19. Механізми та інструменти політичної модернізації.

Механізми ефективного здійснення політичної модернізації

• структурне оновлення політичної системи

• формування політичної структури соціальної дії , оскільки політична система повинна бути якомога більш адаптованою до нових проблем ,породжених сучасним суспільством , здібною діяти за конкретних історичних умов суспільно-політичних ситуацій

• відкрите політичне суперництво лідерів та еліт та висока політична активність населення , що можливі лише за умов структурного перетворення політичної системи.

• забезпечення високої політичної активності населення , як здатність влади до мобілізації людських і матеріальних ресурсів задля вирішення суспільно значущих завдань .

• Інституціоналізація політичної структури також є вельми важливою , оскільки є удосконаленням традиційних інститутів , які в процесі модернізації суттєво змінюють свої функції та характер діяльності або взагалі реформуються у нові , сучасні соціально-економічні інститути

Ці універсальні норми - це комплекс цілей , спираючись на які , країни , в яких відбуваються процеси модернізації будуть спроможні проводити інституціоналізацію відповідну потребам часу . Але все ж , на нашу думку, всі модернізаційні перетворення повністю залежні від історичних особливостей розвитку того чи іншого суспільства , його націо-ментальних характеристик .

21. Модернізаційний підхід до аналізу політичних процесів. Політичні зміни і політичний розвиток.

Прихильники модернізаційного підходу (Парсонс, Растоу, Нікельс, Кер) розділяли декілька базових цінностей: світ являє собою єдину систему, спрямовану у єдине майбутнє. Серед когорти держав у процесі глобалізації ці учені виділили два типи - традиційні, у котрих переважають традиційні цінності, і модернізовані, тобто держави, що відійшли від традицій у бік модерністської уніфікації (у ті роки - лише Захід). Модернізованими вважалися ті соціальні організації та культурні установи, які виробив саме Захід і які характеризувалися індивідуалізмом, прихильністю до демократії, капіталізму, секуляризацією релігійних традицій, прихильністю до науки. Остання не знає кордонів і космополітизує еліти усіх країн, створюючи планетарну свідомість, спільні соціальні і моральні цінності та "спільну мову".

Але при цьому кожна держава (навіть нещодавно утворена) має достатній потенціал для стрибка у модерністське майбутнє, для впевненого підключення до світової економіки, для введення у свою соціальну практику найбільш передової демократії.

Незахідні суспільства не є безнадійно відсталими. Молоді держави вважаються внутрішньо цілісними, гомогенними, самодостатніми. Національні особливості вважалися менш важливими, ніж те, що внутрішньо об'єднує держави із Заходом.

Головна слабина модернізму полягала у визначенні мотивацій дій окремих суспільств. Модерністи заходили у глухий кут, коли намагалися пояснити внутрішні суперечності світу, загіпнотизованого прикладом Заходу і натиском його цінностей.

Поняття «модернізація» поширюється на процеси удосконалення сучасних суспільств. Адже будь-якиі механізми, у тому числі політичні і соціальні, будь-яку технологію, можна поліпшувати і удосконалювати, збільшувати ефективність її функцій. Тому модернізацій ний підхід доцільно застосовувати у вивченні політичних процесів сучасного світу.

Політичні зміни— наростання нового у структурних і функціональних особливостях політичних явищ і процесів.

Політичний розвиток— перехід від одного політичного етапу до іншого, якісно досконалішого.