7.5.Страховий захист зовнішньоекономічних операцій

Серед методів управління ризиками у ЗЕД значна увага приділяється страхуванню. Страхування зовнішньоекономіч­ної діяльності підприємств – це міжнародні економічнівідносини з захисту майнових інтересів суб'єктів господарю­вання протягом періоду, в якому відбуваються певні події (стра­хові випадки), за рахунок майнових коштів, що формуються зі сплачених ними внесків (страхових премій). У процесі страху­вання зовнішньоекономічних відносин беруть участь два су­б'єкти: страхувальник та страховик.

Страховик – юридична особа будь-якої організаційно-пра­вової форми, яка має державний дозвіл (ліцензію) на прове­дення операцій страхування. Страхувальник – юридична чи фізична особа, яка має страховий інтерес і вступає у взаємини зі страховиком на підставі чинного законодавства або двосто­ронньої угоди про страхування. Страховик має право створю­вати і витрачати кошти страхового фонду. Страховиками мо­жуть виступати державні страхові організації, акціонерні стра­хові товариства, товариства взаємного страхування і перестра­хування.

Страхування зовнішньоекономічної діяльності, як і будь-якої діяльності, включає майнове, особисте та страхування відпові­дальності. Об'єктом майнового страхування є товарно-матері­альні цінності та майнові інтереси страхувальників. Серед май­нових видів страхування найчастіше застосовуються такі:

– страхування вантажів;

– страхування морських суден (морське каско);

– страхування повітряних суден;

– страхування автомобілів;

– страхування експортно-імпортних кредитів;

– страхування збитків від зупинки виробництва або комер­ційної діяльності;

– страхування майна, що знаходиться за кордоном, від вогню й інших небезпек;

– страхування майна нерезидентів від вогню й інших не­безпек;

– інші види майнового страхування.

Об'єктом страхування відповідальності є відповідальність перед третіми особами (фізичними або юридичними) внаслідок будь-якої діяльності або бездіяльності страхувальника. Така відповідальність може виникати (і досить часто) у силу дії зако­нів щодо відшкодування збитку винуватцем, яким може ви­явитися (у тому числі випадково) підприємство – учасник ЗЕД. До цієї галузі в зовнішньоекономічній діяльності відносять:

– міжнародний поліс страхування цивільної відповідаль­ності власників автотранспорту;

– страхування цивільної відповідальності власників по­вітряних суден, що є обов'язковим при польотах за кордон;

– страхування цивільної відповідальності перевізників;

– страхування відповідальності виробників товарів;

– страхування професійної відповідальності, зокрема мит­них брокерів, юридичних консультантів і юридичних фірм, приватних нотаріусів, аудиторів та інших видів підприємниць­кої діяльності;

– інші види страхування відповідальності.

Об'єктом особистого страхування є життя і здоров'я грома­дян. В зовнішньоекономічній сфері до такого виду відносять страхування життя туристів, медичне страхування, страхуван­ня пасажирів і працівників транспорту при міжнародних пе­ревезеннях тощо.

Комплексні види страхування, що передбачають поєднання в одному полісі декількох видів страхування, також застосову­ються в зовнішньоекономічній сфері.

У міжнародній практиці існує кілька варіантів участі дер­жави у страхуванні експорту. У деяких країнах страхування експортних ризиків здійснюється державними агентствами, страхові премії сплачуються безпосередньо до бюджету і без­посередньо з бюджету сплачуються страхові відшкодування. Інший варіант – створення окремих установ, які працюють на самоокупній основі, тобто покривають адміністративні ви­трати та страхові відшкодування надходженням від премій. Саме так здійснює державне страхування експорту переважна більшість країн. Є також країни, в яких страхування експорту забезпечується приватними або змішаними організаціями.

Участь держави в забезпеченні страхування експортних ризиків базується, головним чином, на недосконалості ринку. Оскільки приватні страховики не бажають надавати страхово­го покриття для найбільш ризикових експортних регіонів, ринок страхування експорту був би неповним без урядового втручання.

Страхування валютних ризиків

Валютні ризики – це небезпека ва­лютних втрат у результаті зміни курсу валюти ціни (позики) стосовно валюти платежу в період між підписанням контракту або кредитної угоди і здійсненням платежу. В основі валютно­го ризику лежить зміна реальної вартості грошового зобов'я­зання в зазначений період. Валютні ризики загрожують обом сторонам угоди.

Світова практика страхування валютних і кредитних ри­зиків відображає зміни, що відбуваються у світовій економіці й валютній системі в цілому. Найбільш простим і найпошире­нішим методом страхування валютних ризиків були золоті й валютні захисні застереження, які почали застосовуватися після Другої світової війни.

Золоте застереження засноване на фіксації золотого вмісту валюти платежу на дату укладання контракту і перерахуванні суми платежу пропорційно до зміни золотого вмісту на дату виконання.

Валютне застереження – умова в міжнародному контракті, що обумовлює перегляд суми платежу пропорційно до зміни курсу валюти застереження з метою страхування валютного або кредитного ризику експортера або кредитора. Найбільш поширена форма валютного застереження – незбігання валю­ти ціни і валюти платежу.

Для зниження ризику падіння курсу валюти ціни на прак­тиці набули поширення багатовалютні застереження. Багато-валютне застереження – умова в міжнародному контракті, що обумовлює перегляд суми платежу пропорційно до зміни курсу кошика валют, що заздалегідь вибираються за згодою сторін.

Існує декілька видів валютних кошиків. Вони розрізняються за складом валют:

1. Симетричний кошик – у ньому валюти мають однакову частку.

2. Асиметричний кошик – у ньому валюти мають різну частку.

3. Стандартний кошик – валюти зафіксовані на визначе­ний період застосування валютної одиниці як валюти застереження .

4. Регульований кошик – валюти змінюються залежно від ринкових чинників.

У світовій практиці для страхування експортерів і кре­диторів від інфляційного ризику використовують товарно-цінові застереження.

Товарно-цінове застереження – умова, що включається в міжнародний контракт з метою страхування від інфляційного ризику. До товарно-цінових застережень відносять:

1. Застереження про змінну ціну, що підвищується залеж­но від ціноутворювальних чинників.

2. Індексне застереження – умова, за якою суми платежу змінюються пропорційно до зміни цін за період з дати підпи­сання до моменту виконання зобов'язання.

3. Комбіноване валютно-товарне застереження використо­вується для регулювання суми платежу з урахуванням зміни валютних курсів і товарних цін.

4. Компенсаційна угода для страхування валютних ризиків при кредитуванні: сума кредиту узгоджується з ціною у визна­ченій валюті (може використовуватися кошик валют) товару, що поставляється в рахунок погашення кредиту.

Сьогодні валютні застереження як метод страхування валют­них ризиків експортерів і кредиторів поступово замінюється сучасними методами страхування: валютними опціонами, фор­вардними валютними операціями, валютними ф'ючерсами, міжбанківськими операціями "своп".

Валютний опціон – угода між покупцем опціону і продав­цем валют, що надає право покупцю опціону купувати або продавати валюту за визначеним курсом протягом обумовленого часу за винагороду, що сплачується продавцю. Валютні опціони застосовуються, якщо покупець опціону прагне застра­хувати себе від втрат, пов'язаних зі зміною курсу валюти.

Форвардна валютна операція – продаж або покупка пев­ної суми валюти з інтервалом за часом між укладанням і вико­нанням угоди за курсом дня укладання угоди. Форвардні ва­лютні операції здійснюються поза біржею. Якщо очі­кується зростання курсу валюти, у якій імпортер здійснює платежі за контрактом, то імпортеру вигідно купити цю валю­ту сьогодні за курсом форварда, навіть якщо він вищий за ре­альний ринковий курс, але при цьому захистити себе від ще більшого зростання курсу цієї валюти на день платежу за кон­трактом.

Форвардні валютні, кредитні й фінансові операції є альтер­нативою для біржових ф'ючерсів і опціонних операцій.

Валют­ний ф'ючерс – термінова біржова угода, що є угодою купівлі-продажу певної валюти за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди, з виконанням через визначений термін. Відмінність валютних ф'ючерсів від операцій "форвард" поля­гає в тому, що:

– ф'ючерси – це торгівля стандартними контрактами;

– обов'язковою умовою ф'ючерсу є гарантійний депозит;

– розрахунки між контрагентами здійснюються через клі­рингову палату при валютній біржі, що виступає посередни­ком між сторонами й одночасно гарантом угоди.

Перевагою ф'ючерсу перед форвардним контрактом є його висока ліквідність і постійне котирування на валютній біржі. За допомогою ф'ючерсів експортери мають можливість хеджу-вання своїх операцій.

Валютна операція "своп" – це купівля іноземної валюти на умовах "спот" в обмін на вітчиз­няну валюту з подальшим викупленням. Угоди "своп" зручні для банків, тому що не створюють непокритої валютної по­зиції – обсяги вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті збігаються. Цілями операцій "своп" можуть бути:

– придбання необхідної валюти для міжнародних роз­рахунків;

– здійснення політики диверсифікації валютних резервів;

– підтримка визначених залишків на поточних рахунках;

– задоволення потреб клієнта в іноземній валюті тощо.

Страхування вантажів при експортно-імпортних операціях

Сьогодні при виконанні міжнародних перевезень застосову­ються два види страхування: обов'язкове і добровільне. Метою страхування зовнішньоторговельних вантажів є покриття збит­ків, що можуть виникнути внаслідок часткової втрати, ушко­дження або повної втрати товарів при доставці їх від вантажовід­правника до вантажоодержувача.

Об'єктом транспортного страхування може бути як сам ван­таж, так і майнові інтереси, юридично пов'язані з перевезен­ням вантажу (наприклад, очікуваний прибуток і комісія, фрахт та інші витрати, пов'язані з перевезенням). Страхувальником може бути власник вантажу, заставоутримувач, перевізник.

Правилами транспортного страхування вантажів при міжна­родних перевезеннях передбачається три види умов страхування:

1. "З відповідальністю за всі ризики". Ця умова страхуван­ня є найповнішою. Відшкодуванню підлягають:

– всі збитки від пошкодження чи повної втрати усього або частини застрахованого вантажу;

– усі необхідні й доцільні витрати на рятування і збережен­ня вантажу та з запобігання подальшим його ушкодженням.

Не відшкодовуються збитки внаслідок:

– будь-яких воєнних дій чи військових заходів і їх наслід­ків, пошкодження чи знищення мінами, торпедами, бомбами й іншими знаряддями війни; піратських дій, а також унаслі­док страйків, конфіскації, реквізиції, арешту;

– прямого чи непрямого впливу атомного вибуху, радіоак­тивного зараження, пов'язаного з будь-яким застосуванням атом­ної енергії і використанням матеріалів, що розщеплюються;

– умислу чи грубої необережності страхувальника чи його представника, а також унаслідок порушення встановлених правил перевезення, пересилання і збереження вантажів;

– впливу температури, трюмного повітря чи особливих і природних властивостей вантажу, включаючи усушку;

– упакування вантажів з порушенням стандартів і відправ­лення вантажів в ушкодженому стані;

– пожежі чи вибуху внаслідок навантаження з відома стра­хувальника чи його представника, але без відома страховика самозаймистих і вибухонебезпечних речовин і предметів;

– нестачі вантажу при цілісності зовнішнього упакування;

• ушкодження вантажу хробаками, гризунами, комахами.

2. "З відповідальністю за часткову аварію". За цієї умови страховик відшкодовує збитки, що виникли з визначених при­чин, зокрема: збитки від ушкодження або повної загибелі усьо­го або частини вантажу внаслідок дії вогню, блискавки, бурі або іншого стихійного лиха, аварій транспортних засобів, про­валу мостів, вибуху тощо; збитки від ушкодження або повної загибелі усього або частини вантажу внаслідок нещасних ви­падків при навантаженні, укладанні, розвантаженні вантажу, прийомі судном палива.

Усі збитки, що не підпадають під загальну аварію, визна­ються окремою (незагальною) аварією. Їх несе той, хто їх зазнав, або той, на кого покладається відповідальність за їх спричинення.

3. "Без відповідальності за ушкодження, крім випадків аварії". Цією умовою передбачається відшкодування збитків від повної загибелі усього або частини вантажу у випадку аварії транспортних засобів.

Основна відмінність між умовами "з відповідальністю за часткову аварію" та "без відповідальності за ушкодження, крім випадків авари" полягає в тому, що за першою умовою відшкодовуються збитки від ушкодження чи повної втрати усього чи частини вантажу, а за другою – лише збитки від повної втрати усього чи частини вантажу.

Страхова сума визначається за взаємною домовленістю сторін у межах дійсної вартості вантажу на момент укладення договору страхування або з її перевищенням відповідно до умов постачання вантажу.

Страховий тариф залежить від виду вантажу та транспорт­ного засобу, що його перевозить, маршруту перевезення, об­раних ризиків і перебуває в межах 0,2–1 % страхової суми.

Відповідальність страхувальника за договором страхування починається з моменту, коли вантаж прийнятий для переве­зення зі складу або місця складування в пункті відправлення, якщо страховий платіж внесено вчасно.

Страхувальник повинен вжити всіх можливих заходів з урятування та збереження пошкодженого вантажу, а також забезпечити права на регрес до винної сторони, і протягом доби повідомити страховика. При цьому страховику надаються такі документи:

– акт огляду вантажу;

– оригінал договору страхування або страхового поліса;

– коносамент, накладна або інші перевізні документи;

– рахунок за збитками, специфікацію за збитками;

– документи, необхідні для здійснення права на регрес тощо.

Страховик має право відмовити у сплаті страхового покрит­тя, якщо страхувальник:

– повідомив неправильні дані про обставини, які мають суттєве значення для судження про страховий ризик;

– не повідомив страховику про суттєві зміни в ризику;

– не вжив заходів для врятування і збереження вантажу та не повідомив страховика у встановлені строки про страховий випадок;

– не надав документи, які підтверджують факт страхового випадку і необхідні для встановлення розмірів збитків.