5.2.Цивільно-правові методи захисту майнових прав

Захист права власності та інших речових прав – це сукупність передбачених цивільним законом засобів, які застосовуються за ініціативою власника (законного володільця чи користувача майном) у разі порушення їх речових прав та які спрямовані на відновлення та захист цих прав та інтересів власника (законного володільця чи користувача).

Власник, або інша особа, яка володіє майном на законних підставах має право звертатися до суду з вимогою про заборону вчинення певних дій, які порушують її права, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання таких порушень шляхом подання відповідного позову.

Власник має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

В залежності від змісту вимог розрізняють наступні цивільно-правові способи захисту речових прав (це одночасно і види судових позовів):

І. Речові:

1. Про витребування свого майна від особи, яка незаконно або безпідставно заволоділа майном (віндикаційний позов). Якщо майно було придбане незаконним володільцем за оплатним договором в особи, яка не мала права відчужувати це майно, про що набувач майна за договором не знав і не міг знати (такий набувач називається - добросовісним), то власник має право витребувати своє майно від такого набувача лише за наявності у сукупності таких умов:

а) майно було загублене власником, або особою яка законно ним володіла;

б) було викрадене у власника, або особи яка законно ним володіла;

в) вибуло з володіння власника (особи, що законно володіла майном) в інший спосіб поза його волею.

Майно набуте безоплатно добросовісним набувачем завжди може бути витребуване власником, а гроші та цінні папери не можуть бути витребувані від добросовісного набувача. Такий спосіб захисту називається віндикацією.

2. Вимога про усунення перешкод з боку третіх осіб у здійсненні власником (особою, яка законно володіє майном) своїх повноважень не пов’язаних з втратою володіння майном (негаторний позов).

3. Про визнання права власності чи іншого речового права за певною особою, якщо це право оспорюється або не визначається іншою особою, або у разі втрати документа, що його підтверджує.

4. Про звільнення майна з-під арешту.

5. Про визнання недійсним, акту органу державної або місцевої влади, яким порушені права власника чи іншого законного володільця майном.

ІІ. Зобов’язальні: про відшкодування збитків завданих порушенням права власності чи іншого речового права.

5.3. Речові права на чуже майно (суміжні речові права)

Права на чужі речі (суміжні речові права)- це похідні від права власності речові права, які надають їх суб’єкту можливість безпосередньо володіти та користуватись певним майном, яке належить на праві власності іншій особі, для визначеної власником мети та у встановлених власником і законом межах.

Характерні риси суміжних прав:

1. Є похідними від права власності.

2. Мають абсолютний характер (тобто чітко встановлені повноваження суб’єкта суміжного права і по відношенню до нього зобов’язаними виступають всі хто його оточують).

3. Об’єктам завжди є певні речі, без них суміжне право не існує, при ньому зміна власника не є підставою для припинення суміжного права.

4. Суб’єкт суміжного права має переваги щодо суб’єктів зобов’язальних прав у реалізації свого права користування чужим майном.

5. Суміжне право захищається в тому ж порядку, що і право власності.

За змістом суміжні права поділяють на дві групи:

1. Права користування чужими речами:

а) Сервітут – право обмеженого користування чужими речами (майном). Може бути встановлене щодо земельної ділянки або іншого природного ресурсу (земельний сервітут) або щодо нерухомого майна для задоволення потреб іншої особи, які не можуть бути задоволені в інший спосіб (особистий сервітут). Сервітут може бути встановлений: договором, законом, заповітом, або рішенням суду. Сервітут не може бути відчужений. Він може бути строковим або без строковим, оплатним і безоплатним. Сервітут припиняється у разі:

- поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

- відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

- спливу строку, на який було встановлено сервітут;

- припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

- невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

- смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

б) Емфітевзис - довгострокове, відчужуване і таке, що може бути успадкованим, право користування чужою земельною ділянкою з метою здійснення сільськогосподарського виробництва.

Емфітевзис виникає на підставі договору з власником майна. Власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі та на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором. Власник земельної ділянки зобов'язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.

Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору.

Землекористувач зобов'язаний: вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом; ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Землекористувач має право на відчуження права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, якщо інше не встановлено законом. У разі продажу права користування земельною ділянкою власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на його придбання, за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах. Землекористувач зобов'язаний письмово повідомити власника земельної ділянки про продаж права користування нею. Якщо протягом одного місяця власник не надішле письмової згоди на купівлю, право користування земельною ділянкою може бути продане іншій особі. У разі продажу землекористувачем права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі власник земельної ділянки має право на одержання відсотків від ціни продажу (вартості права), встановлених договором.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі:

- поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

- спливу строку, на який було надано право користування;

- викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

в) Суперфіцій – право користування чужо земельною ділянкою для за-будови. Це право є довгостроковим, платним, відчужуваним і можливість його здійснення обмежена цільовим призначенням земельної ділянки.

Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право: на одержання плати за користування нею. Якщо на земельній ділянці збудовані промислові об'єкти, договором може бути передбачено право власника земельної ділянки на одержання частки від доходу землекористувача; володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем.

Перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не впливає на обсяг права власника будівлі (споруди) щодо користування земельною ділянкою.

Землекористувач має право: користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором; власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).

Землекористувач зобов'язаний: вносити плату за користування земель-ною ділянкою, наданою йому для забудови та інші платежі, встановлені законом; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Суперфіцій припиняється у разі:

- поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

- спливу строку права користування;

- відмови землекористувача від права користування;

- невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Право користування земельною ділянкою для забудови може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

У разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення. У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування.

Якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки історії та культури тощо) або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою постановити рішення про викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі (споруди), або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (споруди) на новий строк.

г) Право володіння чужим майном виникає на підставі договору з власником, або в силу закону. Право володіння припиняється у разі:

- відмови володільця від володіння майном;

- витребування майна від володільця власником майна тощо;

- знищення майна.

2. Права розпорядження чужими речами. Їх суть полягає в наступному: кредитор у разі не виконанням власником взятого на себе зобов’язання має право вимагати реалізації заставленого власником майна у встановленому договором або законом порядку для задоволення своїх майнових інтересів у зобов’язанні. До них відносять: заставу і іпотеку (заставу нерухомості).