37. Політична ідентичність та способи її формування.

Політична ідентичність - особливий вид соціальної ідентичності, пов'язаний з (само) визначенням спільноти в політичних категоріях в процесі співвіднесення з певними політичними інститутами і імпліцитно припускає і специфічну для даного співтовариства та його членів форму участі в політичному процесі, в тому числі і взаємин з іншими учасниками політичного процесу, які не є членами цієї спільноти. Практичне прояв політичної ідентичності виражається в характері і формі вимог і очікувань, які носії даної ідентичності пред'являють політичній системі. Зміст поняття політичної ідентичності може бути розкрито через три складові. В рамках першої складової політична ідентичність визначається як сукупність політичних принципів, службовців нормативним підставою усвідомлення громадянами країни своєї політичної спільності, підставою відповіді на питання «Хто ми?" В рамках другої складової - як сукупність уявлень, які задають унікальну сутність конкретної держави через його співвідношення з актуальними Іншими в логіці опозиції «Ми-Вони», а також - через маркування кордонів держави (головним чином, символічних). В рамках третьої складової - як сукупність уявлень про минуле політичного співтовариства, про історичні події, значимих для громадян країни і усвідомлення ними своєї політичної спільності. Засобами формування політичних ідентичностей є (на думку Поцелуєва): політичні стереотипи, метафори і міфи. Політичні стереотипи: 1) допомагають індивіду упорядкувати складний соціальний універсум. Стереотипи дають людині прості та ясні критерії, на основі яких він може поділяти людей на певні категорії і згідно з цим вибудовувати сценарії поведінки, 2) стереотипи допомагають виправдати привілеї та відмінності в доступі до соціальних ресурсів, 3) стереотипи відіграють вирішальну роль у визначенні кордонів між людськими групами. Політичні метафори самі по собі вкрай близькі політичним стереотипам за своїми соціальними функціями Вони теж зводять складні і заплутані враження до простої смислового зв'язку, без них також неможливо уявити формування політичної ідентичності. З іншого боку, будь-яка соціальна ідентичність виявляє метафоричну природу. Сутність метафори полягає в тому, щоб за допомогою частини старих вражень провокувати і культивувати нові смисли й емоції. Метафори наводять емоційно-смислові «містки» між політичними символами і щоденними політичними настроями і враженнями людей. Політичний міф, як відомо, належить до найбільш важливим і складним символічним стратегіям політичного управління тому, що він виконує функцію медіума у ​​становленні політичної ідентичності. Політичні міфи являють собою структурно пов'язані серії стереотипно-повторюваних, архетипових образів. І стабільне відчуття приналежності до якогось політичного співтовариства, тобто політична ідентичність - забезпечується насамперед стереотипністю політичних міфо-образів. Наративність становить найважливішу відмінну рису всякого міфомишленія. Описуване міфом дію (drama) переживається не як театральна вистава, а як частину самої дійсності.

38. Політична ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА МОДЕРНІЗАЦІЯ Модернізація в рамках глобалізації - процес перетворень, що передбачає рух суспільства до найбільш ефективної моделі сталого розвитку; подолання економічної відсталості, політичної нестабільності, розвиток інноваційної діяльності, процес створення нових технологій, нової системи духовних цінностей та ідеологічних установок. Розгляд глобалізаційного контексту модернізації формує ставлення до неї як синергійного процесу розвитку та самоорганізації людської спільноти в просторі і в часі. Визначальним фактором модернізації економічного, політичного, духовного, культурного простору є кардинальні зміни у світоглядній картині світу (зміна загальних ідей, смислів, цілей і цінностей буття). Суспільство, яке стало на шлях модернізації, повинно бути підготовлено морально і економічно до майбутніх трансформацій. Тому сьогодні особливо гостро проявляється необхідність в тому, щоб політичне керівництво країни виробило стратегічні заходи, змогло їх успішно реалізувати, уникнути поглощенности кризовим реагуванням і звернутися до перспективного планування.Саме поняття «глобалізація» означає загальносвітовий соціальний процес, що об’єднує потоки ідей, капіталів, товарів, науково_технічних досягнень, політичних норм і стандартів, законодавства, які зумовлюють розвиток світу як цілісної економічної, міжнародно_правової, політичної, соціокультурної суперсистеми. Глобалізація розглядається як об’єктивний процес, зумовлений інтернаціоналізацією життя країн і народів.

В рамках існуючих на сьогоднішній день теорій виділяються наступні ключові тенденції, що виникають при вступі в епоху глобалізації: (1) всеосяжність і комплексність змін, трансформація всіх параметрів соціальних структур; (2) домінування глобальних цінностей і орієнтирів над локальними; (3) гібридизація культури; (4) ослаблення національно-державного чинника, перетворення громадянського суспільства в єдину форму впорядкування глобального соціуму; (5) розкріпачення "глибинних" (прімордіальних) феноменів; (6) перехід від "сучасного" до "постсовременному" типу раціональності з його акцентом на мозаїчність і внутрішню незв'язаність сприйняття і конструювання соціальної реальності.