1. Охорона земель включає:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раці­онального землекористування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилу­чення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушен-ня, ущільнення, забруднення відходами виробницт­ва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних про­цесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь; ґ) попередження погіршення естетичного стану та

екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

д) консервацію деградовапнх і малопродуктивних сільськогосподарських угідь,

2. Порядок охорони земель встановлюється зако­ном.

Господарська та інша діяльність, пов'язана з вико­ристанням земельних ресурсів, не повинна призводи­ти до забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речо­вин. У районах можливого забруднення земель небез­печними техногенними й аварійними викидами в ат­мосферне повітря від стаціонарних і пересувних дже­рел за рішеннями місцевих органів виконавчої влади проводяться періодичні обстеження екологічного та агрохімічного станів ґрунтів з метою визначення їх негативного впливу на здоров'я людини, окремі при­родні ресурси й довкілля в цілому.

Нормативи гранично допустимих концентрацій не­безпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речо­

165

вин затверджуються органами виконавчої влади у сфері санітарно-епідеміологічного нагляду та екології й природних ресурсів за погодженням з органами ви­конавчої влади в сфері аграрної політики, лісового й водного господарства.

Забруднені небезпечними речовинами земельні ді­лянки використовуються згідно зі встановленими об­меженнями, з обов'язковим дотриманням вимог щодо запобігання їх небезпечного впливу на здоров'я й доб­робут людини, природні ресурси та довкілля в цілому.

Результати обстеження й вимірювання рівнів за­бруднення ґрунтів враховуються під час прийняття рі­шень щодо надання земельних ділянок у користуван­ня або їх вилучення з господарського обороту, зміни ха­рактеру й режиму використання земель, а також про залучення нових земельних ділянок для цільового ви­користання.

Умови використання та охорони забруднених земель обов'язково узгоджуються з органами виконавчої влади у сфері санітарно-епідеміологічного нагляду, екології і природних ресурсів та аграрної політики.

У разі виявлення фактів забруднення отруйними та іншими небезпечними речовинами ґрунтів спеціально уповноважені органи виконавчої влади в сфері охоро­ни земель і родючості ґрунтів вживають невідкладних заходів щодо його припинення, притягнення винних до відповідальності згідно з чинним законодавством і проводять у встановленому порядку роботи із трансфор­мації, дезактивації та оздоровлення забруднених земель, визначення режимів їх наступного використання.

Об'єкти, функціонування яких негативно впливає на земельні ресурси, підлягають державному обліку з ви­значенням характеру (виду) й рівня впливу на влас­тивості, структуру та якість ґрунтів, а також на еколо­гічний стан і стійкість ландшафтів, насамперед, агро-ландш афтів.

Державний облік об'єктів, які справляють негатив­ний вплив на земельні ресурси здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в сфері

166

охорони земель у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

При плануванні, проектуванні й виконанні заходів щодо складування, переробки, утилізації та знищення (знешкодження) твердих і рідких відходів людської діяльності забезпечується виконання вимог щодо охо­рони земель і родючості ґрунтів, у тому числі: макси­мальне збереження родючого шару ґрунту на основі вибору оптимального варіанту територіального розмі­щення проектованих природоохоронних об'єктів і об'­єктів складування й утилізації відходів; зняття родю­чого шару ґрунту, збереження його корисних властиво­стей з наступним раціональним використанням родю­чої ґрунтової маси під час спорудження природоохорон­них об'єктів і об'єктів складування й утилізації відхо­дів; відновлення та оздоровлення родючого шару ґрун­ту на земельних ділянках після ліквідації раніше роз­ташованих на них природоохоронних об'єктів і об'єк­тів складування й утилізації відходів.

Підприємства, організації й установи зобов'язані забезпечувати своєчасне вивезення відходів виробни­чої діяльності, які забруднюють ґрунт, на спеціальні об'єкти їх розміщення для зберігання або на підпри­ємства для використання як сировини чи для повної утилізації.

Використання відходів і продуктів їх переробки, знешкодження та утилізації як добрива допускається тільки за наявності відповідного спільного дозволу встановленого зразка органів виконавчої влади у сфе­рі екології та природних ресурсів, санітарно-епідеміо­логічного нагляду, аграрної політики.

Господарська та інша діяльність, пов'язана з вико­ристанням земельних ресурсів, повинна передбачати науково обґрунтоване формування їх протиерозійного захисту.

Агротехнічні роботи та лісозаготівля на схилах здій­снюється екологобезпечними та ґрунтозахисними за­собами та способами, які зводять до мінімуму руйну­вання ґрунтового покриву й виникнення інших небез­печних процесів.

166

На землях сільськогосподарського призначення та лісового фонду, незалежно від їх відомчої підпорядко­ваності та форм господарювання, середньорічні втра­ти ґрунту не можуть перевищувати швидкості ґрунто­утворення, яка становить 0,1 відсотка потужності верх­нього гумусового генетичного горизонту повнопрофіль-ного грунту.

Еколого-економічні наслідки ерозії ґрунтів розпо­діляються на прямі збитки від втрати ґрунту;

побічні збитки від зменшення врожаю сільськогос­подарських культур на еродованих ґрунтах; зовнішнє погіршення стану елементів ландшафту, що знаходять­ся за межами еродованої ділянки.

Збитки від ерозії враховуються під час оцінки фі­нансово-господарської діяльності землекористувачів та власників земельних ділянок незалежно від їх відом­чої підпорядкованості та форм господарювання.

Зміна показників екологічного стану земель і родю­чості грунтів є підставою для прийняття рішень про застосування або відміну певних обмежень щодо ви­користання земельних ресурсів, а також відшкодуван­ня шкоди, завданої землям сільськогосподарського призначення внаслідок зниження їх родючості та по­гіршення екологічного стану. - Порядок здійснення заходів щодо усунення наслід­ків забруднення земель у випадках аварій і катастроф, відшкодування втрат землевласникам та землекорис­тувачам, а також повноваження, відповідальність і вза­ємодія відповідних органів виконавчої влади та міс­цевого самоврядування за реалізації цих заходів вста­новлюються Кабінетом Міністрів України.

За проектування, спорудження й експлуатації тру­бопроводів для транспортування нафти, нафтопродук­тів, інших рідких і газоподібних речовин передбачають­ся необхідні та достатні заходи з метою запобігання їх негативного впливу на земельні ресурси.

Вздовж трас трубопроводів здійснюється постійний контроль зон, в яких ґрунтовий покрив забруднено небезпечними речовинами вище гранично допустимих концентрацій (нормативів). Порядок і режим викори­

167

стання та очищення забруднених земель у таких ео­нах встановлюють спеціально уповноважені органи виконавчої влади в сфері екології та природних ресур­сів, санітарно-епідеміологічного нагляду, аграрної по­літики на основі відповідних обстежень і вимірів.

Відповідальність за екологічний стан ґрунтового по­криву земельних ділянок, на яких споруджуються й експлуатуються трубопроводи, несуть фізичні та юри­дичні особи, у віданні яких перебувають ці об'єкти.

Державний моніторинг земель, як система спостере­жень за станом земельного фонду, у тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін їх оцінки, відведення й ліквідації наслідків негативних процесів, здійсню­ється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Основою забезпечення державного моніторингу зе­мель є геоінформаційні технології.

З метою забезпечення одержання достовірної інфор­мації щодо екологічного стану земель проводиться постійне оновлення планово-картографічних матеріа­лів, а також комплексне обстеження полів сільськогос­подарських підприємств і товаровиробників.

Інформація, яка одержана спеціалізованими служ­бами міністерств і інших центральних органів вико­навчої влади за допомогою державного моніторингу земель, надсилається органам виконавчої влади й мі­сцевого самоврядування всіх рівнів для розроблення відповідних заходів і пропозицій, своєчасного прий­няття рішень щодо охорони земель та інших природ­них ресурсів, довкілля в цілому.

Здійснення державного моніторингу ґрунтів з метою діагностики, прогнозу й управління станом ґрунтів або контролю з метою управління відтворенням їх родю­чості забезпечує Державний департамент охорони ро­дючості ґрунтів (Державний технологічний центр охо­рони родючості ґрунтів) Міністерства аграрної політи­ки України за участю Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства екології і природ­них ресурсів України, Української академії аграрних

167

наук, Національного космічного агентства України та інших зацікавлених міністерств.

За результатами оцінки якісного стану ґрунтів скла­даються прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, зацікавленим міністерствам, землевласникам і землекористувачам для вжиття за­ходів щодо охорони родючості ґрунтів.

Стаття 165. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів

1. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігіє­нічної безпеки громадян шляхом прийняття відповід­них нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допус­тимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.