- •Інтродукція (вступ)
- •Глава 1
- •§ 1. Нарис політичної історії Риму (зовнішня історія)
- •§ 2. Соціально-економічна структура Риму (внутрішня історія)
- •§ 3. Римська культура (цивілізація)
- •§ 4. Традиція римського права
- •§ 5. Періодизація
- •Глава 2 п ідвалини (підґрунтя) римського права
- •§ 1. Попередні зауваження
- •§ 2. Римська моральність. Релігія
- •§ 3. Юридичні підвалини римського права
- •§ 4. Філософська думка
- •§ 5. Філософсько-правові погляди Ціцерона
- •§ 6. Римська юриспруденція (правова думка)
- •Глава 1 римське право як правова система
- •§ 1. Поняття правової системи і системи права
- •§ 2. Поняття римського права
- •§ 3. Право в системі Римської античної цивілізації
- •§ 4. Поділ римського права
- •Глава 2 ф орми права
- •§ 1. Загальний огляд тенденції
- •§ 2. Звичаї
- •§ 3. Закони
- •3. Імператорські конституції.
- •§ 4. Едикти магістратів
- •§ 5. Консультації правознавців
- •§ 1. Загальні зауваження.
- •§ 2. Становище особи
- •§ 3. Речі (об'єкти римського права)
- •§ 4. Захист прав. Судочинство
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття рецепції римського права
- •§ 2. Форми рецепції римського права
- •§ 3. Види і типи рецепції римського права
- •Глава 2
- •§ 1. Передумови рецепції римського права у Візантійській імперії
- •§ 2. Систематизація Юстиніана
- •§ 3. Рецепції римського права у «післяюстиніанову добу»
- •Глава з
- •§ 1. Континентальний та англосаксонський типи рецепції
- •§ 2. Проторецепція
- •§ 3. Глосатори
- •§ 4. Вплив римського права на кодифікації XIX ст.
- •Глава 4 рецепція римського права в україні
- •§ 1. Загальні положення. Початок рецепції
- •§ 2. Римське право в Російській імперії
- •§ 3. Рецепція римського права в срср
- •§ 4. Римське право в незалежній Україні
- •§ 5. Школа рецепції римського права в Україні
- •Глава 1 г ромадяни риму
- •§ 1. Поняття римського громадянства
- •§ 2. Набуття римського громадянства
- •§ 3. Втрата римського громадянства та його обмеження
- •Глава 2 інші суб'єкти публічного права
- •§ 1. Юридичні особи публічного права
- •§ 2. Державець як виразник публічного інтересу в Римі
- •Глава 1
- •§ 1. Трансформації системи органів врядування у Стародавньому Римі
- •§ 2. Засади врядування у римській державі
- •Глава 2 елементи публічного правопорядку
- •§ 1. Грошова система і державна скарбниця
- •§ 2. Публічно-правові засоби поповнення державної скарбниці в ранньому Римі
- •§ 3. Становлення податкової системи (класичної доби)
- •Глава з
- •§ 1. Організація римського війська
- •§ 2. Статус воїнів
- •§ 3. Публічно-правові засоби забезпечення боєздатності армії
- •Глава 1
- •П ублічний порядок та врядування
- •У республіканському римі.
- •Історична довідка
- •§ 1. Народні збори
- •§ 2. Сенат
- •§ 3. Магістратура
- •Глава 2
- •§ 1. Принципат
- •Глава з
- •§ 1. Формування поняття публічного делікту (злочину)
- •§ 2. Засади карної відповідальності
- •§ 3. Класифікація злочинів
- •§ 4. Засади визначення міри покарання
- •§ 5. Види покарань
- •Глава 4 к арна юстиція
- •§ 1. Види карного процесу
- •§ 2. Судочинство у карних справах
- •Частина III
- •Особи (суб'єкти приватного права)
- •Глава 1
- •§ 1. Цивільна правоздатність та її обсяг
- •§ 2. Опіка і піклування
- •§ 3. Диференціація фізичних осіб як суб'єктів цивільного права
- •§ 4. Приватні корпорації
- •§ 5. Представництво
- •Глава 2
- •§ 1. Динаміка регулювання сімейних відносин
- •§ 2. Сім'я. Спорідненість
- •§ 3. Шлюб та його види
- •§ 4. Правові відносини подружжя
- •§ 5. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада
- •§ 1. Позовний захист: поняття і види позову
- •§ 2. Судове рішення
- •§ 3. Позовна давність
- •§ 4. Спеціальні засоби преторського захисту
- •Розділ II речеве право
- •Глава 1 p ossessio (володіння)
- •§ 1. Поняття і види possessio
- •§2. Виникнення і припинення посідання
- •§ 3. Захист посідання
- •Глава 2 право власності
- •§ 1. Формування поняття про право власності у Стародавньому Римі
- •§ 2. Поняття і зміст права власності
- •§ 3. Спільна власність
- •§ 4. Набуття і втрата права приватної власності
- •§ 5. Захист права власності
- •Глава з п рава на чужі речі
- •§ 1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
- •§ 2. Сервітути: поняття і види
- •§ 3. Емфітевзис і суперфіцій
- •§ 4. Право застави (заставне право)
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обігу
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 4. Виконання зобов'язань
- •§ 5. Наслідки невиконання зобов'язань
- •§ 6. Забезпечення зобов'язань
- •§ 7. Припинення зобов'язання, крім виконання
- •Глава 2 договори. Загальні положення
- •§ 1. Поняття і види договорів
- •§ 2. Умови дійсності договорів
- •§ 3. Зміст договору
- •§ 4. Укладення договору
- •§ 1. Вербальні контракти
- •§ 2. Літеральні, або ж лібральні (письмові) контракти
- •§ 3. Реальні контракти
- •§ 4. Консенсуальні контракти
- •§ 5. Інномінальні (безіменні) контракти
- •§ 6. Пакти та їх види
- •Глава 4
- •§ 1. Зобов'язання ніби з договорів
- •§ 2. Деліктні зобов'язання
- •§ 3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделікти)
- •Розділ IV спадкове право
- •Глава 1 загальні положення
- •§ 1. Основні поняття спадкового права
- •§ 2. Основні етапи розвитку
- •Глава 2 в иди спадкування
- •§ 1. Спадкування за заповітом
- •§ 2. Спадкування за законом
- •Глава з
- •§ 1. Прийняття спадщини
- •§ 2. Сингулярне наступництво
- •Словник
- •Персонали
- •Бібліографія
- •Хронологічна порівняльна таблиця розвитку стародавнього риму та римського права
- •Гай. Інституції (вибрані фрагменти) книга і. Про особи
- •Про поділ права
- •Книга и. Про речі
- •Про заповіти вояків
- •Про закон Фальцидія
- •Книга IV. Про позови
- •Частина і. Загальні положення
§ 2. Опіка і піклування
У разі неможливості особи самостійно здійснювати своє суб'єктивне право їй призначають опікуна або піклувальника. Римські юристи не вбачали принципової відмінності між цими двома поняттями. Але, як правило, опікун призначався над малолітніми і жінками, піклувальник — над душевнохворими, марнотратниками і неповнолітніми.
Павло так характеризував опіку: «Як визначає Сервій, опіка є встановлена і дозволена цивільним правом сила і влада над вільною особою для захисту того, хто внаслідок віку неспроможний захищатися самостійно...» (Д. 26.1.1).
Зараз відмінність між опікою і піклуванням вбачають у тому, що опіка призначається над повністю недієздатними особами і цим зумовлюється право опікуна вчиняти необхідні правочини від імені самих підопічних.
Отже, опіка призначалася над малолітніми, тобто над особами, які не досягли 7 років.
Над неповнолітніми особами (хлопчики віком від 14 до 25 років, дівчатка віком від 12 років до 25 років) встановлювалося піклування, оскільки вони вже були дієздатними (якщо уклали шлюб), але ще не мали достатнього життєвого досвіду. Через це піклувальник не заміняв їх і не обмежував їхньої дієздатності, він лише своїм схваленням надавав юридичної сили правочинам, які укладали зазначені особи. Втім, з часом відмінність між опікою і піклуванням у цих відносинах поступово стирається і зберігається лише в тому, що для визнання юридичної сили за правочином, здійсненим неповнолітнім, вимагалася присутність опікуна. У разі його відсутності пра-вочин не мав юридичної сили.
Піклувальник від імені своїх підопічних правочинів не вчиняв. Він не мав зобов'язання бути присутнім при вчиненні ними правочинів, але мав право схвалити чи не схвалити даний правочин. Якщо останній не був схвалений піклувальником, він юридичної сили не набував.
Опіка і піклування призначалися лише над persona sui juris, тобто над тими особами, які не були підвладними. Останні мали захист своїх цивільних прав та інтересів в особі тих, під владою яких вони перебували.
Піклування встановлювалося над душевнохворими; марнотратниками; неповнолітніми, що не досягли 25 років; над особами, в яких були такі фізичні вади (глухота, сліпота), що
267
не дозволяли їм самостійно вчиняти певні юридичні дії або захищатися. Крім того, піклування призначалося над майном зачатих, але ще не народжених дітей; майном неспроможного боржника; «лежачим» спадком тощо.
Опіка і піклування встановлювати:я за заповітом, за законом і за розпорядженням влади. За заповітом батько призначав у разі необхідності опікуна чи піклувальника своїм малолітнім дітям та іншим особам, які цього потребували. Якщо ж не було заповіту, то опікунами ставали найближчі родичі Якщо ж ні за заповітом, ні за законом не було опіки і піклування, вони встановлювалися за розпорядженням магістрату.
За часів переважання значення агнатського споріднення метою встановлення опіки був не захист прав та інтересів підопічного, а захист майна роду або сім'ї. У таких випадках опіка була правом найближчого агната. З втратою значення агнатського споріднення це правило не діяло.
Без поважних причин від опіки чи піклування не можна було відмовитися. Підставами для відмови від опіки були: а) виконання обов'язків опіки або піклування над майном трьох осіб; б) управління майном держави або імператора; в) обіймання певних посад; г) вік понад 70 років; д) бідність, неписьменність, хвороба. Були й інші передбачені законом підстави для відмови від опіки.
Закон визначав коло осіб, які взагалі не могли бути опікунами і піклувальниками. Це жінки (крім матері та бабці), неповнолітні, божевільні, марнотратники, духовні особи, а також особи, що перебували на військовій службі Опікуном чи піклувальником міг бути призначений також раб. Факт призначення раба опікуном чи піклувальником одночасно означав звільнення його від рабства. Піклувальниками та опікунами не могли бути кредитори та боржники підопічного.
Особа, призначена опікуном чи піклувальником, зобов'язана була у присутності свідків скласти опис майна підопічного. Опіка і піклування призначалися лише над тими особами, в яких було певне майно. Головним завданням і обов'язком опікунів і піклувальників було управління майном в інтересах підопічних. Опікуни і піклувальники в період республіки могли розпоряджатися майном підопічних на свій розсуд. Проте непоодинокі випадки зловживання змусили владу обмежити таку свободу. В імператорський період відчужувати сільське нерухоме майно можна було тільки з дозволу претора. Це правило згодом пошириться також на інше нерухоме майно.
268
До опікунів і піклувальників висувалися досить суворі вимоги. Вони мали бути забезпечені достатнім майном, користуватися повагою в суспільстві, викликати впевненість у їхній чесності, добропорядності, безкорисливості.
їх головний обов'язок — піклування про майнові інтереси підопічних. Вони здійснювали управління їх майном і піклувалися про постійне прирощення цього майна, про його збереження та розумне використання. Опікуни і піклувальники також турбувалися про особу підопічного, його виховання, здоров'я, розвиток тощо, оберігали його від поганих впливів та інших небажаних зазіхань.
Зловживання опікуна чи піклувальника визнавалося ганебним вчинком і призводило до infamia.
Опіка і піклування припинялися: а) смертю підопічного або досягненням ним повноліття; б) у разі смерті опікуна чи піклувальника; в) повної нездатності опікуна чи піклувальника здійснювати свої функції; г) відмови від опіки чи піклування з поважних причин, визначених законом; д) позбавлення опікуна чи піклувальника його повноважень магістратами чи іншими органами влади.