- •2. Стратегічними завданнями сталого розвитку є:
- •5. .Вплив інституту президентства на модернізацію політичної системи України
- •7. Ентоні Гідденс: Модерн як суспільство ризику
- •8. Поняття «Політичний модерн»
- •9. . Модернізаційний процес в Україні: основні проблеми та умови їх вирішення
- •17. Методологія дослідження етносоціокультурних процесів в перехідному суспільстві: концепція «центр/периферія»
- •18. Методологія дослідницьких програм в політологічному вивченні дискурсу про розвиток та модернізацію
- •19. Механізми та інструменти політичної модернізації.
- •21. Модернізаційний підхід до аналізу політичних процесів. Політичні зміни і політичний розвиток.
- •23. Модернізація зовнішньополітичних відносин України
- •Акторна модель
- •Структураційна модель
- •25. Неомарксистський постмодернізм: Фредерік Джемесон
- •28. Основні методологічні напрямки політичної модернізації.
- •29. Основні положення сучасних концепцій політичного розвитку
- •30. Особливості структури політичних установок і цінностей у країнах розвинутої демократії.
- •33. Передумови політичної модернізації.
- •34. 74. Перехідні суспільства в процесі політичної модернізації: теорії і дійсність
- •35. Перманентна політична модернізація як альтернатива демодернізації
- •36 Показові моделі модернізації (сша, країни єс).
- •37. Політична ідентичність та способи її формування.
- •39.41 Взаємозв'язок політичної модернізації та економічного зростання.
- •42 Політична модернізація як процес переходу від традиційного до сучасного суспільства.
- •43. Політична модернізація: основні теорії.
- •44. Політична система перехідного суспільства в умовах модернізаційного розвитку та глобалізації
- •46. Проблеми політичних змін
- •48. Електоральна поведінка як фактор політичної модернізації
- •50. Політичний протест як фактор модернізації. Співвідношення понять „конвенціональна" і "неконвенціональна поведінка" і "політичний протест».
- •51.Поняття сучасності і політичної модернізації.-
- •53 Поняття, зміст та фактори політичного розвитку.
- •54. Постмодернізм у політичній теорії
- •55. Постмодернізм у соціології політичних процесів.
- •56.Приклади актуальних концепцій модернізації політичної сфери
- •57. Природа політичних змін, розвитку та модернізації.
- •58. Радикальний постмодернізм Жан Бодрийяр
- •59. Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд та посткомуністичному суспільстві.
- •60. Розвиток теорії модернізації: основні етапи і концепції
- •62. Роль еліти як „авангарда" в політичній модернізації України
- •63. Соціальні групи як актори політичної модернізації
- •65. Модернізація в рф
- •68. . Становлення проблематики змін і розвитку в ретроспективі
- •69. Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів.
- •73. Теорія дискурсу: основні принципи і застосування до аналізу політичної модернізації
- •76 Типи модернізації. Політична модернізація як складового процесу модернізації.
- •77. Типи політичних змін
- •81. Традиційне, перехідне і сучасне суспільство: фактори розвитку.
- •82. Траєкторії модернізації в умовах нових глобальних викликів та мережеві інформаційні технології.
- •84. Універсальні складові політичної модернізації .
- •85. Фактори, що впливають на процес політичної комунікації: комунікація через засоби масової інформації, комунікація через організації, комунікація через неформальні канали.
- •86. . Формування базових систем соціалізації, адекватних часу та державі.
- •88. Модернізаційна концепція Хабермаса
28. Основні методологічні напрямки політичної модернізації.
Якщо спробувати узагальнити все різноманіття існуючих проектів перетворень, то, на думку провідних дослідників, які працюють в межах модернізаційної парадигми, в найбільш загальному вигляді більшість запропонованих варіантів і шляхів модернізації можна підпорядкувати усталеною класифікації, яка включає в себе консервативний та ліберальний напрям.
Консервативна теорія. Одними з найбільш відомих представників консервативного напрямку є американські автори С. Хантінгтон та Дж. Нельсон.
С. Хантінгтон, розглядаючи проблему модернізації у своїй книзі «Політичний порядок в мінливому суспільстві» - підкреслював автономність політичного розвитку і стверджував, що якщо в економічному, соціальному і культурному розвитку критерієм є зростання, то для політичного розвитку головне - забезпечення стабільності.
Теоретики консервативної орієнтації пов'язували модернізованість політичних інститутів не з рівнем їх демократизації, а з їх міцністю й організованістю, що гарантують пристосування до постійно мінливих соціальним цілям, за які борються вмикаються в політичне життя широкі маси населення. На їх думку, головним джерелом модернізації є конфлікт між соціальною мобілізацією, включеністю населення в політичне життя і інституалізація, наявністю певних механізмів і структур для артикуляції і агрегування їхніх інтересів.
Умови, які необхідні, для еволюційного шляху модернізації під керівництвом авторитарної політичної влади:
Компетентність політичних лідерів, здатних, зберігаючи спілки однодумців, досягати угоди з противниками;
Виділення якісно різних і нетривалих етапів у процесі реформ, кожен з яких повинен мати конкретні цілі і власні пріоритети;
Успіх реформ багато в чому залежить від точного вибору часу їх проведення.
Таким чином, теоретики консервативного напрямку, вбачають в якості основного критерію еволюційного шляху модернізації і умови уникнення зайвої напруженості та конфліктності структурованість реформ. Вони повинні складатися з послідовного ряду відносно невеликих перетворень, нездатних викликати різкий спротив опозиції, і в сукупності представляють безперервне соціальне і політичний розвиток в заданому елітою напрямку.
Ліберальна теорія. Так само як і представники консервативної орієнтації, ліберали (Р. Даль, Г. Алмонд, Л. Пай, К. Дейч) підкреслюють, що найголовнішим завданням політичної модернізації є формування такої політичної системи, яка маючи справу з постійними змінами в соціальних і політичних вимогах населення, зможе давати на них адекватну відповідь. Але якщо консерватори робили основний наголос на забезпеченні політичного порядку, міцності і стабільності централізованих інститутів, то ліберали, при вирішенні модернізаційних проблем акцентують свою увагу на наявності постійного діалогу між тими, хто має владу, і населенням.
Представники ліберального напряму в якості основного критерію політичної модернізації виділяють "ступінь залученості населення в систему представницької демократії". Політична модернізація, на думку представників ліберальної концепції, припускає збільшення числа груп та індивідів, що мають не тільки право, а й реальну можливість бути почутим при прийнятті політичних рішень. У цілому ж, представники ліберальної концепції схильні пов’язувати характер і динаміку модернізації, зі зростанням відкритої конкуренції вільних еліт і ступеня політичної залученості пересічних громадян.
Серйозний внесок у розвиток теорії політичної модернізації вніс один з найвідоміших представників ліберальної концепції Р. Даль. Цей автор вважає, що успішний політичний розвиток і модернізація пов'язані з наявністю і функціонуванням в суспільстві двох основних критеріїв:
Високого рівня політичної участі громадян;
Розвинутого відкритого політичного суперництва різних груп і політичних лідерів.
Р. Даль виділяв сім умов, які впливають на рух до поліархія, а відтак, модернізації:
- Історична послідовність політичних реформ;
- Ступінь концентрації економічної влади;
- Рівень соціально-економічного розвитку;
- Становище дихотомії рівності - нерівності;
- Тип субкультурних відмінностей;
- Іноземне втручання;
- Характер переконань політичних лідерів.
Співвідношення даної системи умов з реальною практикою політичної модернізації в різних країнах допомагає провести теоретично обгрунтований аналіз причин політичної нестабільності.
На думку американського дослідника, перехід до поліархія повинен бути поступовим, еволюційним, уникають різких, стрибкоподібних русі, що передбачає оволодіння правлячими елітами консенсусної орієнтацією владарювання.