- •2. Стратегічними завданнями сталого розвитку є:
- •5. .Вплив інституту президентства на модернізацію політичної системи України
- •7. Ентоні Гідденс: Модерн як суспільство ризику
- •8. Поняття «Політичний модерн»
- •9. . Модернізаційний процес в Україні: основні проблеми та умови їх вирішення
- •17. Методологія дослідження етносоціокультурних процесів в перехідному суспільстві: концепція «центр/периферія»
- •18. Методологія дослідницьких програм в політологічному вивченні дискурсу про розвиток та модернізацію
- •19. Механізми та інструменти політичної модернізації.
- •21. Модернізаційний підхід до аналізу політичних процесів. Політичні зміни і політичний розвиток.
- •23. Модернізація зовнішньополітичних відносин України
- •Акторна модель
- •Структураційна модель
- •25. Неомарксистський постмодернізм: Фредерік Джемесон
- •28. Основні методологічні напрямки політичної модернізації.
- •29. Основні положення сучасних концепцій політичного розвитку
- •30. Особливості структури політичних установок і цінностей у країнах розвинутої демократії.
- •33. Передумови політичної модернізації.
- •34. 74. Перехідні суспільства в процесі політичної модернізації: теорії і дійсність
- •35. Перманентна політична модернізація як альтернатива демодернізації
- •36 Показові моделі модернізації (сша, країни єс).
- •37. Політична ідентичність та способи її формування.
- •39.41 Взаємозв'язок політичної модернізації та економічного зростання.
- •42 Політична модернізація як процес переходу від традиційного до сучасного суспільства.
- •43. Політична модернізація: основні теорії.
- •44. Політична система перехідного суспільства в умовах модернізаційного розвитку та глобалізації
- •46. Проблеми політичних змін
- •48. Електоральна поведінка як фактор політичної модернізації
- •50. Політичний протест як фактор модернізації. Співвідношення понять „конвенціональна" і "неконвенціональна поведінка" і "політичний протест».
- •51.Поняття сучасності і політичної модернізації.-
- •53 Поняття, зміст та фактори політичного розвитку.
- •54. Постмодернізм у політичній теорії
- •55. Постмодернізм у соціології політичних процесів.
- •56.Приклади актуальних концепцій модернізації політичної сфери
- •57. Природа політичних змін, розвитку та модернізації.
- •58. Радикальний постмодернізм Жан Бодрийяр
- •59. Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд та посткомуністичному суспільстві.
- •60. Розвиток теорії модернізації: основні етапи і концепції
- •62. Роль еліти як „авангарда" в політичній модернізації України
- •63. Соціальні групи як актори політичної модернізації
- •65. Модернізація в рф
- •68. . Становлення проблематики змін і розвитку в ретроспективі
- •69. Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів.
- •73. Теорія дискурсу: основні принципи і застосування до аналізу політичної модернізації
- •76 Типи модернізації. Політична модернізація як складового процесу модернізації.
- •77. Типи політичних змін
- •81. Традиційне, перехідне і сучасне суспільство: фактори розвитку.
- •82. Траєкторії модернізації в умовах нових глобальних викликів та мережеві інформаційні технології.
- •84. Універсальні складові політичної модернізації .
- •85. Фактори, що впливають на процес політичної комунікації: комунікація через засоби масової інформації, комунікація через організації, комунікація через неформальні канали.
- •86. . Формування базових систем соціалізації, адекватних часу та державі.
- •88. Модернізаційна концепція Хабермаса
84. Універсальні складові політичної модернізації .
Економічна модернізація перетворила країну з аграрної в індустріальну, сформувала у ній основні елементи сучасної технологічної цивілізації. Внаслідок міської модернізації десятки мільйонів людей переселилися з сіл у міста. Умови їх повсякденного соціального спілкування змінилися і стали підпорядковані міському способу життя. Демографічна модернізація призвела до зміни умов відтворення людського роду і приватного (особистого) життя людей.
Міська модернізація не сприяла формуванню середніх прошарків, здатних підтримувати та розвивати соціальну організацію і культуру міського суспільства. Політична модернізація не утворила демократичних механізмів функціонування і оновлення суспільства. Незавершеність демографічної модернізації – у недотриманні принципу свободи індивідуального вибору в усьому, що стосується особистого життя людини, а культурної – у створенні проміжного типу особистості з багатьма архаїчними рисами традиційного суспільства.
Культурна модернізація передбачає перехід від холізму до індивідуалізму – від суспільства «привідних ременів», де імпульси руху в соціальному полі надходять до кожного з вершини піраміди (з центра того чи іншого рівня), до суспільства, члени якого володіють «вбудованими автономними двигунами» та індивідуальною системою цілепокладання людей «самостійно ділових».
85. Фактори, що впливають на процес політичної комунікації: комунікація через засоби масової інформації, комунікація через організації, комунікація через неформальні канали.
Політична комунікація є процес передачі політичної інформації, завдяки якому вона циркулює від однієї частини політичної системи до іншої, а також між політичною і соціальною системами. Йде безперервний процес взаємообміну інформацією між індивідуумами та групами на всіх рівнях.
можна вирізнити три способи комунікації. 1. Комунікація через засоби масової інформації. Йдеться про друковані (преса, книги, плакати тощо) або електронні (радіо, телебачення і т. ін.) засоби масової інформації. 2. Комунікація через організації. Політичні партії або групи тиску служать як ланки передачі між правителями і керованими. Тому Лестер Мілбрейт розглядає уряд як комунікаційну мережу, яка скеровує свої дії відповідно до інформації, що їй передається; він підкреслює тут-таки значення лобістів: «Усі урядовці формують рішення на підставі того, що дійшло до їхньої уваги, а не того, що об'єктивно правильне чи реальне. Відтак єдиний спосіб вплинути на рішення — це застосувати вплив на сприйняття тих, хто їх приймає. Тому комунікація є єдиний засіб змінити сприйняття або вплинути-на нього: процес лобізму є цілком комунікативний процес». 3. Комунікація через неформальні контакти. Цей спосіб комунікації через особисті, «обличчям до обличчя» зв'язки важливий у примітивних або традиціоналістських суспільствах. Але він має значення і в розвинених суспільствах, навіть за умов розквіту засобів масової інформації. Ця обставина доведена в дослідженні Пола Лазарсфельда про пропаганду та ефект засобів масової інформації. Аудиторія не сприймає засоби масової інформації як певний недиференцінований блок. Маси, всередині яких формуються думки, поводять себе як сукупність структур. Вплив засобів масової інформації відбувається за посередництвом певних осіб, які відіграють у цьому процесі роль ініціаторів і передавачів — «лідерів думки» (що спрямовують думку, зацікавлені в ній). Кожен із них впливає на членів «первісної групи» (сім'я, робоча група тощо), до якої він належить.
У поширенні інформації треба бачити дві послідовні хвилі. Перша доходить до «лідерів думки», друга йде від них, розгалужується в їхній аудиторії. «Лідери думки» позначені кількома рисами: вони інформованій, ніж їхнє оточення; вони уважніші до інформації; вони більше читають газет, слухають радіо, дивляться телебачення тощо. Тому Лазарсфельд, Берельсон і Годе пишуть: «Ідеї поширюються від радіо і преси до лідерів думки і згодом від них до менш активних секторів»3. Поширення інформації відбувається послідовними жмутами. Комунікація включає два послідовних потоки («двоступеневий потік комунікації»). Таким чином, лідери думки є посередниками впливу засобів масової інформації на людей.