- •Інтродукція (вступ)
- •Глава 1
- •§ 1. Нарис політичної історії Риму (зовнішня історія)
- •§ 2. Соціально-економічна структура Риму (внутрішня історія)
- •§ 3. Римська культура (цивілізація)
- •§ 4. Традиція римського права
- •§ 5. Періодизація
- •Глава 2 п ідвалини (підґрунтя) римського права
- •§ 1. Попередні зауваження
- •§ 2. Римська моральність. Релігія
- •§ 3. Юридичні підвалини римського права
- •§ 4. Філософська думка
- •§ 5. Філософсько-правові погляди Ціцерона
- •§ 6. Римська юриспруденція (правова думка)
- •Глава 1 римське право як правова система
- •§ 1. Поняття правової системи і системи права
- •§ 2. Поняття римського права
- •§ 3. Право в системі Римської античної цивілізації
- •§ 4. Поділ римського права
- •Глава 2 ф орми права
- •§ 1. Загальний огляд тенденції
- •§ 2. Звичаї
- •§ 3. Закони
- •3. Імператорські конституції.
- •§ 4. Едикти магістратів
- •§ 5. Консультації правознавців
- •§ 1. Загальні зауваження.
- •§ 2. Становище особи
- •§ 3. Речі (об'єкти римського права)
- •§ 4. Захист прав. Судочинство
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття рецепції римського права
- •§ 2. Форми рецепції римського права
- •§ 3. Види і типи рецепції римського права
- •Глава 2
- •§ 1. Передумови рецепції римського права у Візантійській імперії
- •§ 2. Систематизація Юстиніана
- •§ 3. Рецепції римського права у «післяюстиніанову добу»
- •Глава з
- •§ 1. Континентальний та англосаксонський типи рецепції
- •§ 2. Проторецепція
- •§ 3. Глосатори
- •§ 4. Вплив римського права на кодифікації XIX ст.
- •Глава 4 рецепція римського права в україні
- •§ 1. Загальні положення. Початок рецепції
- •§ 2. Римське право в Російській імперії
- •§ 3. Рецепція римського права в срср
- •§ 4. Римське право в незалежній Україні
- •§ 5. Школа рецепції римського права в Україні
- •Глава 1 г ромадяни риму
- •§ 1. Поняття римського громадянства
- •§ 2. Набуття римського громадянства
- •§ 3. Втрата римського громадянства та його обмеження
- •Глава 2 інші суб'єкти публічного права
- •§ 1. Юридичні особи публічного права
- •§ 2. Державець як виразник публічного інтересу в Римі
- •Глава 1
- •§ 1. Трансформації системи органів врядування у Стародавньому Римі
- •§ 2. Засади врядування у римській державі
- •Глава 2 елементи публічного правопорядку
- •§ 1. Грошова система і державна скарбниця
- •§ 2. Публічно-правові засоби поповнення державної скарбниці в ранньому Римі
- •§ 3. Становлення податкової системи (класичної доби)
- •Глава з
- •§ 1. Організація римського війська
- •§ 2. Статус воїнів
- •§ 3. Публічно-правові засоби забезпечення боєздатності армії
- •Глава 1
- •П ублічний порядок та врядування
- •У республіканському римі.
- •Історична довідка
- •§ 1. Народні збори
- •§ 2. Сенат
- •§ 3. Магістратура
- •Глава 2
- •§ 1. Принципат
- •Глава з
- •§ 1. Формування поняття публічного делікту (злочину)
- •§ 2. Засади карної відповідальності
- •§ 3. Класифікація злочинів
- •§ 4. Засади визначення міри покарання
- •§ 5. Види покарань
- •Глава 4 к арна юстиція
- •§ 1. Види карного процесу
- •§ 2. Судочинство у карних справах
- •Частина III
- •Особи (суб'єкти приватного права)
- •Глава 1
- •§ 1. Цивільна правоздатність та її обсяг
- •§ 2. Опіка і піклування
- •§ 3. Диференціація фізичних осіб як суб'єктів цивільного права
- •§ 4. Приватні корпорації
- •§ 5. Представництво
- •Глава 2
- •§ 1. Динаміка регулювання сімейних відносин
- •§ 2. Сім'я. Спорідненість
- •§ 3. Шлюб та його види
- •§ 4. Правові відносини подружжя
- •§ 5. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада
- •§ 1. Позовний захист: поняття і види позову
- •§ 2. Судове рішення
- •§ 3. Позовна давність
- •§ 4. Спеціальні засоби преторського захисту
- •Розділ II речеве право
- •Глава 1 p ossessio (володіння)
- •§ 1. Поняття і види possessio
- •§2. Виникнення і припинення посідання
- •§ 3. Захист посідання
- •Глава 2 право власності
- •§ 1. Формування поняття про право власності у Стародавньому Римі
- •§ 2. Поняття і зміст права власності
- •§ 3. Спільна власність
- •§ 4. Набуття і втрата права приватної власності
- •§ 5. Захист права власності
- •Глава з п рава на чужі речі
- •§ 1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
- •§ 2. Сервітути: поняття і види
- •§ 3. Емфітевзис і суперфіцій
- •§ 4. Право застави (заставне право)
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обігу
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 4. Виконання зобов'язань
- •§ 5. Наслідки невиконання зобов'язань
- •§ 6. Забезпечення зобов'язань
- •§ 7. Припинення зобов'язання, крім виконання
- •Глава 2 договори. Загальні положення
- •§ 1. Поняття і види договорів
- •§ 2. Умови дійсності договорів
- •§ 3. Зміст договору
- •§ 4. Укладення договору
- •§ 1. Вербальні контракти
- •§ 2. Літеральні, або ж лібральні (письмові) контракти
- •§ 3. Реальні контракти
- •§ 4. Консенсуальні контракти
- •§ 5. Інномінальні (безіменні) контракти
- •§ 6. Пакти та їх види
- •Глава 4
- •§ 1. Зобов'язання ніби з договорів
- •§ 2. Деліктні зобов'язання
- •§ 3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделікти)
- •Розділ IV спадкове право
- •Глава 1 загальні положення
- •§ 1. Основні поняття спадкового права
- •§ 2. Основні етапи розвитку
- •Глава 2 в иди спадкування
- •§ 1. Спадкування за заповітом
- •§ 2. Спадкування за законом
- •Глава з
- •§ 1. Прийняття спадщини
- •§ 2. Сингулярне наступництво
- •Словник
- •Персонали
- •Бібліографія
- •Хронологічна порівняльна таблиця розвитку стародавнього риму та римського права
- •Гай. Інституції (вибрані фрагменти) книга і. Про особи
- •Про поділ права
- •Книга и. Про речі
- •Про заповіти вояків
- •Про закон Фальцидія
- •Книга IV. Про позови
- •Частина і. Загальні положення
§ 4. Традиція римського права
Римське право було правом високоорганізованого рабовласницького суспільства, яке у своєму розвитку пройшло декілька етапів — архаїчний, період республіки, періоди принципату і абсолютної монархії. Судоустрій і судочинство
32
періоду республіки істотно відрізнялися від судоустрою і судочинства імператорського періоду. Те саме слід сказати про різні форми правотворення, визнання характеру сім'ї, спорідненості тощо.
Увагу дослідників найбільше привертає римське право так званого «класичного періоду», тобто перших трьох століть н. є., коли воно досягло найвищого розквіту. Пізніше його розвиток припинився, а наприкінці III ст. настає певна стагнація. Класичне римське право, особливо право приватне, характеризується такими схвальними епітетами, яких, мабуть, не заслуговувала жодна правова система. Найхарактернішою рисою була повна відсутність державного втручання у сферу приватних відносин. Звісно, що ця приватна сфера була визначена межами публічного інтересу. Головним і основним суб'єктом приватноправових відносин був римський громадянин, передусім захищалися його інтереси, вони ставилися вище державних. Найбільш ретельно було розроблено два правових інститути, що мали вирішальне значення для зміцнення господарського обігу. Це інститут індивідуальної приватної власності та інститут договору. Приватна власність на засоби виробництва, передусім на раба і землю, становила економічну основу рабовласницького ладу. Договори були основним правовим інститутом і регулятором господарського обігу.
Римське право приватної власності розвинулося з володіння на землю, що у ранній період республіки була власністю римського народу. Римські юристи вперше розробили абстрактне право приватної власності і взагалі приватне право, як право абстрактної особи. Блискуче було розроблено питання регулювання договірних відносин, створено теорію договірного права, його загальну концепцію, теоретичні основи окремих видів договорів, що відзначалися чіткістю, ясністю і доступністю. Бездоганність, витонченість формулювань, ясність змісту, глибина осягнення суті правових відносин робили римську договірну систему майже досконалою.
Звісно, римське право не було позбавлене недоліків, що, як відомо, є продовженням достоїнств.
33
Наприклад, римські магістрати виховували народ у дусі глибокої поваги, беззаперечного вшанування закону, прищеплювали усвідомлення його вічності та непохитності. У практичній діяльності римські юристи суворо додержувалися принципу непорушності, стабільності права, підкреслено чем-
— 3-1008
но ставилися до правил етикету, думки старих шанованих юристів, демонструючи цим непохитність соціального ладу, недопустимість його зміни.
Однак побожне ставлення до закону призводило до консерватизму. Застарілі правові норми, соціальна значимість яких знецінювалась, в силу традиції не скасовувалися і не змінювалися. Накопичувалося багато таких норм. В цьому безмежному морі звичаїв та постанов навіть досвідченим юристам було важко знайти і застосувати необхідну норму.
Але стійкий консерватизм римського права не зміг придушити прогресивних паростків. Уже в період республіки зростає авторитет магістратів, особливо преторів, які дуже чутливо реагували на зміни в економічному житті римського рабовласницького ладу. Практичною діяльністю з керівництва судами магістрати так спрямовували судову практику, що вона не зважала на приписи застарілих законів і вирішувала спори на основі правил преторського едикту, який щорічно оновлювався при вступі нового претора на посаду і в якому відображалися інтереси суспільства, що зазнавали трансформацій.
Особливо багатою прогресивними ідеями була практика преторів для перегрінів, які вирішували спори, що виникали між римськими громадянами та перегрінами. У випадках, коли норми старого римського jus civile не могли розв'язати конфлікт або були недостатньо ефективними, претор перегрінів вдавався до правових засобів інших правових систем. При цьому він добирав найвдаліші норми. Тому можна стверджувати, що римське право є творінням не тільки римського народу. Багато прогресивних положень jus gentium («права народів») вносилися у практику міського претора, в обіг римських громадян. «Право народів» було ніби лабораторією, в якій найпрогресивніші правові ідеї та норми сусідніх народів античного світу, взаємодіючи на міжнародному ринку, перетворювалися на єдине інтернаціональне ціле, перероблюючи і саме римське право.
Прогресивний характер римського права значною мірою зумовлений діяльністю юристів у період принципату. Прин-цепси, починаючи з Октавіана Августа, надавали видатним юристам право давати офіційні консультації ніби від імені принцепса. До авторитетних юристів зверталися в особливо складних випадках, їх відповіді були обґрунтованими та оригінальними, оскільки характеризувалися ретельно продума-
34
ними висновками з урахуванням соціально-економічних змін, інтересів пануючого ладу. Консультації мали офіційний характер і були обов'язковими для застосування судами.
На основі jus gentium, практичної діяльності магістратів, особливо преторів, правотворчості юристів (юриспруденції) сформувався важливий принцип римського права: підпорядкованість громадським інтересам у галузі публічній, і формальна рівність у галузі приватній усіх вільних осіб. Він зумовлювався істотними застереженнями, однак його проголошення було значним кроком уперед у розвитку права.
Тут слід нагадати, що спочатку і в греків, і в римлян нерівності між людьми відігравали більшу роль, ніж їх рівність в будь-якому відношенні.
Під владою Римської імперії всі ці відмінності поступово зникли, за винятком відмінностей між вільними і рабами. Виникла, принаймні для вільних, юридична рівність приватних осіб, на ґрунті якої розвинулося римське право. Формальна рівність всіх приватних осіб не виключала специфічного індивідуалізму, властивого римському праву: необмежена правова влада pater familias (глави родини), безмежна влада батька над дітьми, чоловіка над дружиною тощо. Індивідуалізм позначився на всій системі римського права, що відверто висувала на перший план інтереси рабовласника — одноосібного суб'єкта права приватної власності. Але з часом цей відвертий індивідуалізм перетворився на так званий «суверенітет приватної особи», що став у майбутньому надійним підмурком визнання прав людини однією з найбільших цінностей суспільства.
Що стосується права публічного, то було б просто дивно, якби римський раціональний розум не створив досконалої системи управління та механізму забезпечення функціонування державних інституцій. Звісно, цей механізм теж давав перебої внаслідок дії об'єктивних та суб'єктивних чинників. Проте не ці відхилення, а саме практично досконалі ідеї та засади його організації стали взірцем для наслідування. Зокрема, хоч пальму першості у розробці теорії поділу влад прийнято віддавати Монтеск'є, але ідея розподілу законодавчої, виконавчої та судової влади виникла і фактично була реалізована у Стародавньому Римі.
На такій правовій традиції і ґрунтувалися у подальшому римські уявлення про сутність та поняття права.
35