- •Інтродукція (вступ)
- •Глава 1
- •§ 1. Нарис політичної історії Риму (зовнішня історія)
- •§ 2. Соціально-економічна структура Риму (внутрішня історія)
- •§ 3. Римська культура (цивілізація)
- •§ 4. Традиція римського права
- •§ 5. Періодизація
- •Глава 2 п ідвалини (підґрунтя) римського права
- •§ 1. Попередні зауваження
- •§ 2. Римська моральність. Релігія
- •§ 3. Юридичні підвалини римського права
- •§ 4. Філософська думка
- •§ 5. Філософсько-правові погляди Ціцерона
- •§ 6. Римська юриспруденція (правова думка)
- •Глава 1 римське право як правова система
- •§ 1. Поняття правової системи і системи права
- •§ 2. Поняття римського права
- •§ 3. Право в системі Римської античної цивілізації
- •§ 4. Поділ римського права
- •Глава 2 ф орми права
- •§ 1. Загальний огляд тенденції
- •§ 2. Звичаї
- •§ 3. Закони
- •3. Імператорські конституції.
- •§ 4. Едикти магістратів
- •§ 5. Консультації правознавців
- •§ 1. Загальні зауваження.
- •§ 2. Становище особи
- •§ 3. Речі (об'єкти римського права)
- •§ 4. Захист прав. Судочинство
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття рецепції римського права
- •§ 2. Форми рецепції римського права
- •§ 3. Види і типи рецепції римського права
- •Глава 2
- •§ 1. Передумови рецепції римського права у Візантійській імперії
- •§ 2. Систематизація Юстиніана
- •§ 3. Рецепції римського права у «післяюстиніанову добу»
- •Глава з
- •§ 1. Континентальний та англосаксонський типи рецепції
- •§ 2. Проторецепція
- •§ 3. Глосатори
- •§ 4. Вплив римського права на кодифікації XIX ст.
- •Глава 4 рецепція римського права в україні
- •§ 1. Загальні положення. Початок рецепції
- •§ 2. Римське право в Російській імперії
- •§ 3. Рецепція римського права в срср
- •§ 4. Римське право в незалежній Україні
- •§ 5. Школа рецепції римського права в Україні
- •Глава 1 г ромадяни риму
- •§ 1. Поняття римського громадянства
- •§ 2. Набуття римського громадянства
- •§ 3. Втрата римського громадянства та його обмеження
- •Глава 2 інші суб'єкти публічного права
- •§ 1. Юридичні особи публічного права
- •§ 2. Державець як виразник публічного інтересу в Римі
- •Глава 1
- •§ 1. Трансформації системи органів врядування у Стародавньому Римі
- •§ 2. Засади врядування у римській державі
- •Глава 2 елементи публічного правопорядку
- •§ 1. Грошова система і державна скарбниця
- •§ 2. Публічно-правові засоби поповнення державної скарбниці в ранньому Римі
- •§ 3. Становлення податкової системи (класичної доби)
- •Глава з
- •§ 1. Організація римського війська
- •§ 2. Статус воїнів
- •§ 3. Публічно-правові засоби забезпечення боєздатності армії
- •Глава 1
- •П ублічний порядок та врядування
- •У республіканському римі.
- •Історична довідка
- •§ 1. Народні збори
- •§ 2. Сенат
- •§ 3. Магістратура
- •Глава 2
- •§ 1. Принципат
- •Глава з
- •§ 1. Формування поняття публічного делікту (злочину)
- •§ 2. Засади карної відповідальності
- •§ 3. Класифікація злочинів
- •§ 4. Засади визначення міри покарання
- •§ 5. Види покарань
- •Глава 4 к арна юстиція
- •§ 1. Види карного процесу
- •§ 2. Судочинство у карних справах
- •Частина III
- •Особи (суб'єкти приватного права)
- •Глава 1
- •§ 1. Цивільна правоздатність та її обсяг
- •§ 2. Опіка і піклування
- •§ 3. Диференціація фізичних осіб як суб'єктів цивільного права
- •§ 4. Приватні корпорації
- •§ 5. Представництво
- •Глава 2
- •§ 1. Динаміка регулювання сімейних відносин
- •§ 2. Сім'я. Спорідненість
- •§ 3. Шлюб та його види
- •§ 4. Правові відносини подружжя
- •§ 5. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада
- •§ 1. Позовний захист: поняття і види позову
- •§ 2. Судове рішення
- •§ 3. Позовна давність
- •§ 4. Спеціальні засоби преторського захисту
- •Розділ II речеве право
- •Глава 1 p ossessio (володіння)
- •§ 1. Поняття і види possessio
- •§2. Виникнення і припинення посідання
- •§ 3. Захист посідання
- •Глава 2 право власності
- •§ 1. Формування поняття про право власності у Стародавньому Римі
- •§ 2. Поняття і зміст права власності
- •§ 3. Спільна власність
- •§ 4. Набуття і втрата права приватної власності
- •§ 5. Захист права власності
- •Глава з п рава на чужі речі
- •§ 1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
- •§ 2. Сервітути: поняття і види
- •§ 3. Емфітевзис і суперфіцій
- •§ 4. Право застави (заставне право)
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обігу
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 4. Виконання зобов'язань
- •§ 5. Наслідки невиконання зобов'язань
- •§ 6. Забезпечення зобов'язань
- •§ 7. Припинення зобов'язання, крім виконання
- •Глава 2 договори. Загальні положення
- •§ 1. Поняття і види договорів
- •§ 2. Умови дійсності договорів
- •§ 3. Зміст договору
- •§ 4. Укладення договору
- •§ 1. Вербальні контракти
- •§ 2. Літеральні, або ж лібральні (письмові) контракти
- •§ 3. Реальні контракти
- •§ 4. Консенсуальні контракти
- •§ 5. Інномінальні (безіменні) контракти
- •§ 6. Пакти та їх види
- •Глава 4
- •§ 1. Зобов'язання ніби з договорів
- •§ 2. Деліктні зобов'язання
- •§ 3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделікти)
- •Розділ IV спадкове право
- •Глава 1 загальні положення
- •§ 1. Основні поняття спадкового права
- •§ 2. Основні етапи розвитку
- •Глава 2 в иди спадкування
- •§ 1. Спадкування за заповітом
- •§ 2. Спадкування за законом
- •Глава з
- •§ 1. Прийняття спадщини
- •§ 2. Сингулярне наступництво
- •Словник
- •Персонали
- •Бібліографія
- •Хронологічна порівняльна таблиця розвитку стародавнього риму та римського права
- •Гай. Інституції (вибрані фрагменти) книга і. Про особи
- •Про поділ права
- •Книга и. Про речі
- •Про заповіти вояків
- •Про закон Фальцидія
- •Книга IV. Про позови
- •Частина і. Загальні положення
§ 4. Виконання зобов'язань
Головна мета будь-якого зобов'язання — задовольнити вимоги кредиторів. Виконання зобов'язань полягає в здійсненні зобов'язаною особою (боржником) дій, що становлять зміст зобов'язання (передача речі, надання речі в тимчасове користування, виконання якої-небудь роботи). Предметом вико-
357
нання зобов'язання за загальним правилом є об'єкт зобов'язання, який без згоди кредитора не може бути замінений іншим предметом. Саме по собі виконання має багато різних нюансів, елементів, вимог тощо. Тому в практиці часто виникають спори про характер виконання, його повноту, відповідність умовам договору. Те, що на думку боржника вважається виконанням, на погляд кредитора не відповідає умовам договору і не може бути визнаним як виконання. З метою уникнення подібних спорів римська юриспруденція виробила чіткі критерії, яким мало відповідати виконання зобов'язання. Невідповідність хоча б одному з них тягло негативні наслідки, аж до визнання зобов'язання невиконаним.
За грошовими зобов'язаннями виконання називалось платежем. Будь-яке зобов'язання — це тимчасові правовідносини. Нормальний спосіб його припинення — виконання (платіж). До цього моменту боржник пов'язаний зобов'язанням, тобто він певною мірою обмежений у своїй правовій свободі, аж поки не виконає зобов'язання.
Для того, щоб зобов'язання вважалося виконаним, необхідно додержуватися таких вимог:
Зобов'язання має бути виконане в інтересах кредито ра. Виконання мусив прийняти сам кредитор. Для цього він мав бути дієздатним. Виконання зобов'язання на користь інших осіб без згоди на те кредитора не допускалось. Однак кредитор міг поступитися своїм правом вимоги іншим особам за цесією. Якщо він був недієздатним або став таким, то ви конання приймав його законний представник (опікун, повіре ний). Але й при доброму здоров'ї кредитор міг доручити тре тій особі прийняти виконання зобов'язання. Нарешті, після смерті кредитора виконання зобов'язання мали право прий няти його спадкоємці.
Зобов'язання виконує боржник. Для кредитора не завж ди мала значення особа боржника. Не так уже й важливо, хто поверне борг за позикою, чи сам боржник, чи його син, важливо, щоб було виконано зобов'язання. Проте у зобов'я заннях, що тісно пов'язані з особою боржника, кредитор вправі був вимагати виконання саме боржником. Якщо ж особа боржника не мала для кредитора особливого значення, то зобов'язання могло бути виконано будь-якою третьою особою за дорученням боржника. В цьому разі належало до держуватися правила: боржник мав бути здатним до вико нання, розпоряджатися своїм майном, тобто бути дієздат-
358
ним. При його недієздатності виконання зобов'язання повинен здійснити його законний представник.
Місце виконання зобов'язання має важливе практичне значення для визначення ціни, суми боргу, розміру шкоди то що. За умов розвинутого обігу широко застосовували догово ри, контрагенти яких перебували у різних місцях (наприклад, продавець в Африці, а покупець у Римі). Якщо місцем вико нання був визначений склад покупця в Римі, то обов'язок до ставити туди товар покладали на продавця, який у свою чергу встановлював ціну, здатну відшкодувати витрати на транспор тування. Місце виконання зобов'язання також зумовлювало момент переходу права власності на куплений товар, розподіл ризику випадкової загибелі під час його транспортування. Че рез це місце виконання зобов'язання обумовлювалось у дого ворі; в інших випадках діяли за загальними правилами. Якщо предметом зобов'язання була нерухомість, то місцем його ви конання було місцезнаходження майна. Якщо місце виконан ня визначалося альтернативне, то право вибору належало боржникові. В інших випадках місце виконання визначалося місцем можливого подання позову. Таким місцем за загаль ним правилом вважалося місце проживання боржника або Рим за принципом: «Roma communis nostra patria est» — Рим наша спільна батьківщина (Д. 50.1.33).
виконання зобов'язання у належний строк. Серед вимог до виконання істотне значення має строк платежу, який за безпечує усталеність цивільного обігу. Строк як правову кате горію важко переоцінити. Саме строки визначають нормаль ний ритм господарського життя. Тому правовому значенню строків виконання зобов'язань приділялася належна увага.
Строк виконання зобов'язань, зазвичай, встановлювався сторонами у договорі. У позадоговірних зобов'язаннях він здебільшого визначався законом. Важче було, якщо строк платежу (виконання) не зазначався ні в договорі, ні в законі. Тоді діяло правило: «В усіх зобов'язаннях, в яких строк не передбачений, борг виникає негайно» (Д. 50.17.14), а також: «Якщо договір укладено без строку й умови, то момент виникнення зобов'язання і строк виконання збігаються» (Д. 50.16.213).
При настанні строку платежу (виконання), зазначеного договором або визначеного іншим шляхом, боржник повинен виконати зобов'язання. В іншому разі він порушує строк платежу, прострочує його, тобто опиняється у прострочці (in mora).
359
Для визнання боржника у прострочці вимагалися такі умови: а) наявність зобов'язання, що захищається позовом; б) настання строку платежу (виконання), «стиглість» зобов'язання; в) наявність вини боржника в порушенні строку; г) нагадування кредитора про настання строку платежу, У пізньому римському праві допускалися випадки, коли прострочка наставала незалежно від нагадування кредитора. За Юстиніа-на було встановлено, якщо зобов'язання має точний строк виконання, то він ніби нагадує боржнику про необхідність платежу (виконання), тобто «строк нагадує замість людини».
Прострочка виконання мала для боржника негативні наслідки: а) кредитор мав право вимагати відшкодування всіх заподіяних прострочкою збитків; б) ризик випадкової загибелі предмета зобов'язання переходив на винну в прострочці сторону; в) кредитор міг відмовитися від прийняття виконання, якщо воно втратило для нього інтерес.
Порушити строк виконання зобов'язання міг і кредитор (наприклад, відмовився прийняти виконання без поважної причини). У такому разі для нього теж наставали негативні наслідки. Він мав відшкодувати заподіяні неприйняттям збитки. Після прострочення кредитора боржник відповідає тільки за навмисне заподіяні збитки, а не за просту вину (Д. 18.6.18). Ризик випадкової загибелі речі також переходить на кредитора, що перебуває в прострочці.
5. Виконання має відповідати змісту зобов'язання. Зобов'язання слід виконувати відповідно до умов договору. Без згоди кредитора воно не може виконуватися частинами (якщо це не передбачено договором), достроково, не допускається заміна предмета зобов'язання. Будь-які відхилення від змісту зобов'язання допускалися лише зі згоди кредитора.