2. Види самофінансування підприємств

Самофінансування є методом фінансового забезпечення розширеного відтворення на підприємстві за рахунок власних фінансових ресурсів і є гарантом отримання і повернення залучених та позичених коштів підприємства на фінансування інвестиційних проектів. Головна ознака самофінансування за таким тлумаченням – використання підприємством для організації діяльності та розширеного відтворення внутрішніх власних фінансових ресурсів і зовнішніх джерел, які приєднуються до них на умові власності або на умові господарського (оперативного) відання.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій і прихованій формі. Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий прибуток протягом року вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішеннями про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.

Тезаврація прибутку – це спрямування його на приріст власного капіталу підприємства з метою розширення фінансування інвестиційної та операційної діяльності.

Величина тезаврацій залежить від обсягу чистого прибутку, який залишався в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврацій – відкрите самофінансування. Інформація про це знаходиться в офіційній звітності.

Тезаврований прибуток відображається в балансі:

• В пасиві за статтями: нерозподілений прибуток, резервний капітал, статутний капітал.

• В активі може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об’єктів: оборотних і необоротних, короткострокових і довгострокових.

Приховане самофінансування пов’язане з використанням прихованого прибутку, який виникає завдяки формуванню прихованих резервів.

Приховані резерви – це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі. Вони можуть формуватись у балансі за рахунок недооцінки активів (незастосування індексації, застосування прискореної амортизації, передчасне списання активів тощо) та переоцінки зобов'язань.

За часткою у фондах грошових коштів підприємства розрізняють валове і чисте самофінансування. В основі чистого самофінансування є частина прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства на умовах власності або повного господарського відання чи оперативного управління. Основними складовими валового самофінансування є частина прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства на умовах власності або повного господарського відання (чисте самофінансування), і амортизаційні відрахування.

Варто зазначити, що відповідно до чинного законодавства, кошти засновників, інвестовані у капітал підприємства, прирівнюються до власних. Ці кошти мають цільове призначення і тому практично нічим не відрізняються від чистого прибутку.

П(С)БО 7 визначає амортизацію – як систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Амортизація – поступове перенесення по частинах (в міру фізичного зносу) вартості основних фондів на вироблений за їх допомогою продукт або послуги. Амортизація здійснюється з метою накопичення фінансових ресурсів для фінансування простого відновлення і відтворення основних фондів.

Під чистим самофінансуванням необхідно розуміти фінансові інвестиції не за рахунок всього частину прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а лише частини чистого прибутку підприємства у вигляді фондів спеціального призначення.

До внутрішніх джерел фінансування належать також створювані з власної ініціативи підприємств забезпечення (резерви) для відшкодування майбутніх витрат, збитків, зобов’язань, величина яких є невизначеною.

Види забезпечень, які створюються на підприємстві:

• Забезпечення виплат персоналу (резерв на виплату відпусток, збори передбачені на державне пенсійне та соціальне страхування, страхування на випадок безробіття).

• Резерв на додаткове пенсійне забезпечення (в Україні – 1%).

• Виконання гарантійних зобов’язань (на товарах з встановленим гарантійним терміном та проведення ремонту предметів прокату).

• Реструктуризація (у разі наявності плану реструктуризації, з конкретними заходами, строками та сумою витрат).

• Виконання зобов’язань за ризиковими (обтяжливими) контрактами, тощо.

Самофінансування з метою підтримання рівня виробництва проводиться у межах суми нарахованої амортизації. Амортизаційні відрахування є сумою зносу активів (витрат на їх створення), вираженою у грошовій формі, яка відшкодовується шляхом її включення до виробничої собівартості продукції, адміністративних витрат і витрат на збут і рекламу. Самофінансування з метою підтримання рівня виробництва необхідно розглядати не тільки з боку відтворення основного капіталу в частині основних засобів і нематеріальних активів, а й з боку підтримання на належному рівні обігового капіталу, оскільки амортизація не є особливим фінансовим ресурсом, що має цільове використання.

При самофінансуванні з метою росту передбачається розширення власних джерел, крім амортизаційних відрахувань: чистий прибуток, нерозподілений прибуток минулих періодів, фінансовий резерв, що формується за рахунок прибутку, кошти засновників та інші.