- •Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
- •Змістовний Модуль 1. Вступ до управління зед
- •Тема 1. Основні поняття та положення зед
- •1.3. Напрями зовнішньекономічних зв’язків
- •1.4. Види та форми зовнішньоекономічних зв'язків
- •Тема 2. Система управління зед підприємства
- •2.2 Організація структури управління зед підприємстві
- •2.3. Мотивація і контроль зед
- •2.4. Управління конкурентоспроможністю продукції на зовнішньому ринку
- •Тема 3. Державне регулювання зед
- •3.2. Зовнішньоекономічна політика держави
- •3.3. Органи державного регулювання зед
- •3.4. Методи державного регулювання зед.
- •2. За об'єктом обкладання:
- •3. За характером:
- •4. За походженням:
- •1. За типом ставок розрізняють:
- •2. За способом обчислення розрізняють ставки:
- •3.5. Державна реєстрація суб’єктів зед
- •Тема 4. Валютні операції та їх регулювання
- •4.2. Валютні цінності та валютні операції
- •4.3. Інструменти валютного регулювання
- •4.4. Ліцензування валютних операцій
- •4.5. Порядок організації в Україні розрахунків в іноземній валюті
- •4.6. Порядок переказування коштів на користь нерезидентів
- •Змістовний Модуль 2. Техніка проведення зовнішньоекономічних операцій
- •Тема 5. Організація і техніка зовнішньоторгових операцій
- •Зовнішньоторговельні операції
- •5.2. Експортно-імпортні операції
- •5.3. Реекспортні та реімпортні операції
- •5.4. Операції зустрічної торгівлі
- •Тема 6. Контрактна діяльність і комерційні переговори
- •6.2. Сутність та структура зовнішньоекономічного контракту
- •6.3. Проробка базисних умов контракту
- •6.4. Порядок визначення ціни контракту
- •1. Технічні поправки:
- •2. Комерційні поправки:
- •6.5.Способи здійснення міжнародних розрахунків
- •Порівняння форм платежу
- •Тема 7. Розвиток інфраструктури зед
- •7.2 Організаційне забезпечення зовнішньої торгівлі
- •2. Міжнародні біржі
- •3. Міжнародні аукціони
- •4. Міжнародні ярмарки і виставки
- •7.3. Торгові посередники у зед
- •7.4.Транспортне забезпечення зед
- •7.5.Страховий захист зовнішньоекономічних операцій
- •Тема 8. Аналіз ефективності зед
- •8.2. Оцінювання виконання зобов'язань з експортних та імпортних операцій
- •8.3. Економічна ефективність зовнішньоекономічних угод
- •Змістовний Модуль 3. Інвестиційна зовнішньоекономічна діяльність підприємства
- •Тема 9. Міжнародні науково-технічні зв’язки та виробниче кооперування
- •9.2. Економічна доцільність науково-технічного обміну
- •9.3. Форми міжнародної передачі технологій
- •9.4. Виробнича кооперація
- •Тема 10. Технологія міжнародних інвестиційних операцій
- •10.2. Інвестиційні інституції
- •10.3 Інвестиційна діяльність підприємства
- •10.4 Особливості іноземного інвестування в економіку України
- •10.5 Інвестиційний аналіз капіталовкладень
- •1. Метод чистої сьогоднішньої вартості
- •4. Балансова норма рентабельності
- •Тема 11. Діяльність підприємства з іноземними інвестиціями
- •11.2. Класифікація сп
- •2. Належність учасників до різних країн.
- •3. Кількість країн-учасниць:
- •4. Структура партнерів:
- •5. Частка участі партнерів у капіталі спільного підприємства:
- •6.Вид діяльності.
- •11.4. Гарантії уряду, що надаються сп
- •11.5. Ефективність функціонування підприємства з іноземним капіталом
- •Тема 12. Специфіка зед у вільних економічних зонах
- •12.2. Класифікація вез
- •12.3. Передумови створення вез в Україні
- •12.4. Основні умови залучення іноземного капіталу у вез
- •12.5. Фінансове забезпечення діяльності вез
- •12.6. Оподаткування та валютний механізм у вез
- •12.7. Державне регулювання діяльності вез
- •Перелік основної і додаткової навчально-методичної літератури і. Основна література
- •Іі. Додаткова література
- •Ііі. Нормативні матеріали Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського
- •Нормативні документи
4. Балансова норма рентабельності
Цей метод є єдиним, у якому замість поняття грошового потоку використовуються балансові значення прибутку. Метод має чотири різні назви: балансова норма рентабельності, середня балансова рентабельність, рентабельність використаного капіталу, рентабельність інвестицій.
Розрахунок цієї величини здійснюють такими способами:
• середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту, ділиться на середній розмір використаного капіталу;
• середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту, ділиться на початкову величину залученого капіталу.
Переваги методу:
• розрахунок проводиться досить просто, а розмір коефіцієнта дається у відсотках, що легше сприймається;
• доцільність реалізації проекту визначається на основі підрахунку прибутку проекту;
Недоліки методу:
• відсутня єдина процедура розрахунку коефіцієнта (як обсягу прибутку, так і величини капіталу, які застосовуватимуться у розрахунках);
• коефіцієнт розраховується у процентах і не враховує масштабу проекту;
• для розрахунку коефіцієнта використовується прибуток, а не грошовий потік, що є неправильною основою для прийняття рішення про доцільність інвестування;
• метод не враховує чинника часу;
• метод спрямований на підвищення балансового прибутку компанії, а не на підвищення вартості майна;
• метод не дає точної бази для прийняття рішення про доцільність реалізації проекту, він фактично може застосовуватися тільки при порівнянні кількох проектів для вибору кращого з них.
5. Індекс прибутковості (ІП) розраховується так:
І П = ЧСВ грошового потоку після початкового інвестування
Обсяг грошової інвестиції
Індекс прибутковості використовується в тому разі, коли в умовах обмежених фінансових ресурсів необхідно вибрати найоптимальніший проект із погляду збільшення вартості майна акціонерів.
Переваги і недоліки. До переваг цього методу можна віднести:
• можливість у більшості випадків точно враховувати зростання вартості майна акціонерів;
• можливість враховувати чинник часу;
• легкість застосування фахівцями;
• використання для розрахунків показників усього грошового потоку проекту;
• можливість правильно вибрати об'єкти інвестування у разі обмеженості фінансових ресурсів підприємства;
• можливість використовувати при розрахунку ІП різні рівні вартості капіталу (відсотків).
Тема 11. Діяльність підприємства з іноземними інвестиціями
11.1. Сутність функціонування підприємств з іноземними інвестиціями
11.2. Порядок створення спільних підприємств
11.3. Гарантії уряду, що надаються СП
11.4. Ефективність функціонування підприємства з іноземним капіталом
11.1. Сутність функціонування підприємств з іноземними інвестиціями
Найбільш поширеною формою функціонування іноземного капіталу на території України як одна із форм господарювання за нових умов, що дає змогу залучити іноземний капітал в економіку, є спільні підприємства.
Спільне підприємство – це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, іноземні інвестиції в статутному фонді якого становлять не менше ніж 10%.
Сутність спільних підприємств полягає в тому, що вони базуються на спільному капіталі вітчизняних та іноземних партнерів, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів (прибутку) та ризиків. Спільні підприємства можуть утворюватись у третій країні декількома іноземними компаніями. Метою цієї стратегії є проникнення компаній на нові ринки з меншими витратами і ризиком, ніж у разі застосування інших інвестиційних методів.
У міжнародній економічній теорії спільні підприємства виділяють як один із найбільш розвинутих видів спільної підприємницької діяльності, характерними особливостями якого є:
наявність згоди про довготермінові цілі співробітництва;
об'єднання сторонами активів;
оцінка об'єднаних активів як капіталовкладень обох сторін;
реалізація погоджених завдань через самостійні органи управління, незалежні від органів управління сторін;
участь обох сторін у прибутках та збитках, відповідно до вкладеного капіталу.
Спільні підприємства мають переваги порівняно з іншими видами спільного підприємництва, оскільки забезпечується довготривалість угод, комплексність співробітництва, спільна відповідальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшується ризик, особливо політичний.
Загальною метою створення СП є поліпшення довгострокових перспектив одержання прибутку підприємством шляхом реалізації угод про:
♦ спеціалізацію та кооперування виробництва;
♦ спорудження великих промислових та інших об'єктів, які потребують складного та дорогого устаткування, великих капіталовкладень;
♦ налагодження виробництва нових видів продукції (послуг);
♦ здійснення науково-технічного співробітництва, у тому числі спільного використання капіталів, ліцензій, технологічного досвіду та знань.
Стимулом до заснування СП можуть бути чотири категорії мотивів:
а) правові:
♦ законодавча заборона створення філій іноземних компаній без участі в них місцевих партнерів та дискримінаційні дії уряду приймаючої країни;
♦ можливість отримати певні пільги з боку країни-реципієнта (наприклад, пільгове оподаткування для іноземних фірм за участю місцевого партнера);
б) виробничі:
♦ можливість використати наявні переваги партнера, коли інший партнер зазнає нестачу того чи іншого виду ресурсу, необхідного йому для прибуткової реалізації виробничого потенціалу (фінансові, трудові ресурси, сировинні матеріали, технології, патенти, управлінські кадри);
♦ бажання розширити зовнішньоекономічні операції та підвищити ефективність виробництва (наприклад, досягається економія на масштабах за рахунок зростання обсягів виробництва та збільшення оперативного розподілу накладних витрат);
в) ринкові:
♦ зростання витрат, пов'язаних з розвитком підприємництва та загостренням конкуренції на світовому ринку. Об'єднуючи ресурси, фірми підвищують свої шанси в боротьбі з потужними конкурентами. Створюються більші можливості щодо підвищення якості і конкурентоспроможності виробленої продукції та послуг;
♦ можливість для партнерів злити частки своїх виробничих потужностей, залишивши неторканою національну власність материнських компаній, що дає визначні політичні та пільгові переваги;
♦ досягнення більш повного задоволення потреб населення країн у високоякісних товарах і послугах;
г) зменшення ризику:
♦ у тих випадках, коли здійснення капіталовкладень у конкретній країні пов'язане з певними економічними або політичними ризиками, доцільніше залучати до цієї справи місцевого партнера;
♦ можливість розподілу ризику. Найчастіше цим мотивом керуються компанії, які здійснюють спільне підприємництво у сфері НДДКР, а також у тих галузях виробничої діяльності, що потребують великих первісних інвестицій і де кінцеві результати важкопередбачувані.
Залежно від ступеня зрілості національних економік, рівня їх інтегрованості у світове господарство формується мотивація і політика щодо спільних підприємств. Мотиви об'єднання можуть бути різними, але в їхній основі практично лежить одна з чотирьох стратегій, що обумовили виникнення спільного підприємництва (табл. 11.1).
Таблиця 11.1
Стратегія і мотиви створення спільного підприємства
Стратегія |
Мотиви |
Підвищення ефективності виробництва |
скорочення обсягу витрат капіталу при створенні нових потужностей і виробництв; підвищення ефективності діючого виробництва, маркетингу і збуту продукції; доступ до дешевших факторів виробництва (сировина, робоча сила); підвищення рентабельності за рахунок ощадливої витрати ресурсів у результаті використання нової технології й організації праці; спрощення обміну патентами, ліцензіями |
Розширення операцій |
проникнення на новий споживчий ринок; вступ у нову сферу діяльності; набуття нової виробничої бази або нових каналів збуту; розширення і диверсифікованість існуючого виробництва шляхом випуску нових товарів, виходу в інші сектори економіки. |
Зменшення ризику |
одержання необхідної інформації і додаткових інвестицій; розширення можливостей реалізації товарів, послуг за рахунок виходу на новий ринок; застосування вже раніше випробуваних методів виробництва, управління реалізацією |
Розвиток за рахунок залучення інвестицій, технологій і кваліфікованих працівників |
одержання додаткових коштів, капіталу; одержання нової технології; придбання управлінського досвіду; розширення експорту, замінювання імпорту; навчання і підготовка кваліфікованих кадрів; залучення кваліфікованих працівників. |
Створення СП пов'язано з деякими недоліками:
♦ зіткнення інтересів партнерів.
♦ спільне підприємництво означає поєднання двох і більше корпоративних культур, які часто можуть бути досить різними.
♦ додаткові витрати на підготовку для початку спільної діяльності.
♦ витрати на комунікацію та координацію дій між партнерами.
♦ проблема розподілу контролю.
За чинним українським законодавством поняття «спільне підприємництво» та «підприємство з іноземними інвестиціями» в цілому еквівалентні. Останній термін має ширше тлумачення, оскільки стосується й підприємств з 100% іноземним капіталом.
Як правило, для спільних підприємств, які створюються та діють на території України, характерна різноманітність видів та сфер діяльності.
Процес створення спільних підприємств на території України досить динамічний. Перші спільні підприємства з'явились у 1877 р. У другій половині 90-х років їх кількість уже становить близько 3000. Значно зросли не тільки масштаби діяльності спільних підприємств, а також спостерігалась їх диверсифікація. Основні галузі народного господарства, де діють дані підприємства, – це торгівля, сільське господарство, будівельна індустрія, транспорт і зв'язок, наука та освіта, харчова промисловість. Найбільшу активність у створенні спільних підприємств виявили підприємці з Польщі, Росії, США, Угорщини, Чехії та Словакії. До процесу створення спільних підприємств практично включено всі регіони України. Проте територіальна концентрація їх нерівномірна. Відносно розвинута інфраструктура, науково-технічний та кадровий потенціал, загальні соціально-економічні та ряд інших чинників сприяли утворенню спільних підприємств переважно у великих промислових регіонах: Київ, Одеська, Дніпропетровська, Донецька та Закарпатська області.