Тема 4 Соціальне партнерство

ПЛАН.

1. Зміст, мета, значення та загальні принципи соціального партнерства.

2. Суб’єкти соціального партнерства.

3. Правові та організаційні проблеми становлення системи соціального партнерства в Україні.

4. Трудовий конфлікт: сутність, показники, типи та соціальна структура.

1. Зміст, мета, значення та загальні принципи соціального партнерства (сп).

Система соціального партнерства як практика ствердилася в розвинених країнах у зв’язку з розвитком профспілкового руху.

Соціальне партнерство являє собою такий тип і системи відносин між роботодавцями і працівниками, при якому в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх найважливіших соціально-трудових відносин.

В реальному житті соціальне партнерство виступає як альтернатива всякій диктатурі класу чи особистості та є цивілізованим методом вирішення соціальних конфліктів на різних рівнях.

Що означає словосполучення „соціальне партнерство”? „Соціальне” – це суспільне, відноситься до життя людей і їх відносин в суспільстві. „Партнер” (від французького „партія”) – це учасник суспільної діяльності. Таким чином, соціальне партнерство – це сумісна діяльність уряду, підприємців і профспілок, спрямована на погодження інтересів і вирішення проблем в соціальній і виробничій діяльностей людей.

На сучасному етапі розвитку соціальне партнерство є найважливішим аспектом організації соціального ринкового господарства та одним з аспектів партнерства між людьми в процесі виробництва та громадського життя.

Куплю-продажу товару „робоча сила” на ринку праці повинні здійснюватись цивілізовано, за правилами і нормами, що захищають інтереси сторін, на основі партнерських взаємовідносин.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що ступінь розвиненості соціального партнерства залежить від ряду факторів:

• ступінь демократизації управління виробництвом – сприятливі умови для соціального партнерства виникають завдяки децентралізації управління, розширення прав областей, регіонів і міст тощо;

• рівень життя населення та ступінь диференціації доходів населення – нижчий рівень життя та велика різниця в доходах приводить до повалення влади та перерозподілу власності з відповідними практичними діями.

До загальних принципів соціального партнерства, що вироблені МОП, належать:

• соціальна справедливість;

• одночасне у всіх країнах введення нормальних умов праці;

• свобода слова і свобода об’єднань;

• злиденність в любій країні є загрозою для загального благополуччя;

• всі люди незалежно від раси, віри і статі мають права на матеріальні блага і духовний розвиток в умовах свободи і стабільності в економіці та рівних можливостей;

• повна зайнятість і підвищення життєвого рівня;

• соціальне та моральне визначення праці (праця не є товаром).

Таким чином, соціальне партнерство повинно ґрунтуватись на демократичних засадах.

Крім загальних принципів виділяють наступні принципи:

• визнання неоднаковості інтересів різних соціальних груп;

• усвідомлене бажання сторін досягти взаєморозуміння, погоджуватися на компроміси, співробітничати заради громадського миру;

• надання роботодавцями можливостей найманим робітникам брати участь в прийнятті рішень щодо управління виробництвом та в розподілі створеного продукту;

• відмова від гармонічної соціальної утопії;

• відмова від класової боротьби.

Партнерство в процесі здійснення колективних переговорів повинен не будуватися на таких принципах:

1. трибічність на основі трипартизму, тобто представництва уряду чи виконавчих органів влади, профспілок і підприємців;

2. рівність сторін на переговорах і неприпустимість обмеження законних прав працюючих та підприємців;

3. довіра у відносинах;

4. знання та повага прав та обов’язків один одного, недопущення конфронтації;

5. відкритість та доступність рівноправних договорів;

6. уміння слухати та чути партнера;

7. строге дотримання культури полеміки, дискусії, критики, тобто аргументовано критикувати позицію, а не особистість опонента;

8. обов’язковість та надійність, дотримання правила: переговори завершувати домовленістю.

Нормальне функціонування системи соціального партнерства здійснюється на основі „трипаризма” (системи трьохстороннього представництва), співпраці підприємств, профспілок та органів державної влади.

Ступінь розвитку трипаризму прямо пропорційний ступені демократизації управління.

Мета соціального партнерства – зростання валового національного продукту, підвищення рівня життя через випровадження досягнень НТП і підвищення продуктивності праці.

Система соціального партнерства об’єднує можливості держави, підприємців і профспілок для досягнення соціального миру, сприяє створенню належних умов для економічного розвитку країни, позитивно впливає на формування і використання ТР. Ця система передбачає розроблення і реалізацію узгоджених економічних і соціальних програм, забезпечення певних гарантій щодо оплати праці та створення умов для підвищення зайнятості населення; ефективного використання трудового потенціалу.