2. Суб’єкти соціального партнерства

важливим питанням у системі соціального партнерства є розподіл ролей між соціальними партнерами.

Суб’єктами соціального партнерства є держава, профспілки та підприємці.

Держава виступає як:

1. гарант основних громадянських та профспілкових прав, прав підприємців для ефективного функціонування будь-якої системи соціально-трудових відносин. Як гарант держава організує, координує та регулює соціально-трудові відносини; формує законодавчо-правову базу, розробляє організаційні форми СП, правила і механізм взаємодії сторін, встановлює обґрунтовані розміри і порядок визначення мінімальних соціально-трудових стандартів (мінімальної зарплати, соціальних пільг і гарантій).

2. незалежний регулятор соціально-трудових відносин встановлює юридичні межі щодо захисту прав працівників і профспілок, розробляє процедурні основи проведення колективних перетворень і узгоджує трудові конфлікти;

3. сторона на переговорах і консультаціях при розробці і впровадженні соціальної, економічної і промислової політики в країні;

4. контролер – має право законодавчо заморозити зарплату, продовжити дію колективних договорів, встановити гранично допустимі надбавки;

5. крупний роботодавець – її політика в державному секторі економіки впливає на суспільно-трудові відносини в країні;

6. арбітр при вирішенні трудових конфліктів унаслідок проведення переговорів та тлумачення положень угод та договорів.

Функції арбітражу, примирення і посередництва виконують:

• Федеральні служби посередництва і примирення (США)

• Комісія з трудових суперечок (Японія)

• Служба консультацій, примирення і арбітражу (Великобританія)

• Служба примирення в складі Мінпраці (Канада)

Профспілки є однією з громадських організацій, які створюються трудящими для захисту своїх соціальних, економічних та професійних прав, для вираження інтересів найманих працівників, для боротьби за соціальну справедливість, з метою сприяння створенню для людини відповідних умов праці та життя.

Таким чином, профспілки виступають як захисники і виразники інтересів найманих працівників покликані виражати і захищати інтереси працівників, боротися за соціальну справедливість та створення належних умов життя і праці людини.

Форми організації профспілок є різноманітними. Критеріями членства можуть бути:

• професія члена профспілки (ливарники, бухгалтери, транспортні працівники, працівники освіти та науковці, тощо) – поширена в Данії, Ісландії, Великобританії та інших країнах;

• галузь економіки (металургія, швейна промисловість тощо) – характерна для Німеччини, Франції, Італії, Норвегії, Швеції;

• підприємство, тобто кожне підприємство має свою профспілкову організацію – характерно для Японії, Швейцарії та інших країн.

Основна мета профспілок – підвищення рівня зарплати, збереження робочих місць для членів профспілок, участь працюючих в управління виробництвом та розподілі виробленого продукту, покращення умов праці.

В Україні не прийнято закон про профспілки, але їх діяльність регулюється Конституцією, ЗУ „Про зайнятість”, „Про оплату праці”, „Про колективні домовленості та угоди”.

Підприємці (роботодавці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, впроваджують технічну і економічну політику без різких потрясінь та деструктивних конфліктів, несуть відповідальність за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і розмірів її оплати та фінансового забезпечення соціального захисту працівників.

Спілки роботодавців створюються на основі спільних інтересів роботодавців як покупців робочої сили. Маючи свої інтереси в одержанні прибутків, завоюванні ринків збуту тощо, підприємці в системі соціального партнерства бачать можливості проведення узгодженої технічної, економічної та соціальної політики, розвитку виробництва.