33. Передумови політичної модернізації.

Поняття «модернізація» оформилося на початку 50-х років XX ст. для характеристики країн, які здійснювали перехід до індустріального суспільства насамперед через удосконалення своєї економічної інфраструктури, механізмів економічного зростання. У процесі еволюції модернізації як міждисциплінарної теорії та її поступової політизаци викристалізувалося поняття «політична модернізація», яке нині пов'язують із формуванням політичних інститутів, соціальною мобілізацією, розширенням політичної участі населення, закріпленням демократичних цінностей і норм. За сучасних умов політична модернізація особливе значення має для суспільств, віддалених від магістрального шляху розвитку людської цивілізації, відчужених від загальнолюдських цінностей.

Виникнення і розвиток теорії модернізації

Модернізація є однією з необхідних умов становлення нового світового порядку. В її основі лежить визнання головною закономірністю соціального розвитку постійної зміни, ускладнення політичних, економічних і культурних структур та їхніх функцій відповідно до потреб раціонального та ефективного функціонування суспільства.

Розуміння модернізації як процесу оновлення отримало визнання вчених. Разом з тим неоднозначність і невизначеність цього поняття породили безліч модифікацій, які втілились у теорію модернізації.

Комплекс наукових ідей, об'єднаних умовним поняттям «теорія модернізації», сформувався після Другої світової війни, в роки глобальних змін. Протистояння двох суспільно-політичних систем і виникнення третього світу, представленого колишніми колоніями й напівколоніями, поставили західне суспільствознавство перед необхідністю вироблення нової парадигми соціально-історичного розвитку. Ця парадигма мала подолати песимізм попередніх концепцій, що їх репрезентували О. Шпенглер, А. Тойнбі, П. Сорокін, К. Ясперс та інші вчені, які досліджували різні аспекти кризи західного світу.

Поступово із засобу теоретичного забезпечення політики Заходу стосовно країн, що звільнилися від колоніальної залежності, теорія модернізації трансформувалася в інструмент комплексного пояснення, продукування і прогнозування соціально-політичного розвитку. Осучаснена теорія розглядає модернізаційний процес у межах певного суспільства як свідому настанову держави на якісні перетворення не калькуванням досвіду передових країн, а поєднанням найпоширеніших універсальних політичних структур, інститутів, цінностей із традиційною специфікою певних суспільств.

34. 74. Перехідні суспільства в процесі політичної модернізації: теорії і дійсність

Очевидно, що до кінця ХХ століття, західна політична наука зіткнулася з серйозною методологічною проблемою - дослідження процесів модернізації в «некласичних» умовах, розширення рамок традиційного політичного аналізу і включення в них товариств незахідного типу. Це було обумовлено, в першу чергу, появою нового суб'єкта міжнародних відносин - спільності країн, що розвиваються, що закономірно випливало з підсумків Другої світової війни. Був потрібен облік різноманітних історичних, культурних, етнодемографічної та інших умов - тільки на подібній основі можна було розширити теорію політичної модернізації, Застосовуючи міждисциплінарних підхід і виробити практичні рекомендації щодо керівництва модернізаційними процесами в так званих перехідних суспільствах. Дана проблема є особливо серйозною, якщо врахувати, що в суспільствах подібного типу проживає переважна більшість людства. До них відноситься ціла сукупність націй і держав, в яких процеси модернізації придбали стійкий і необоротний характер, але, на відміну від уже модернізованих суспільств, недостатньо розвинені і однорідні економічні і соціальні системи, присутня складне супідрядність етнокультурних і місцевих інтересів, немає масових носіїв ідей модернізації і.т.д.

Значить, потрібно вирішити, як мінімум два завдання: припустити напрямок і тимчасовим етапом розвитку модернізаційних процесів у цих країнах, а також прогнозувати їх можливе поведінка на міжнародній арені. Крім так званих країн, що розвиваються, до перехідних товариствам можна віднести держави Східної, Центральної та Південної Європи (виключаючи Італію), а також Росію. В даний час саме в цих регіонах відбуваються процеси, іменовані «хвилями демократизації». Під цим розуміється, перш за все, практично нерегульованому включення в політичне життя великих груп населення, різко збільшений обсяг артикульований інтересів. Демократичний транзит повинен спиратися вже не на теоретичну базу безальтернативного та лінійного суспільного розвитку, сформовану в епоху Просвітництва, а на облік множинності і специфічності шляхів соціально-політичного розвитку різних країн. Особливо очевидним стає те, що економічне зростання зовсім не гарантує ні реально працюючої системи політичного представництва, ні, що найголовніше, - формування «нової людини», відповідного вимогам модернізованого суспільства. Більш того, невідповідність темпів розвитку конкретної економіки і політичної системи може призвести до вичерпання можливостей мирного узгодження інтересів та загострення цивільних протиріч.

Модернізація, що проводиться в умовах перехідних суспільств, повинна спиратися на оптимальну господарську модель і вміле політичне управління політичними процесами. Полегшити труднощі модернізаційного «переходу» здатні інститути політичного представництва, здібніші створити сприятливі умови для участі громадян в політичних, культурних і соціально-економічних перетвореннях. Одним з прикладів модернізації перехідних суспільств.