жорсткої регламентації соціально-трудових відносин. В окремих випадках патерналізм може бути високоефективним, як, наприклад, на підприємствах Японії, але він має і негативні наслідки, як, скажімо, пасивність у трудовій поведінці.
Принцип субсидіарності проявляється у збереженні прагнення людини до самостійності й самореалізації та покликаний запобігати перенесенню відповідальності на інших суб'єктів соціально-трудових відносин.
Партнерство. В економічно розвинутих країнах соціальне парнерство проявляється у формах двопартизму і трипартизму.
Конфлікт – випадок загострення протиріч у трудових відносинах. Конфлікт може проявлятись у таких формах: мовчазне невдоволення; відкрите невдоволення, сварка, страйк та ін. З одного боку, конфлікт є бажаним, оскільки він виступає фактором соціального розвитку, сприяє формуванню нового рівня взаєморозуміння і співпраці, а з іншого – він виступає фактором руйнування соціально-трудових відносин. Тому в парі з трудовим конфліктом повинно виступати соціальне партнерство - згода. Причому конфлікт мусить бути тимчасовим явищем, тоді як соціальне партнерство повинно мати постійний характер.
Дискримінація – обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин, яке перешкоджає їхньому доступу до рівних можливостей на ринку праці. Дискримінація може бути за віком, статтю, за національними, расовими ознаками.
Виділяють два основні типи соціально-трудових відносин: патерналізм і соціальне партнерство. Останнє, безумовно, є прогресивнішим.