- •2. Стратегічними завданнями сталого розвитку є:
- •5. .Вплив інституту президентства на модернізацію політичної системи України
- •7. Ентоні Гідденс: Модерн як суспільство ризику
- •8. Поняття «Політичний модерн»
- •9. . Модернізаційний процес в Україні: основні проблеми та умови їх вирішення
- •17. Методологія дослідження етносоціокультурних процесів в перехідному суспільстві: концепція «центр/периферія»
- •18. Методологія дослідницьких програм в політологічному вивченні дискурсу про розвиток та модернізацію
- •19. Механізми та інструменти політичної модернізації.
- •21. Модернізаційний підхід до аналізу політичних процесів. Політичні зміни і політичний розвиток.
- •23. Модернізація зовнішньополітичних відносин України
- •Акторна модель
- •Структураційна модель
- •25. Неомарксистський постмодернізм: Фредерік Джемесон
- •28. Основні методологічні напрямки політичної модернізації.
- •29. Основні положення сучасних концепцій політичного розвитку
- •30. Особливості структури політичних установок і цінностей у країнах розвинутої демократії.
- •33. Передумови політичної модернізації.
- •34. 74. Перехідні суспільства в процесі політичної модернізації: теорії і дійсність
- •35. Перманентна політична модернізація як альтернатива демодернізації
- •36 Показові моделі модернізації (сша, країни єс).
- •37. Політична ідентичність та способи її формування.
- •39.41 Взаємозв'язок політичної модернізації та економічного зростання.
- •42 Політична модернізація як процес переходу від традиційного до сучасного суспільства.
- •43. Політична модернізація: основні теорії.
- •44. Політична система перехідного суспільства в умовах модернізаційного розвитку та глобалізації
- •46. Проблеми політичних змін
- •48. Електоральна поведінка як фактор політичної модернізації
- •50. Політичний протест як фактор модернізації. Співвідношення понять „конвенціональна" і "неконвенціональна поведінка" і "політичний протест».
- •51.Поняття сучасності і політичної модернізації.-
- •53 Поняття, зміст та фактори політичного розвитку.
- •54. Постмодернізм у політичній теорії
- •55. Постмодернізм у соціології політичних процесів.
- •56.Приклади актуальних концепцій модернізації політичної сфери
- •57. Природа політичних змін, розвитку та модернізації.
- •58. Радикальний постмодернізм Жан Бодрийяр
- •59. Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд та посткомуністичному суспільстві.
- •60. Розвиток теорії модернізації: основні етапи і концепції
- •62. Роль еліти як „авангарда" в політичній модернізації України
- •63. Соціальні групи як актори політичної модернізації
- •65. Модернізація в рф
- •68. . Становлення проблематики змін і розвитку в ретроспективі
- •69. Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів.
- •73. Теорія дискурсу: основні принципи і застосування до аналізу політичної модернізації
- •76 Типи модернізації. Політична модернізація як складового процесу модернізації.
- •77. Типи політичних змін
- •81. Традиційне, перехідне і сучасне суспільство: фактори розвитку.
- •82. Траєкторії модернізації в умовах нових глобальних викликів та мережеві інформаційні технології.
- •84. Універсальні складові політичної модернізації .
- •85. Фактори, що впливають на процес політичної комунікації: комунікація через засоби масової інформації, комунікація через організації, комунікація через неформальні канали.
- •86. . Формування базових систем соціалізації, адекватних часу та державі.
- •88. Модернізаційна концепція Хабермаса
17. Методологія дослідження етносоціокультурних процесів в перехідному суспільстві: концепція «центр/периферія»
Сучасні соціокультурні реалії актуалізують нагальну потребу всебічного осми-слення докорінних проблеми забезпечення національної безпеки суспільств і держав. Виникнення широкого спектру факторів, що загрожують безпеці перехідних суспільств, вимагають здійснення їх структуризації, виявлення домінант в сучасних умовах, ранжування їх за ступенем заподіяння можливого збитку національним інтересам держави тощо… Підсумовуючи викладене, зазначимо, що складність проблеми, пов’язаної із соціальними константами взагалі й архетипами та ментальністю, які виявляють себе у сфері безпеки зокрема, полягає, насамперед, у труднощах визначення і виділення тих явищ і типових рис суспільного життя, що виражають неповторні і невіддільні від даного народу якості. Почасти вирішення цієї проблеми лежить на шляху аналізу національного характеру народу як державотворчої нації в тій чи іншій країні трансформативного типу, що виявляється в тих національних традиціях, що безпосередньо впливають на ефективність забезпечення національної безпеки.
Центр периферія
Лексикон владних відносин дуже показово зафіксований в термінах «Центр» та «Периферія», які використовують теоретики, що претендують на перегляд еволюціоністської парадигми епохи модерніті. Зокрема мова йде про Валерстайна. Наявність «владного виміру» в еволюціоністській моделі світу та в теорії модернізації тісно пов’язана з ще однією передумовою − передумовою «європоцентризму» (більш притаманною XIX сторіччю) і/або з її більш розширеним варіантом у вигляді «заходоцентризму» (ця модель, що приховує гегемонію Сполучених Штатів в нейтрально-описовому концепті «Заходу» і що знайшла своє вираження в формулі «The West and the Rest»). Передумова «заходоцентризму» виявляє себе в досить поширеному твердженні про те, що нерівність між «розвиненими» країнами та країнами «відсталими» є такою, яку неможливо подолати, внаслідок чого останні незважаючи на всі зусилля ніколи не зможуть наздогнати перших. Наприклад, для характеристики статусу «периферії» та частково «напівпериферії» західні теоретики (навіть за умов особистого щирого співчуття країнам периферії) вводять термін «недорозвиненість» (underdevelopment) та парадоксальний шлях «розвитку» для таких країн, який вони визначають як «розвиток недорозвитку». Якщо вчитатися в смисл формули Франка, то ми побачимо, що під «розвитком» для країн «третього світу» розуміється лише відтворення свого «недорозвитку» та приниз-ливого статусу загалом. Цей недорозвиток пов’язаний зі статусом «залежності» згаданих країн від країн «Центру» та є наслідком «інтелектуально-ідеологічної гегемонії Заходу». Таким чином, ми бачимо, що в оцінці відносин між Центром та Периферією передумови модернізаційного підходу відходять від просвітницьких постулатів «рівності» та «лінійності», пропонуючи для країн Периферії статус вічної відсталості та залежності (та закріплюючи цей статус), а замість поступу руху «вперед» імпліцитно нав’язується фатальний «рух по колу»