Література
1. Василенко В. А. Теорія і практика розробки управлінських рішень: Навч. посіб. - К: ЦУЛ, 2002. - 420 с.
2. Савицька Г. В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. - 3 -тє вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2007. - 668 с. - (Вища освіта ХХІ століття).
Тема 4 планування та прогнозування господарських рішень План лекції
Сутність, підходи та основні завдання прогнозування.
Класифікація прогнозів.
Етапи, методи та інструменти прогнозування господарських рішень.
1. Сутність, підходи та основні завдання прогнозування
Важливим інструментом економічного обґрунтування господарських рішень є прогнозування.
Розвиток прогнозування в управлінні і формування його теоретико-методологічного апарату пов'язують з кількісною школою менеджменту (Дж. Фернанс, Е. Джилфіллан, Р. Акофф), яка набула значного поширення в 60-х роках XX ст. і згодом стала основою сучасної концепції превентивного управління.
Прогнозування — це процес здійснення наукових досліджень кількісного та якісного характеру, спрямованих на з'ясування тенденцій та перспектив подальшого розвитку тих чи інших об'єктів. Результатом прогнозування є прогноз.
Прогноз - науково-обґрунтоване (аргументоване, виражене в кількісній і якісній формах) достовірне судження (припущення) ймовірнісного характеру про можливий стан об'єкта в майбутньому або про альтернативні шляхи і терміни досягнення цього стану. Іншими словами, прогноз - це якісна і кількісна оцінка перспектив виникнення і можливі напрями розвитку об'єкта, що ґрунтується на спостереженнях і науково обґрунтованих теоретичних припущеннях.
Іноді прогноз базується на добре відомих закономірностях і здійснюється напевно (наприклад, методи прогнозування руху космічних апаратів розроблені настільки, що можливим є автоматичне стикування кораблів). Однак більшість організаційних проблем, що постають перед особою, що приймає рішення, не дозволяє здійснити однозначний обґрунтований прогноз.
Серед підходів до прогнозування, що набули широкого застосування в більшості досліджень, можна відзначити методологічний і процесний.
методологічний визначає прогнозування як: систематичний метод отримання оцінок майбутнього стану, що ґрунтується на аналізі спостережень за їх минулою поведінкою; визначення майбутнього, в якому використовуються як накопичений у минулому досвід, так і поточні припущення.
процесний підхід - визначає прогнозування як процес наукового дослідження ймовірнісних шляхів розвитку на основі причиново-наслідкових взаємозв'язків і закономірностей.
Часто разом з прогнозом у теорії менеджменту використовуються схожі за деякими ознаками (зокрема, у формі передбачення) поняття - гіпотеза і план. Втім, вони мають істотні функціональні відмінності, які важливо враховувати при прийнятті управлінських рішень.
Рис. 4.1 Форми поєднання плану, прогнозу і гіпотези
Гіпотеза служить переважно науковим передбаченням, будучи результатом загальної теорії, закономірності, яка, у свою чергу, забезпечує прогноз. Проте, порівняно з гіпотезою, прогноз володіє більшою визначеністю і достовірністю, оскільки, разом з якісними, включає кількісні параметри. Тим самим, прогноз виражає передбачення на рівні конкретно-прикладної теорії.
Більш складні взаємозв'язки існують між прогнозом і планом, що приводить до проблеми пропорційності вибору кожного з них. Форми поєднання прогнозу і плану не можуть бути однозначними.
Незважаючи на те, що прогнозування дуже часто застосовується на попередній (передплановій) стадії прийняття рішень і сприяє виробленню концепції розвитку (стратегії) на перспективу, помітну роль воно відіграє на етапі реалізації планів і під час оцінки фінансово-економічного стану підприємства. Чільне місце прогнозування займає також у пошуку можливостей і напрямів додаткових управлінських дій, призначених для нівелювання чи усунення відхилень від окресленої траєкторії розвитку об'єкта (системи).
Найбільш суттєвою ознакою прогнозування є його ймовірнісний характер, що зумовлено наявністю невизначеності у відображенні майбутнього стану. Не визначаючи параметри розвитку з достатньою точністю, прогноз розкриває альтернативи, позитивні і негативні тенденції, цикли і окреслює умови, за яких забезпечується вирішення поставлених задач.
Завдання прогнозування:
Вибір системи прогнозних процесів і показників і встановлення взаємозв'язків з поточним і перспективним плануванням.
Визначення параметрів прогнозування (час, бюджет, якість, періодичність, точність, довірчі інтервали тощо).
Економіко-математичний, статистичний інструментарій (кількісні методи).
Конкретизація якісних (експертних, описових тощо) методів.
Визначення критеріїв і методики оцінки результатів прогнозування, залучення до оцінки заінтересованих сторін прогнозу.
Організаційно-технічні задачі (підготовка інформаційного забезпечення, персоналу, користувачів тощо).
Водночас планування скероване на ухвалення і практичну реалізацію управлінських рішень. Мета ж прогнозування - створити наукові передумови для їх ухвалення. Ці передумови включають:
-науковий аналіз тенденцій розвитку;
-варіативне передбачення напрямів розвитку із врахуванням тенденцій;
-оцінку можливих наслідків прийнятих управлінських рішень;
-обґрунтування напрямів розвитку.