![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Інтродукція (вступ)
- •Глава 1
- •§ 1. Нарис політичної історії Риму (зовнішня історія)
- •§ 2. Соціально-економічна структура Риму (внутрішня історія)
- •§ 3. Римська культура (цивілізація)
- •§ 4. Традиція римського права
- •§ 5. Періодизація
- •Глава 2 п ідвалини (підґрунтя) римського права
- •§ 1. Попередні зауваження
- •§ 2. Римська моральність. Релігія
- •§ 3. Юридичні підвалини римського права
- •§ 4. Філософська думка
- •§ 5. Філософсько-правові погляди Ціцерона
- •§ 6. Римська юриспруденція (правова думка)
- •Глава 1 римське право як правова система
- •§ 1. Поняття правової системи і системи права
- •§ 2. Поняття римського права
- •§ 3. Право в системі Римської античної цивілізації
- •§ 4. Поділ римського права
- •Глава 2 ф орми права
- •§ 1. Загальний огляд тенденції
- •§ 2. Звичаї
- •§ 3. Закони
- •3. Імператорські конституції.
- •§ 4. Едикти магістратів
- •§ 5. Консультації правознавців
- •§ 1. Загальні зауваження.
- •§ 2. Становище особи
- •§ 3. Речі (об'єкти римського права)
- •§ 4. Захист прав. Судочинство
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття рецепції римського права
- •§ 2. Форми рецепції римського права
- •§ 3. Види і типи рецепції римського права
- •Глава 2
- •§ 1. Передумови рецепції римського права у Візантійській імперії
- •§ 2. Систематизація Юстиніана
- •§ 3. Рецепції римського права у «післяюстиніанову добу»
- •Глава з
- •§ 1. Континентальний та англосаксонський типи рецепції
- •§ 2. Проторецепція
- •§ 3. Глосатори
- •§ 4. Вплив римського права на кодифікації XIX ст.
- •Глава 4 рецепція римського права в україні
- •§ 1. Загальні положення. Початок рецепції
- •§ 2. Римське право в Російській імперії
- •§ 3. Рецепція римського права в срср
- •§ 4. Римське право в незалежній Україні
- •§ 5. Школа рецепції римського права в Україні
- •Глава 1 г ромадяни риму
- •§ 1. Поняття римського громадянства
- •§ 2. Набуття римського громадянства
- •§ 3. Втрата римського громадянства та його обмеження
- •Глава 2 інші суб'єкти публічного права
- •§ 1. Юридичні особи публічного права
- •§ 2. Державець як виразник публічного інтересу в Римі
- •Глава 1
- •§ 1. Трансформації системи органів врядування у Стародавньому Римі
- •§ 2. Засади врядування у римській державі
- •Глава 2 елементи публічного правопорядку
- •§ 1. Грошова система і державна скарбниця
- •§ 2. Публічно-правові засоби поповнення державної скарбниці в ранньому Римі
- •§ 3. Становлення податкової системи (класичної доби)
- •Глава з
- •§ 1. Організація римського війська
- •§ 2. Статус воїнів
- •§ 3. Публічно-правові засоби забезпечення боєздатності армії
- •Глава 1
- •П ублічний порядок та врядування
- •У республіканському римі.
- •Історична довідка
- •§ 1. Народні збори
- •§ 2. Сенат
- •§ 3. Магістратура
- •Глава 2
- •§ 1. Принципат
- •Глава з
- •§ 1. Формування поняття публічного делікту (злочину)
- •§ 2. Засади карної відповідальності
- •§ 3. Класифікація злочинів
- •§ 4. Засади визначення міри покарання
- •§ 5. Види покарань
- •Глава 4 к арна юстиція
- •§ 1. Види карного процесу
- •§ 2. Судочинство у карних справах
- •Частина III
- •Особи (суб'єкти приватного права)
- •Глава 1
- •§ 1. Цивільна правоздатність та її обсяг
- •§ 2. Опіка і піклування
- •§ 3. Диференціація фізичних осіб як суб'єктів цивільного права
- •§ 4. Приватні корпорації
- •§ 5. Представництво
- •Глава 2
- •§ 1. Динаміка регулювання сімейних відносин
- •§ 2. Сім'я. Спорідненість
- •§ 3. Шлюб та його види
- •§ 4. Правові відносини подружжя
- •§ 5. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада
- •§ 1. Позовний захист: поняття і види позову
- •§ 2. Судове рішення
- •§ 3. Позовна давність
- •§ 4. Спеціальні засоби преторського захисту
- •Розділ II речеве право
- •Глава 1 p ossessio (володіння)
- •§ 1. Поняття і види possessio
- •§2. Виникнення і припинення посідання
- •§ 3. Захист посідання
- •Глава 2 право власності
- •§ 1. Формування поняття про право власності у Стародавньому Римі
- •§ 2. Поняття і зміст права власності
- •§ 3. Спільна власність
- •§ 4. Набуття і втрата права приватної власності
- •§ 5. Захист права власності
- •Глава з п рава на чужі речі
- •§ 1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
- •§ 2. Сервітути: поняття і види
- •§ 3. Емфітевзис і суперфіцій
- •§ 4. Право застави (заставне право)
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обігу
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 4. Виконання зобов'язань
- •§ 5. Наслідки невиконання зобов'язань
- •§ 6. Забезпечення зобов'язань
- •§ 7. Припинення зобов'язання, крім виконання
- •Глава 2 договори. Загальні положення
- •§ 1. Поняття і види договорів
- •§ 2. Умови дійсності договорів
- •§ 3. Зміст договору
- •§ 4. Укладення договору
- •§ 1. Вербальні контракти
- •§ 2. Літеральні, або ж лібральні (письмові) контракти
- •§ 3. Реальні контракти
- •§ 4. Консенсуальні контракти
- •§ 5. Інномінальні (безіменні) контракти
- •§ 6. Пакти та їх види
- •Глава 4
- •§ 1. Зобов'язання ніби з договорів
- •§ 2. Деліктні зобов'язання
- •§ 3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделікти)
- •Розділ IV спадкове право
- •Глава 1 загальні положення
- •§ 1. Основні поняття спадкового права
- •§ 2. Основні етапи розвитку
- •Глава 2 в иди спадкування
- •§ 1. Спадкування за заповітом
- •§ 2. Спадкування за законом
- •Глава з
- •§ 1. Прийняття спадщини
- •§ 2. Сингулярне наступництво
- •Словник
- •Персонали
- •Бібліографія
- •Хронологічна порівняльна таблиця розвитку стародавнього риму та римського права
- •Гай. Інституції (вибрані фрагменти) книга і. Про особи
- •Про поділ права
- •Книга и. Про речі
- •Про заповіти вояків
- •Про закон Фальцидія
- •Книга IV. Про позови
- •Частина і. Загальні положення
§ 3. Глосатори
Вплив римського права позначався не лише на законодавчій діяльності, а й на характері правових досліджень, формуванні правосвідомості та ін. Зокрема, ознайомлення із загальними засадами римського права відбувалось вже у загальноосвітніх школах при вивченні курсу риторики. Але, крім елементарного вивчення римського права, існувало також вивчення його на професійному рівні — в юридичних школах Рима, Равени, Павії, Верони, Нонантола, Орлеана.
Разом з тим, збільшується кількість літературних праць, присвячених римському праву, з'являються глоси (коментарі) до текстів юридичних пам'яток. Найбільш відома з них Ту-
144
ринська глоса до Інституцій Юстиніана, створена у проміжку з VI по X ст. Однак існували глоси не лише до Інституцій, а також і до Кодексу, Новел, Бревіарія, збірок лангобардсько-го права.
Крім того, у X—XI ст. з'являються самостійні юридичні твори, з яких найбільший інтерес становлять Exeptiones legum Romanorum — систематичний виклад римського права, хоч і дещо модифікованого, і Brachylogus juris civilis — підручник римського права, написаний на основі законодавства Юстиніана та Бревіарія.
В той же час відбувались дуже характерні процеси в юриспруденції, обумовлені тим, що реальне життя створювало суміші правових систем. Внаслідок цього для правників усі системи були однаково чинними. Наприклад, у державі франків одночасно діяло три системи: романізоване лангобардське право, римське право, франкське, або салічне право.
Такий паралелізм тягнув за собою доповнення однієї системи права положеннями іншої, якщо цього вимагали потреби практики. При цьому найчастіше зверталися до положень римського права, як найкраще й найповніше розробленого.
Отже, можна зробити висновок, що протягом V—XI ст. у Західній Європі мало місце запозичення як позитивного римського права, так і його ідей, головних засад, втілення їх у правосвідомість та юридичну практику. Звернення до цінностей, вироблених системою римського права, безперечно, було спробою рецепції у сучасному розумінні цього поняття.
Разом з тим, через те, що рецепція відповідала потребам порівняно невеликих соціальних груп, тоді як правосвідомість широких мас знижувалась, ця спроба на тому відтинку часу не дала помітних результатів. Оскільки законотворчість варварських королів випереджала теоретичні розробки, вона мала не надто перспективний характер, а модернізація норм римського права часто полягала у примітивізації, адаптації їхніх положень.
Звертаючись до питань рецепції римського права у пізньому Середньовіччі, слід звернути увагу на такі обставини.
145
Переживши реформування XI ст., Церква практично одночасно змінила й своє ставлення до світської ученості та поганських філософії й культури. Не будучи вже зв'язаною необхідністю змагань з іншими світоглядами, маючи у Західній Європі не лише інтелектуальну, а й духовну, і, навіть, певною мірою політичну владу, Церква почала сприяти вивченню
10 — 3-1008
інших культур та учень. Це у свою чергу слугувало істотною рушійною силою розвитку політичної та правової думки.
Отже, слід звернути увагу на те, що рецепція права у цей період була пов'язана з трансформаціями світогляду, а також його вивченням та коментуванням. У такому плані її часто пов'язують з діяльністю університету у Болоньї, що виник наприкінці XI ст. і незабаром дістав світову славу. Саме з цим університетом часто пов'язують виникнення школи глосаторів.
Появі цієї течії сприяло те, що вивчення права у Болонському університеті полягало у читанні джерел та коментуванні останніх професорами. При цьому коментування виконувало не стільки допоміжну навчальну функцію, скільки полягало у тлумаченні положень норм позитивного права.
Основним методом аналізу римських джерел була екзегеза, яка вчинялась шляхом написання між рядками або на полях оригіналу коротких приміток або пояснень до окремих слів — глос.
Порівнюючи паралельні місця джерел, глосатори виходили з того, що Корпус Юстиніана є єдиним цілим, де не може бути протиріч. Це, певна річ, знижувало цінність висновків, отриманих таким шляхом. Тому деякі глосатори використовували синтетичний метод, систематизуючи певні частини того чи іншого джерела за різними ознаками.
Результатами таких досліджень були summae, тобто загальні попередні зауваження, огляди тієї чи іншої частини Корпусу, або brocardo — збірки окремих догматичних положень, особливо сумнівних та складних, виведених з джерел, що супроводжувалися доказами та поясненнями.
З'являються також tractatus монографічного характеру та quaestiones, тобто збірки рішень казусів, що розглядались на практичних заняттях у школах.
Вивчаючи це питання, згадаємо імена найвідоміших представників школи глосаторів: Ірнерія (засновника цієї течії), Булгара, Вакарія, Босіано Дісовані, Плацентіна (засновник синтетичної течії у школі глосаторів), Роджеріо, Донарі Одофреда, Азо, Акурсія.
Поміж глосаторів, крім уже згаданих екзегетичної та синтетичної течій, існувала також диференціація залежно від ступеня формалізму. Приміром, Булгар і його епігони аж надто були схильні до формалізму. їм протистояли так звані «гозіани» на чолі з Мартином Гозіа, які на чільне місце ста-
146
вили «справедливість» (aequitas), а в деяких випадках навіть не розуміли необхідність того формалізму, що зумовлений потребами цивільного обігу.
Творчість школи глосаторів завершив Аккурсій, котрий, начебто підводячи риску під тим, що зробили його попередники, видав вибрані глоси на законодавство Юстиніана — «Glossa ordinaria». Ця збірка була популярною не лише у теоретиків, а й на практиці. У судах вона застосовувалась чи не нарівні з законом.
Оскільки цей напрям дослідження римського права фактично вичерпав себе, на зміну йому прийшла інша школа — постглосаторів (або коментаторів). Предметом їхніх досліджень та коментування були вже не римські джерела, а глоси попередників.
Засновниками цього напряму були Жак де Ровіньї та Рай-мондо Лулій. Безперечною заслугою коментарів була спроба філософського осмислення права та оцінка юридичних норм з позицій природного права, використання діалектики та казуїстики. Це дозволяло їм пристосувати римське право до потреб сучасного життя. Використовуючи системний метод, коментатори вишукували в різних римських правових джерелах насамперед головне місце (locus), тобто фрагмент, який їм здавався головним, а вже потім тлумачили зміст джерела «від нього».
Найвідомішими коментаторами були Бартоло де Саксо-феррато, Бальд де Убальдіс, Ясон де Майнус. Усього відомо 136 імен представників цієї школи.
На початок XVI ст. вичерпала себе й школа коментаторів, її різко критикували італійські гуманісти епохи Відродження за схоластичний підхід.
І хоча італійські гуманісти не створили свого, окремого напряму в юриспруденції, їх заслуга полягає у відновленні оригіналів латинських юридичних пам'яток, котрі часто були викривлені глосаторами.
Крім того, гуманізм створив базу виникнення історико-фі-лологічної та синтетичної шкіл права.
Виникнення історико-філологічного способу аналізу пов'язано з іменами французького філолога Гійома Бюде, італійського юриста Аіндріа Альгато та німецького юриста Ульриха Пазі, а вищі досягнення цієї школи — з ім'ям видатного французького правознавця Жака Кюжа — чудового юриста і філолога. Представники цієї школи прагнули з'ясувати пер-
147
вісне значення норм Корпусу Юстиніана, спираючись на філологічне тлумачення джерел, з урахуванням особливостей часу їх створення. Саме представникам цієї школи Дені Годфруа та його синові Якобу (Теодору) належать ідеальні для свого часу видання Corpus juris civilis та коментарі до Codex Theodosianus.
Своєрідною противагою історико-філологічному напряму слугувала систематична (догматична) школа, найбільш видатним представником якої був Доно Юг Донелл, котрий розробив першу цілісну систему римського права — досить близьку за своїм характером до інституційної.
Недоліком цих шкіл була суто теоретична орієнтація, тому цілком природним стало виникнення течій практичної спрямованості, представники яких намагалися обґрунтувати тезу про неможливість застосування римського права взагалі (Франсуа Отман), або, принаймні, без урахування засад місцевого (національного) права (Андреас Гайль).
Поряд з вивченням та коментуванням відбувалась рецепція римського приватного права у формі прямого застосування. Найбільш повне втілення така форма мала у пізньому Середньовіччі в Німеччині.
Чинники цього вбачають в дії кількох факторів, насамперед, в незадовільному стані національного німецького права та юриспруденції, крім того, в особливих властивостях римського права, в психологічній готовності німців до рецепції тощо.
Головними шляхами запровадження римського права в юридичну практику було: трансформація судів (малоосвіче-них шефенів, орієнтованих на звичаєве право, заміняли випускники університетів, де на чільному місці було вивчення римського права), надання університетам фактично права «офіційних консультацій».
Безпосередня рецепція римського права у формі запровадження у судову практику мала місце не лише в Німеччині, а й в інших західноєвропейських країнах, наприклад, у Нідерландах.
Досягши свого піку наприкінці XVI ст. (наприкінці пізнього Середньовіччя), така форма рецепції потім почала зазнавати дедалі більшої критики, що було результатом не стільки зміни економічних, скільки політичних та соціальних відносин, а також істотних змін у світогляді, пов'язаних з настанням Нового часу.
148
Розглядаючи особливості рецепції римського права у Новий час, слід звернути увагу на такі обставини.
У XVII ст. світоглядні засади поглядів на державу та право у Західній Європі сформувались у дві головні течії, що їх умовно назвемо французькою (англо-французькою) та німецькою. Такий поділ обумовив подальшу диференціацію напрямів рецепції римського права за французькою та німецькою схемами. Звичайно, диференціація не мала абсолютного значення, та все ж наслідки були досить помітними.
Французька течія була набагато більш «розкутою», ближчою до англійських та нідерландських зразків. Однак помітнішу роль в обґрунтуванні рецепції римського права судилося відіграти не їй, а німецькій філософії. Тому про останню слід мати достатньо чітке уявлення.
Спочатку треба скласти уявлення про таке явище, як німецька «Просвіта», котра, хоч і була досить поміркованим та державницьким за характером вченням, але не могла не позначитись на сприйнятті, трактуванні та відборі для рецепції положень римського права.
Значний вплив на формування світогляду після Просвітництва справив насамперед Імануїл Кант, котрий першим у Німеччині розпочав систематичне обґрунтування лібералізму. Наріжним каменем його соціальних поглядів було положення про категоричний імператив, суть якого полягає у тому, що кожна особа визнається самоцінністю і не може бути засобом досягнення спільного блага. Людина у своїй поведінці має додержуватись велінь морального закону, що є апріорним, не піддається впливу жодних зовнішніх обставин, а тому є безперечним.
Кульмінацією руху, розпочатого Кантом, була філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, головні положення якої викладені у його праці «Філософія права».
Варто зазначити, як він оцінював хід історії та місце у ньому Риму та німців. Відправним моментом тут є те, що історичний розвиток духу має три головні фази: східну, греко-римську й німецьку. Сутність їх у тому, що Схід знав і донині знає, що вільний тільки один; греко-римський світ — що вільні деякі, а німецький світ знає, що вільні всі. Але свободу (волю) Гегель невідривно пов'язує із законом. Причому не лише стверджується, що закон забезпечує волю, а й сама наявність закону означає наявність волі.
Принципом історичного розвитку є національний дух. За
149
кожної історичної доби є якась одна нація, що на неї покладено місію провести світ крізь уже досягнуту ним діалектичну стадію. За часів Гегеля, на його думку, такою нацією є німці. Крім того, на хід історії впливають визначні особистості, у чиїх прагненнях втілені діалектичні переходи, що мають відбуватись в їхню добу. Це — герої, їм можна порушувати звичайні моральні правила.
До розуміння Гегелем духу історії та значення держави слід додати, мабуть, дещо з його трактувань поняття «право». Воно вживається у трьох основних значеннях: право як свобода («ідея права»), право як форма свободи («особливе право»), право як закон («позитивне право»). Тут звертає на себе увагу ієрархія прав. Серед «особливих прав» чільне місце займає право держави, яке врешті-решт і є єдино правдивим. Отже, знов-таки має місце примат держави.
Залишаючи для самостійних розвідок трактування Гегелем сутності права в інших значеннях, співвідношення пов'язаних з цим категорій та понять, з викладеного вище можемо зробити висновок, що гегелівське розуміння ролі держави, свободи індивіда та його стосунків з державою, а також духу (розвитку) історії та значення у цьому процесі німецької нації мало обумовити особливості рецепції римського права у Німеччині тієї доби.
Однак до того, як перейти до розгляду цього питання, маємо ще коротко охарактеризувати так звану історичну школу права, що теж істотно вплинула на перебіг рецепції римського права у Німеччині.
Засновником цієї школи, яка на чільне місце у своїх дослідженнях ставила питання не про те, у чому полягає сутність права та яким воно має бути, а про те, як право виникає та яка його історія, був Густав Гуго — професор університету в Геттінгені, автор «Підручника природного права як філософії позитивного права, особливо — приватного права».
Гуго критикував тодішні підручники за те, що у них не розрізнялись античний та сучасний підхід до юридичних категорій, і виступив за те, щоб традиційні юридичні поняття і норми не вивчали як мертві маси, а щоб кожне підлягало критичній оцінці з погляду його історичного походження. На його думку, цивілістична наука має зосередитись на тому, чим до цього часу не займалась практична юриспруденція: слід звернутись до розвідок стародавнього римського права, починаючи не з компіляції Юстиніана, а давніших джерел.
150
І
Найбільш помітною постаттю історичної школи був, однак, не Гуго, а Фрідріх Карл фон Савіньї. У своїй книзі «Про тяжіння нашого часу до законодавства та правознавства», полемізуючи з професором з Гейдельбергу Ю. Тібо, котрий ставив питання про доцільність скасування старих норм та видання нових на підвалинах природного розуму, він сформулював загальну концепцію розвитку права, з якої випливав висновок про методологію засвоєння (рецепції) положень римського права. На думку Савіньї, завдання правників полягає в тому, щоб на підставі результатів історичних розвідок виділити з римського права те життєздатне, що у ньому є, що стало з перебігом часу національним германським, і переробляти його в органічне ціле з продуктами, що самостійно утворились у новому німецькому житті.
Ці ідеї далі розвивали Г. Ф. Пухта, А. фон Бетман-Хольвег, Ф. Блуме, Г. А. Хайзе, Ф. X. Мюленбрух та ін. Важливе значення мало також те, що у 1816 р. німецький історик Б. Нібур знайшов у Вероні рукопис Інституцій Гая, який став джерелом нового історичного матеріалу, дозволив уточнити розуміння низки положень римського права.
Недоліками молодшої (нової) історичної школи у Німеччині було надмірне захоплення дослідженнями логічного боку ідеальної моделі права, оцінка права як плоду народного духу, готовність жертвувати заради гармонійності доктрини новими явищами, що не вписуються в цю гармонію, а також недооцінка ролі кодифікацій та законотворчого процесу. Ці недоліки намагалися усунути прихильники реалістичної (прагматичної) школи, найбільш видатним представником якої був Р. фон Єринг, послідовний супротивник Савіньї і творець цієї школи.
Виходячи з того, що право є безпосереднім продуктом життя, Єринг обґрунтував висновок про те, що всі великі зміни в суспільному житті тягнуть за собою зміни й у сфері права. При цьому мають значення не тільки національні сили та потенціал кожного народу, а і його зіткнення з іншими, запозичення. Народ, котрий засуджує себе на національну замкнутість, тим самим прирікає себе на застій. Звідси випливає висновок, що вивчати історію права необхідно з урахуванням суспільних сил, що діють в той чи інший час. Такий підхід дозволяє створити запас знань про динаміку права, дізнатися, які явища треба ураховувати творцю законів при розробці норм права.
151
На
думку Єринга,
найцінніша
спадщина для нас —
це
римський
метод правотворчості, завдяки
якому римське право, не перестаючи бути
стрункою науковою системою, в той же
час
завжди лишалось найкращим для практичного
застосування.
Тому з
римського права слід зберігати тілжи
те, що у ньому формально і матеріально
ще лишається цінним, а замість усього
іншого поставити нові, більш співзвучні
часу
та необхідні йому поняття. Завдання
сучасного юриста не
тільки в створенні, ай у руйнуванні, що
розуміється як відкидання
непотрібного та застарілого.
Отже, було визначено методологію рецепції римського права, знайдено рішення, значення якого важко переоцінити: Durch das romiscne Recht uber aber romische Recht chinaus — Від римського права — вперед і далі римського права.