50. Політичний протест як фактор модернізації. Співвідношення понять „конвенціональна" і "неконвенціональна поведінка" і "політичний протест».

Особливе значення для політичної системи діючого правлячого режиму мають форми і способи політичної участі, що виражають політичний протест населення. Політичний протест є різновидом негативної реакції індивіда або групи щодо наявної в суспільстві політичної ситуації або конкретні дії окремих органів держави й політичних опонентів. Найбільш розповсюдженим джерелами даного соціального явища є недовіра громадян до пануючих в суспільстві цінностей, низький рівень солідарності щодо задекларованих політичних цілей режимів (через визнання їх неістинними, несправедливими чи застарівши), психологічне незадоволення існуючою системою взаємовідносин громадянина та держави, страх за своє майбутнє (очікування репресій, переслідування за політичні переконання). Відповідно дані джерела можуть виступати фактором модернізації, оскільки політична участь є однією з базових передумов модернізації суспільства.

В залежності від причин , що викликали протест, громадяни можуть досягати своїх цілей або шляхом коректування урядового курсу, не змінюючи при цьому основ та принципів існуючої політичної системи та режиму правління, або борючись за зміну базових основ та способів існування влади. В даному випадку форми політичного протесту можуть бути конвенційними і конвенційними.

До конвенційних форм протесту можна віднести санкціоновані владою демонстрації, пікети, політичні резолюції партій та запити парламентаріїв, окремі акти громадянської непокори.

В якості незаконних дій, не конвенціональних форм політичного протесту можуть розглядатися заборонені владою антиконституційні демонстрації, діяльність підпільних політичних організації, політичний тероризм, а також найбільш руйнівні для суспільства форми політичної участі – революції. Прагнучи запобігти подібним діям, держави формують структури і механізми, які припиняють несанкціоновані форми політичної участі населення .а також визначають процедури вдосконалення конституційних основ політичного устрою включаючи зміни фундаментальних, базових рис діючої системи влади.

51.Поняття сучасності і політичної модернізації.-

Політична модернізація – це соціальні та інституціональні перетворення, пов’язані з переходом від одного типу політичної системи до іншого (від традиційного суспільства до раціонально-легального). В основу покладається методологічний принцип, розроблений М.Вебером, сутність якого полягає в дихотомічному розподілі існуючих країн на «традиційні» (які зберігають персоналізовані відносини залежності і бар’єри соціальної мобільності) та «сучасні» (засновані на раціональній організації та функціональній диференціації інститутів, що долає відносини особистої залежності та бар’єри на шляху групової мобільності).

1 етап. 50-ті початок 60-х років: Зародження концепцій політичної модернізації.

Представники: Уолт Ростоу, Девід Аптер

Основні постулати теорії модернізації:

Універсалізм, тобто розуміння процесу модернізації як лінійного, що має однакові стадії та етапи в усіх країнах.

Технологічний детермінізм, тобто визнання прогресу в економіці та технології основою суспільного розвитку та модернізації (оскільки вони призводять до підвищення рівня життя та вирішення соціальних проблем).

Вестернізація, тобто запозичення країнами, що нещодавно звільнилися від колоніальної залежності, політичного устрою і політичної культури західних країн, перш за все США.Критика основних характеристик традиційних суспільств (низька здатність до динаміки та адаптації).

2 етап: Друга половина 60-х – початок 70-х років. Критика теорії модернізації.

Представники: Р.Бендікс (1967р. звернув увагу на те, що сама модернізація в Європі (зокрема в Англії та Франції) спиралась на певні традиції суспільства, тому протиставляти традиційність та сучасність некоректно. У зв’язку з цим виник шквал критики ранніх теорій модернізації.

3 етап: Початок 70-х – друга половина 80-х рр. Відхід від євроцентризму.

Характерні риси етапу:

- поява більш виважених ідей, заснованих на різноманітних чинниках політичного, соціального та економічного розвитку (зокрема, на такому чиннику, як політична культура та її особливості);

- зосередження уваги на проблемі стабільності політичного розвитку як передумові соціального та економічного прогресу.

4 етап: Кінець 80-х років. Утвердження концепції «Модернізації в обхід модерніті (сучасності)».Сутність: концепція політичного розвитку, заснованого на збереженні соціокультурних традицій без нав’язування чужих (західних) зразків.

Представники: А.Абдель-Малек, Шмуель Ейзенштадт, С.Хантінгтон.

­­­­ Сучасність виступає і як якісна характеристика дійсної історичної епохи, що виявляє універсальність і вкорінення нашої діяльності в часі взагалі ("з-тимчасовість"), і разом з тим характеристикою ситуативної, динамічної структури повсякденності1. Зрозуміло, що в історичному сьогоденні поряд зі слідами минулого можна відшукати також якісь риси майбутнього. Таке "якість" (квалітет) сучасної епохи, до якого прямо відсилає її розумова відмінність від історії. Але історії сьогодення - як імені іменника - властиво якесь достоїнство або та форма, у який останнє може здійснюватися так, як того вимагає поточний хід справ.

52. Поняття традиційного і сучасного суспільства.

Традиційне суспільство – суспільство, що ґрунтується на відтворенні схем людської діяльності, форм спілкування, організації побуту, культурних зразків. Традиція в ньому виступає головним способом передачі соціального досвіду з покоління в покоління, соціальним зв’язком, що підкорює собі особистісний розвиток людських індивідів.

Сучасне суспільство (за Д. Беллом) – постіндустріальне суспільство. Це стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну державно-монополістичному капіталізму, індустріальному суспільству. В сфері послуг задіяно не менше 50 % працюючого населення. Воно виробляє як аграрні, так і промислові товари, набагато перевищуючи власні потреби. Крім надвиробництва, йому властиві ускладнення соціальних зв’язків, спрямованість у майбутнє, динамічна міжособистісна комунікація, велика роль освіти, наукових досліджень.

Серед інших характеристик сучасного суспільства:

• рольовий характер взаємодії;

• поглиблений розподіл праці;

• формальна система регулювання відносин (на основі нормативно-правових актів)

• складна система соціального управління (відокремлення інституту управління)

Порівняльна характеристика традиційного і сучасного суспільства за Штомпкою (по лекції Ткача)

Критерії	Традиційне суспільство		Сучасне суспільство
Рівень соціальних структур	Дифузність, нечіткий характер ролей груп і соціальних відносин	Специфікація. Сформована спеціалізація ролей і відносин, чіткий розподіл праці
За статусом	Досягнення статусу в суспільстві за родинними зв’язками		Досягнення статусу за приватними зусиллями та заслугами
Рекрутування	Партикуляризм (обособление, відокремлення) Вибір та ставлення до партнерів за соціальними контактами на основі унікальних особистих рис потенційних кандидатів		Універсалізм. Вибір та ставлення до партнерів за соціальними взаємозв’язками. Доступ до ролей за загальними рисами
Оцінка	Колективізм – оцінка і сприйняття людей пов’язане з членством в групах		Індивідуалізм. Оцінка і сприйняття людей на основі індивідуальних дій
Роль емоцій	Емоційність – запровадження емоцій в соціальне життя		Нейтральність як зменшення рівня емоцій і раціональна атмосфера соціального життя