- •2. Стратегічними завданнями сталого розвитку є:
- •5. .Вплив інституту президентства на модернізацію політичної системи України
- •7. Ентоні Гідденс: Модерн як суспільство ризику
- •8. Поняття «Політичний модерн»
- •9. . Модернізаційний процес в Україні: основні проблеми та умови їх вирішення
- •17. Методологія дослідження етносоціокультурних процесів в перехідному суспільстві: концепція «центр/периферія»
- •18. Методологія дослідницьких програм в політологічному вивченні дискурсу про розвиток та модернізацію
- •19. Механізми та інструменти політичної модернізації.
- •21. Модернізаційний підхід до аналізу політичних процесів. Політичні зміни і політичний розвиток.
- •23. Модернізація зовнішньополітичних відносин України
- •Акторна модель
- •Структураційна модель
- •25. Неомарксистський постмодернізм: Фредерік Джемесон
- •28. Основні методологічні напрямки політичної модернізації.
- •29. Основні положення сучасних концепцій політичного розвитку
- •30. Особливості структури політичних установок і цінностей у країнах розвинутої демократії.
- •33. Передумови політичної модернізації.
- •34. 74. Перехідні суспільства в процесі політичної модернізації: теорії і дійсність
- •35. Перманентна політична модернізація як альтернатива демодернізації
- •36 Показові моделі модернізації (сша, країни єс).
- •37. Політична ідентичність та способи її формування.
- •39.41 Взаємозв'язок політичної модернізації та економічного зростання.
- •42 Політична модернізація як процес переходу від традиційного до сучасного суспільства.
- •43. Політична модернізація: основні теорії.
- •44. Політична система перехідного суспільства в умовах модернізаційного розвитку та глобалізації
- •46. Проблеми політичних змін
- •48. Електоральна поведінка як фактор політичної модернізації
- •50. Політичний протест як фактор модернізації. Співвідношення понять „конвенціональна" і "неконвенціональна поведінка" і "політичний протест».
- •51.Поняття сучасності і політичної модернізації.-
- •53 Поняття, зміст та фактори політичного розвитку.
- •54. Постмодернізм у політичній теорії
- •55. Постмодернізм у соціології політичних процесів.
- •56.Приклади актуальних концепцій модернізації політичної сфери
- •57. Природа політичних змін, розвитку та модернізації.
- •58. Радикальний постмодернізм Жан Бодрийяр
- •59. Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд та посткомуністичному суспільстві.
- •60. Розвиток теорії модернізації: основні етапи і концепції
- •62. Роль еліти як „авангарда" в політичній модернізації України
- •63. Соціальні групи як актори політичної модернізації
- •65. Модернізація в рф
- •68. . Становлення проблематики змін і розвитку в ретроспективі
- •69. Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів.
- •73. Теорія дискурсу: основні принципи і застосування до аналізу політичної модернізації
- •76 Типи модернізації. Політична модернізація як складового процесу модернізації.
- •77. Типи політичних змін
- •81. Традиційне, перехідне і сучасне суспільство: фактори розвитку.
- •82. Траєкторії модернізації в умовах нових глобальних викликів та мережеві інформаційні технології.
- •84. Універсальні складові політичної модернізації .
- •85. Фактори, що впливають на процес політичної комунікації: комунікація через засоби масової інформації, комунікація через організації, комунікація через неформальні канали.
- •86. . Формування базових систем соціалізації, адекватних часу та державі.
- •88. Модернізаційна концепція Хабермаса
18. Методологія дослідницьких програм в політологічному вивченні дискурсу про розвиток та модернізацію
Теорія модернізації склалася у розвинутий напрямок у суспільних науках, що містить в собі такі аспекти, які мають методологічне, теоретичне та практичне значення. Теоретична основа її концепцій містиься в роботах Дж. Локка, А. Сміта. Її розробляли такі вчені як М.Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Р. Парк, Ф.Тьонніс, Г. Беккер, М. Леві, Т. Парсонс, Б. Мур, Г. Алмонд та ін. У цих концепціях накопичено багатий досвід аналізу процесів переходу від традиційного до індустріального суспільства, різні можливості, що виникають на цьому шляху, загальні закономірності і особливості, пов'язані із специфікою суспільств і країн, які переживають модернізацію.
Систематизація знань у розвинуту теорію відбулася дещо пізніше. Постання політичної модернізації як розвинутої теорії було певною відповіддю на виникнення концепцій, які розкривали різні аспекти кризи західного світу, що їх репрезентували такі вчені як О. Шпенглер, А. Тойнбі, П. Сорокін, К. Ясперс та ін.
У другій половині ХХ століття, по закінченні Другої світової війни, коли домінування західних країн, перед усім США, у сфері управління, стандартів споживання та багатьох інших аспектів було беззаперечним, то в якості прообразу "сучасної" держави спочатку визнавалось "вільне" американське суспільство. Інакше кажучи, модернізація розумілась, як "вестернізація", тобто копіювання західних постулатів у всіх сферах життя.
50-60р. - чітке протистояння двох суспільно-політичних систем, поряд з цим починав спостерігатися процес виникнення так званого третього світу (колишні колонії та напівколонії ), тому потрібно було виробити нову парадигму соціально-історичного розвитку.
У своїх витоках модернізаційні теорії спиралися на універсалістські традиції західного лібералізму, що репрезентував думку, що нібито етапи розвитку всіх країн і народів однакові. На початку теорія модернізації розроблялася науковцями, лише пізніше починає відбуватися процес політизації цієї теорії, виходячи із зацікавленості владних кіл у її розробці і впровадженні.
70-80р. - переоцінка теоретично-методологічної бази теорії політичної модернізації. Було визнано недостатню ефективність структурно - функціонального аналізу, незбалансованість економічних, соціально - політичних і культурних наслідків модернізації, неадекватність євроцентричного характеру модернізаційних теорій цінностям азійської, африканської та латиноамериканської культур. Пріорітетом було визначено зміну соціальних, економічних, політичних структур, яка могла б бути проведена поза межами західної демократії. Існування традиційних інститутів та цінностей політологи вже не розглядали як перешкоду до "модерну". При збереженні приорітетності універсальних критеріїв і цілей майбутнього розвитку, їх реалізація вбачалася вченим саме у національній формі. Найбільше значення починають надавати особистості, її національному характеру. Було загальновизнано, що модернізація можлива лише за умови зміни ціннісних орієнтацій широких верств суспільства, подоланні криз політичної культури суспільства.
80-90 р. - відбулась трансформація теоретичного забезпечення політики Заходу в інструмент комплексного пояснення, продукування і прогнозування соціально-політичного розвитку. Осучаснена теорія розглядає модернізаційний процес у рамках того чи іншого суспільства як свідому настанову держави на здійснення якісних перетворень не засобом калькування досвіду передових країн, а завдяки поєднанню найбільш поширених політичних структур, інститутів, цінностей, які мають універсальний, загальний характер із традиційною специфікою певних суспільств. Наслідуючи М.Вебера сучасна наука ставить у безпосередню залежність процесу демократичних перетворень від розвитку тієї чи іншої нації з поступовим творенням демократичного ладу окремо взятої країни, за якого її громадяни відчували б себе суб'єктами, а не об'єктами політики.
В. Горбатенко дещо інша періодизація.
50-70 рр. теорії модернізації зазнали краху і на деякий час вивели термін "модернізація" з наукового обігу. Натомість активніше стали вживати поняття "розвиток".
Подолання цієї кризи і друге народження ідеї модернізації пов'язане з концепцією постмодернізації, котра є не лише альтернативною старій теорії, а й своєрідним наслідком її іноваційної орієнтації, а також її продовженням. Саме поняття "постмодернізація" похідне від більш широкого філософського поняття "постмодерн", стосовно якого упродовж кількох останніх десятиліть у світі ведуться постійні дискусії. На думку В. Горбатенка політична модернізація як процес суспільної трансформації розвивається у двох основних вимірах :
- спонтанно (стихійно) через поступове нагромадження передумов у певних царинах суспільного життя, вдале поєднання яких у певний історичний час, у межах того чи іншого суспільно-політичного простору, дає якісно новий поштовх ;
- свідомо (цілеспрямовано) завдяки вольовим зусиллям впливових соціальних груп або правлячих еліт.
C. Блек поділяє процес модернізації на декілька стадій :
• усвідомлення мети ;
• консолідація зорієнтованої на мету еліти ;
• період трансформації ;
• інтеграція суспільства на новій основі.