3.3 Метод корегування параметрів проекту

Метод корегування параметрів проекту — специфічний метод оцінювання ризику, застосування якого дає змогу відра­зу не тільки дати оцінку, а й застосувати один з методів зменшення ризику. Сутність його полягає в тому, що параметри проекту свідомо змінюються на гірші порівняно з найбільш імовірним їх значенням для того, щоб гарантувати ефектив­ність навіть за гірших умов реалізації. З цією метою:

— терміни будівництва і виконання інших робіт збільшу­ються на середній час можливих затримок, зумовлених дією непередбачуваних факторів ризику;

— кошторисна вартість будівництва збільшується на суму середнього подорожчання, зумовленого помилками у проект­ній документації, переглядом проектних рішень у ході будів­ництва і непередбачених витрат;

— враховуються запізнення виплат, неритмічність поста­чань сировини і матеріалів, позапланові відмови устаткуван­ня, порушення технології внаслідок помилок персоналу або відмов технічних систем, сплачувані штрафні санкції за пору­шення договірних зобов'язань;

— якщо проектом не передбачено страхування учасника від визначеного виду інвестиційного ризику, до складу його витрат включають очікувані втрати внаслідок цього ризику;

— збільшується норма дисконту і необхідна внутрішня норма дохідності (ВНД), що дає змогу врахувати вплив на ре­зультативність проекту різних непередбачуваних факторів.

3.4. Метод аналізу доцільності витрат

Сутність методу полягає в припущенні, що витрати за різ­ними напрямами діяльності мають різний рівень ризику (на­приклад, різний ризик для витрат на оплату праці та придбан­ня сировини).

Застосування цього методу передбачає групування поточ­них активів за рівнями ризику. При цьому виокремлюються такі групи.

Група мінімального ризику: гроші в касі, на розрахункових

рахунках.

Група малого ризику: готова продукція; незавершене ви­робництво; основна сировина й матеріали.

Група середнього ризику: цінні папери; авансові розрахун­ки; дебіторська заборгованість, термін сплати якої не настав.

Група високого ризику: дебіторська заборгованість, термін сплати якої пройшов; запаси продукції, термін споживання якої закінчився; наднормативні запаси сировини та матері­алів.

Рівень ризику визначається шляхом ідентифікації потен­ційних зон ризику:

а) зона абсолютної стійкості, ступінь ризику в якій дорів­нює нулеві. Характеризується повною відсутністю втрат з га­рантованим досягненням планового прибутку;

б) зона мінімального ризику, для якої максимальні втрати не мають перевищувати межу планового чистого прибутку. Та­ким чином, мінімальний рівень ризику гарантує фірмі відшко­дування всіх її втрат та забезпечення можливості сплати по­датків. Можливі форми діяльності в цій зоні ризику: операції з державними та муніципальними цінними паперами, участь у виконанні робіт, що виконуються за рахунок державного фі­нансування або під гарантії держави;

в) зона нестійкого стану характеризується підвищеним ри­зиком, гарантує відшкодування витрат, проте можливі проб­леми зі сплатою податків;

г) зона критичного стану: виникає загроза критичного ста­ну, коли неможливе відшкодування витрат на поточну діяль­ність та втрата майна підприємства.