Глава 4

П ОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

§ 1. Зобов'язання ніби з договорів

Назва «зобов'язання ніби з договорів» підкреслює те, що вони виникали не із контрактів чи іншої якоїсь угоди, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи. Підставою для їх ви­никнення міг бути односторонній правочин або інше майнове надання однієї сторони іншій. Характерною особливістю та­кого роду зобов'язань є одержання певної вигоди однією

409

стороною за волевиявленням і за рахунок другої, але без на­міру обдарувати першу сторону. Разом з тим зобов'язально-правові відносини, що виникають з такого роду односторон­ніх дій певних осіб, за характером і змістом практично не від­різняються від подібних відносин, які виникали з договору. Саме тому такі відносини почали називати ніби договірними, подібними до договірних, що виникають ніби з договору, хоч самого договору або якоїсь іншої угоди між сторонами зо­бов'язання не було.

Одностороння дія, з якої виникало подібне зобов'язання, за характером повинна бути правомірною. Із недозволеної дії виникає зовсім інший тип відносин — деліктні зобов'я­зання.

До зобов'язань ніби з договору римське право відносило:

а) зобов'язання з ведення чужих справ без доручення;

б) зобов'язання з безпідставного збагачення, а саме: по­ милковий платіж; майнове надання з певною метою, яка не здійснилась; повернення недобросовісно одержаного.

A. Negatiorum gestio (ведення чужих справ без доручення).

Ведення чужих справ без доручення (negatiorum gestio) — це правовідносини, які виникають внаслідок того, що одна сторона (гестор) виявляє турботу про майновий інтерес другої особи (dominus, господаря) без спеціального на те до­ручення. Турбота може бути виявлена в найрізноманітніших формах: надання якої-небудь юридичної чи фізичної послу­ги, управління майном, годування тварин або рабів, охорона майна. Наприклад, раптово виїхав господар і залишив без до­гляду свою худобу чи рабів. Його сусіда за власною ініціати­вою вживає заходів щодо охорони їх, годівлі, догляду тощо.

Неодмінною умовою такого зобов'язання є виявлення тур­боти про чуже майно без доручення, за власною ініціативою і волевиявленням гестора. Найчастіше мотивом ведення чу­жої справи без доручення було прагнення гестора попереди­ти негативні майнові наслідки для іншої особи, наприклад, за його відсутності, безпорадного стану чи збігу інших обста­вин, за яких сам господар не міг піклуватися про своє майно.

Зазначене зобов'язання виникало з одностороннього пра-вочину, за характером було двостороннім — обов'язки по­кладалися на обидві сторони. Із ведення чужої справи претор надавав позови обом сторонам.

410

Специфічний характер зобов'язання із ведення чужих справ зумовив його правові ознаки:

1. Фактичне ведення чужої справи «без доручення». Ос­ танні слова було додано до назви цього зобов'язання вже пізніше, аби підкреслити його позадоговірний характер. Власне ведення, як уже зазначалося, полягало в здійсненні різноманітних дій на користь господаря (одна або кілька справ чи управління майном). Не мали значення обсяг спра­ ви, характер і зміст її. Важливо було його здійснення, вияв піклування про чужу справу фактично, а не на словах.

2. Турбота про чужу справу, чуже майно повинна мати до­ цільний, господарсько виправданий характер. Гестор при цьому повинен виходити із припущення, що господар схва­ лить його дії. Піклування про чужу справу повинно зумовлю­ ватися інтересами господаря, бути спрямованим на збільшен­ ня чи принаймні збереження його наявного майна. Зобов'я­ зання виникає навіть у тому разі, якщо мети, на досягнення якої було спрямовано ведення (піклування) справи, не досяг­ нуто. Наприклад, гестор взявся лікувати хворого раба чи тва­ рину, проте, незважаючи на його старанність, раб помер, тва­ рина загинула, — зобов'язання все ж виникає. Не перешко­ джає виникненню зобов'язання небажання господаря схва­ лити здійснені гестором дії, якщо такі будуть визнані судом доцільними, розумними, виправданими.

3. Ведення справи повинно здійснюватися за рахунок гос­ подаря. Витрати гестора, пов'язані з цим, підлягають відшко­ дуванню. Його турботи з ведення справи не можна розгляда­ ти як бажання обдарувати господаря.

4. Зобов'язання із ведення чужої справи виникає тоді, коли гестор здійснює дії з особистих міркувань, а не на підставі договору чи закону. Виконання опікуном своїх обов'язків не породжувало зобов'язання, оскільки останній зобов'язаний був це робити на підставі закону. Проте моральний обов'язок потурбуватися про чуже майно не перешкоджав виникненню зобов'язання.

5. Вкладена праця з ведення чужої справи оплаті не підля­ гала. Природа цього положення така сама, як і в договорі до­ ручення. Правові відносини між гестором і господарем зас­ новані на довірі, повазі, оплачувати таку послугу вважалося нижче гідності вільної людини.

Права й обов'язки сторін. Гестор, який взявся за ведення чужої справи, зобов'язаний був вести її зі всією старанністю

411

і ретельністю, як свою власну справу. Він відповідав за будь-яку вину, в тому числі й за легку недбалість. Більше того, як­що дії гестора господар не схвалить і не визнає доцільними, він зобов'язаний відновити попередній стан майна, яким воно було до початку ведення справи. Однак, як уже зазначалося, гестор мав право відшкодувати витрати з ведення справи.

По завершенні справи гестор зобов'язаний був повністю звітувати перед господарем і передати йому все набуте по справі.

При схваленні дій гестора господар зобов'язаний був прийняти звіт. Однак якщо суд визнає їх доцільними, госпо­дар, навіть не схвалюючи, зобов'язаний прийняти звіт і від­шкодувати витрати по справі. У свою чергу, він може вимага­ти від гестора надання повного звіту і передачі всього одер­жаного в результаті ведення справи.

Б. Зобов'язання з безпідставного збагачення.

Джерела не містять даних про те, чи було загальне прави­ло, за яким той, що збагатився без достатньої для цього пра­вової підстави, зобов'язаний був повернути збагачення. Од­нак достовірно відомо, що зобов'язання, які виникли з без­підставного збагачення, в римському праві були. Вони захи­щалися засобами кондикційних позовів чи просто кондицій (condictio): а) позов про повернення незаборгованого; б) по­зов про повернення майнового подання, мету якого не досяг­нуто; в) позов про повернення краденого; г) позов про по­вернення одержаного несправедливо чи за неправильною під­ставою.

В основі виникнення зазначених зобов'язань лежать, вреш­ті-решт, дозволені, правомірні дії, проте мотиви їх здійснен­ня неправомірні, або через помилку, або через інші чинники. Вони наближаються до реальних договорів — зобов'язання в обох випадках виникають з моменту фактичної передачі яко-го-небудь майна однією стороною іншій. Однак між зобов'я­заннями із реальних договорів і зобов'язаннями з безпідстав­ного збагачення існують істотні відмінності. Вони полягають у тому, що в реальних договорах передача майна здійснюєть­ся на законній підставі (угода сторін), і тому одержане за до­говором майно не може визнаватися безпідставним збагачен­ням. Зобов'язання із безпідставного збагачення виникає саме через те, що певна особа одержала майно за рахунок іншої, тобто збагатилася без достатніх для цього правових підстав.

412

Позов про повернення незаборгованого (condictio indebiti). Якщо одна особа сплачує іншій неіснуючий борг, то ця друга особа збагачується за рахунок першої без достатніх для цього правових відстав і зобов'язана повернути безпідставно одержане. Із фактичного складу випливає зобов'язання, за яким безпідставно збагачений зобов'язаний повернути все одержане особі, за рахунок якої він збагатився. Це зобов'я­зання відноситься до зобов'язань з безпідставного збагачен­ня, оскільки в даному разі немає правової підстави для пла­тежу, бо немає і самого боргу.

Характерні елементи підстави виникнення зобов'язання із помилкового платежу:

1. Здійснення платежу за неіснуючим боргом. Форма здійс­ нення такого платежу значення не має. Це могла бути відмо­ ва від певної вимоги (тоді збагаченому залишалося певне майно чи сума грошей), передача суми або іншого майна осо­ бі, що не мала права на його отримання. Платіж міг полягати в безоплатному виконанні робіт на користь певної особи, внаслідок чого вона неправомірно зберегла за собою якусь суму грошей тощо.

2. Відсутність боргу, що також може виражатися в різно­ манітних формах: повна відсутність боргу; борг існує, але плату за ним відшкодовано не кредитору, а іншій особі, яка мовчазно прийняла платіж, який їй не належав. До цих ви­ падків незаборгованого платежу прирівнюється сплата боргу не зобов'язаним боржником, а іншою особою, а також плата умовного боргу до настання умови.

Проте плата боргу достроково, плата за натуральним зо­бов'язанням не визнавалися платою за неіснуючим боргом.

3. В основу плати за неіснуючим боргом покладено помил­ ку особи, яка здійснила цей платіж. Бажання обдарувати іншу особу (animas donandi), відмова від вимоги з цією самою метою не можуть бути підставою виникнення даного зобов'я­ зання.

Із факту сплати не заборгованого виникало зобов'язання повернути неправомірно одержане, яке за своїм змістом на­ближалося до договірного. Через цю причину дане зобов'я­зання віднесли до групи ніби договірних, квазі-контрактних.

Позов про повернення майновою подання, мету якого не досягнуто (condictio causa data causa non datorum). Квазі-контрактом є зобов'язання, через яке особа, що одержала майнове надання з певною метою, якої не було досягнуто,

413

зобов'язана повернути його тому, від кого це майно одержа­но. Це одностороннє зобов'язання, що виникає з огляду на одностороннє волевиявлення. Його підставами могли бути різноманітні надання майнової вигоди однією особою іншій з певною метою. Наприклад, видача боргової розписки, що пе­редбачається одержання позики, встановлення приданого до шлюбу, дарування на випадок смерті, якщо дарувальник пе­режив того, кому дарував.

Необхідні елементи підстави виникнення зазначеного зо­бов'язання із помилкового платежу:

1. Фактичне надання майнової вигоди однією особою дру­ гій. Вигода може полягати в передачі певної суми чи майна, відмові від вимоги та інших фактичних дій на користь другої особи.

2. Надання майнової вигоди з певною метою: боргова роз­ писка видавалася з метою одержання позики, посаг встанов­ лювався з метою укладення шлюбу, дарування здійснювалося з метою надання майнової допомоги тому, кому дарували.

3. Мета, для досягнення якої надавалася майнова вигода, не здійснилася: особа, що видала боргову розписку, позики не одержала; посаг, встановлений на користь нареченого, не привів до шлюбу; особа, що одержала дарунок, померла ра­ ніше за дарувальника. Тут не має значення причина, через яку мету не було досягнуто.

За наявності зазначених елементів виникало зобов'язання, з огляду на яке безпідставно збагачена особа зобов'язана бу­ла повернути все одержане.

Позов про повернення краденого (condictio ex causa furti-va). Оскільки злодій ні за яких умов не може стати власни­ком краденої речі, проти нього завжди можна було застосу­вати віндикацію — позов про повернення власником своєї ре­чі з незаконного володіння злодія. Однак це досить складні процесуальні дії, які потребували великих затрат часу та енергії. Проти злодія вимагалася оперативна дія. Отже, було визнано можливим допустити кондикційний позов для повер­нення краденого. Римські юристи виходили з того, що юри­дичною підставою кондикції із крадіжки є факт збагачення злодія за рахунок власника без достатніх для цього правових підстав.

За об'єктивним змістом кондикція із крадіжки нагадує по­передні кондикції й тому для виникнення зобов'язання вима­галися такі самі юридичні підстави. Це квазіконтрактне зо-

414

бов'язання, на підставі якого злодій повинен був повернути крадене власникові. Кондикція із крадіжки надавалася тільки власнику краденого. Відповідачами могли бути тільки злодії та їх спадкоємці. Посібники злодія відповідали за деліктним позовом.

Щодо зобов'язання, яке випливало з кондикції із крадіж­ки, то злодій повинен повернути передусім все крадене в пов­ному обсязі з усім приростом, не тільки з фактично одержа­ним, а й з тим, який могли б одержати. Злодій відповідав та­кож за випадкову загибель речі, що відбулася протягом часу між крадіжкою і присудженням. У такому разі він зобов'яза­ний був сплатити найвищу ціну краденого.

Пізніше цю кондикцію застосовували і для інших випадків неправомірного збагачення однієї особи за рахунок другої, наприклад, при утриманні одним із подружжя речі, що нале­жала другому. Однак цю кондикцію вже не називали кондик-цією із крадіжки. Застосовувати до взаємин подружжя таке поняття було просто незручно, неетично. Гай зазначав: «Бо для вшанування честі шлюбу заперечують (можливість закла­дання) до дружини ганебних позовів» (Д. 25.2.2)

Позов про повернення одержаного несправедливо чи за не­правильною підставою (condicio ex causa injusta). Такий по­зов почали називати кондикцією із незаконної підстави і за­стосовувати, окрім зазначених випадків, для витребування за­кладеної речі після сплати боргу, забезпеченого закладом, а також прибутків, одержаних від цієї речі після сплати боргу.

Спільним для кондикцій із крадіжки та із незаконної під­стави була недобросовісність збагаченого.

Поряд із спеціальними поширилася загальна кондикція — condictio sine causa. Можна вважати, що вона є виразом за­гального правила, через яке будь-хто, що збагатився без пра­вової підстави, зобов'язаний був повернути все набуте особі, за рахунок якої він збагатився.