- •Раціональне використання природних ресурсів, охорона довкілля та гарантування екологічної безпеки – мета екологічної політики держави.
- •Науково-правові концепції взаємодії суспільства і природи. Становлення екологічного права.
- •Предмет екологічного права. Поняття та види екологічних правовідносин.
- •Поняття і види об’єктів екологічного права. Співвідношення об’єктів природи та природних ресурсів у системі екологічного права.
- •Екологічні системи, природні комплекси, ландшафти як об’єкти правового регулювання використання та охорони.
- •Особливості правового регулювання
- •7. Навколишнє природне середовище як інтегрований об’єкт екологічного права.
- •8. Життя і здоров’я громадян в системі об’єктів охорони екологічного права.
- •9. Методи екологічного права. Імперативи та пріоритети екологічного права.
- •10. Принципи екологічного права.
- •11. Функції екологічного права.
- •12. Поняття та система екологічного права. Співвідношення екологічного, природоресурсного та природоохоронного права. Співвідношення екологічного права та законодавства.
- •13. Місце екологічного права у національній системі права.
- •14. Екологічне право як комплексна галузь права, наука та навчальна дисципліна.
- •15. Система навчального курсу “Екологічне право”.
- •16. Поняття джерел еп та їх види
- •17. Ку як основне джерело еп
- •18. Зу «Про охорону нпс» як інтегроване джерело еп
- •19. Природоресурсні закони і кодекси як диференційовані джерела еп
- •20. Природоохоронні закони України як комплексні джерела еп
- •21. Підзаконні нпа як джерела еп
- •22. Екологічні стандарти в системі джерел еп
- •23. Джерела права екологічної безпеки
- •24. Міжнародно-правові акти у системі джерел еп
- •25. Місце роз’яснень вищих судових інстанцій щодо застосування екологічного законодавства у системі джерел екологічного права.
- •26. Поняття та види екологічних прав та обов’язків громадян
- •27. Право громадян на участь у прийнятті екологічно виважених рішень. Право громадян на участь у здійсненні природоохоронних заходів
- •28. Право громадян на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів
- •29. Особливості реалізації галузевих та міжгалузевих екологічних прав громадян
- •30. Загальні та спеціальні обов’язки громадян у галузі охорони нпс
- •31. Поняття і види гарантій реалізації економічних прав гр.. Та додержання екологічних обов’язків
- •32. Правові форми захисту екологічних прав гр-н
- •33. Поняття та основні ознаки права власності на природні ресурси
- •34. Об’єктивне та суб’єктивне право власності на природні ресурси
- •35. Об’єкти та суб’єкти права власності на природні ресурси
- •36. Зміст права власності на природні ресурси
- •37. Правові форми права власності на природні ресурси
- •38. Підстави виникнення, зміни та припинення права власності на природні ресурси.
- •39. Форми і методи охорони та захисту права власності на природні ресурси.
- •40. Поняття та види права природокористування.
- •41. Принципи права природокористування.
- •42. Пріоритети права природокористування.
- •43. Об’єктивне та суб’єктивне право природокористування.
- •44. Особливості права орендного природокористування.
- •4. 6. Права і обов'язки суб'єктів орендних правовідносин природокористування
- •45. Об’єкти та суб’єкти права природокористування.
- •46. Зміст права природокористування.
- •47. Права та обов’язки суб’єктів права природокористування.
- •49. Значення договорів у виникненні права природокористування.
- •50. Форми і методи охорони і захисту прав суб’єктів правовідносин природокористування.
- •51. Поняття, ознаки і зміст екологічного управління
- •52. Види та форми екологічного управління
- •53. Система екологічного управління
- •54. Державне екологічне управління.
- •55. Самоврядне екологічне управління.
- •56. Громадське екологічне управління.
- •57. Система органів державного екологічного управління та їх компетенція.
- •58. Поняття та види функцій екологічного управління.
- •59. Міжгалузеві та галузеві функції екологічного управління.
- •60. Екологічне програмування та прогнозування.
- •61. Стандартизація та нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища.
- •62. Стратегічна екологічна оцінка.
- •63. Організація здійснення екологічної експертизи та екологічного аудиту.
- •64. Екологічне ліцензування.
- •65. Екологічний контроль та моніторинг.
- •66. Екологічне інформаційне забезпечення.
- •67. Державний облік та ведення державних реєстрів екологічно небезпечних видів діяльності та об’єктів.
- •68. Екологічна сертифікація. Інші функції екологічного управління.
- •69. Правові форми розподілу та перерозподілу природних ресурсів.
- •70. Правова організація здійснення ресурсовпорядження.
- •71. Державний облік та ведення природоресурсових кадастрів, кадастрів особливо охоронювальних територій та об’єктів.
- •72. Правове регулювання ведення Червоної та Зеленої книг України.
- •73. Вирішення спорів у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.
- •74. Поняття і юридичні ознаки економіко-правового механізму в галузі екології. 75. Склад і зміст економіко-правового механізму в галузі екології.
- •76. Правові форми платежів (зборів) у галузі екології. Еколого-економічні правовідносини.
- •77. Нормативи платежів (зборів) та ліміти (квоти) у системі економіко-правового механізму в галузі екології.
- •78. Правові засади продажу квот на викиди парникових газів у контексті реалізації положень Рамкової конвенції про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї.
- •79. Система фінансування природоохоронних заходів.
- •80. Правові засади формування фондів охорони навколишнього природного середовища та їх цільове призначення.
- •81. Екологічне страхування та екологічний аудит в системі економіко-правового механізму в галузі екології.
- •82. Правове стимулювання екологічно спрямованої діяльності.
- •83. Поняття відповідальності в екологічному праві.
- •84. Види та зміст відповідальності за екологічні правопорушення.
- •85. Підстави та умови виникнення відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства.
- •86. Правова характеристика екологічних правопорушень та їх класифікація.
- •87. Особливості адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення.
- •88. Проблеми застосування дисциплінарної відповідальності за екологічні правопорушення.
- •89. Кримінальна відповідальність за порушення вимог екологічного законодавства.
- •90. Правові форми еколого-правової відповідальності.
- •91. Особливості цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення. Специфіка відшкодування збитків, заподіяних правомірними діями.
- •92. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічного законодавства володільців джерел підвищеної небезпеки.
- •93. Правові засади способів компенсації шкоди за екологічним законодавством.
- •94. Правові форми профілактики екологічних правопорушень і злочинів.
- •95. Роль судових інстанцій у застосуванні норм про відповідальність за порушення вимог екологічного законодавства
- •96. Право власності на земельні ділянки
- •97. Право землекористування.
- •98. Особливості правового режиму земель різних категорій.
- •99. Види відповідальності за земельні правопорушення.
- •100. Поняття надр та корисних копалин, їх класифікація.
- •101. Поняття та види надрокористування,
- •102. Особливості загального та спеціального надрокористування.
- •103. Порядок надання надр в користування.
- •104. Управління в галузі використання та охорони надр.
- •105. Відповідальність за порушення законодавства про надра.
- •106. Поняття вод та водних об’єктів. Їх класифікація. Поняття та види водокористування.
- •107. Особливості управління в сфері використання та охорони вод.
- •108. Правосуб’єктність водокористувачів.
- •109. Відповідальність за порушення законодавства про використання вод.
- •110. Право власності та користування об’єктами рослинного світу
- •111. Особливості правосуб’єктності користувачів об’єктів росл.Світу
- •112. Управління в сфері використання об’єктів росл. Світу
- •113. Відповідальність за порушення законодавства про росл. Світ
- •114. Право власності та користування лісами
- •115. Порядок надання ліс. Ресурсів в користування
- •116. Особливості правосуб’єктності лісокористувачів
- •117. Відповідальність за порушення ліс. Зак-ва
- •118. Право власності та користування об’єкатми тваринного світу
- •119. Особливості правосуб’єктності користувачів об’єктів твар. Світу
- •120. Управління в сфері використ. Об’єктів тваринного світу
- •121. Відповідальність за порушення законодавства про тваринний світ
- •122. Атмосферне повітря, повітряний простір, космос: поняття та співвідношення.
- •123. Стандартизація та нормування в сфері охорони атмосферного повітря.
- •124. Особливості управління в сфері використання та охорони атмосферного повітря.
- •125. Регламентація шумового, радіаційного та інших видів забруднень атмосферного повітря.
- •126. Відповідальність за порушення законодавства про атмосферне повітря.
- •127.Поняття та склад природно-заповідного фонду: законодавчі та наукові підходи.
- •Правові форми та види використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
- •Структурно-функціональне забезпечення організації, охорони і використання природно-заповідного фонду.
- •Правовий режим окремих територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Правовий режим заповідників і заказників
- •Правовий режим національних природних парків
- •Правові та економічні засоби збереження природно-заповідного фонду.
- •Юридична відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд.
- •Поняття та склад рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
- •Правові форми та види використання рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
- •Структурно-функціональне забезпечення створення, охорони і використання рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
- •Правовий режим окремих рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
- •Правові та економічні засади охорони рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
- •Юридична відповідальність за порушення законодавства про рекреаційні, лікувально-оздоровчі зони і курорти.
- •139. Поняття національної екологічної мережі, склад і класифікація природних територій та об’єктів, які входять до національної екологічної мережі.
- •140. Правові форми та види використання територій та об’єктів, які входять до національної екологічної мережі.
- •141. Структурно-функціональне забезпечення процесу формування національної екологічної мережі.
- •142. Особливості правового режиму окремих складових національної екологічної мережі.
- •143. Юридична відповідальність за порушення законодавства у сфері формування національної екологічної мережі.
- •144. Виключна (морська) економічна зона та континентальний шельф як складові навколишнього природного середовища та об’єкти правової охорони і використання.
- •145. Правові форми та види використання виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу.
- •146. Структурно-функціональне забезпечення охорони і використання виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу.
- •147. Правове регулювання наукових досліджень у виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі.
- •148. Юридична відповідальність за порушення законодавства про виключну (морську) економічну зону та континентальний шельф.
91. Особливості цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення. Специфіка відшкодування збитків, заподіяних правомірними діями.
Специфіка цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення зумовлена особливостями об’єкта правопорушення, способами обчислення і доведення шкоди та деякими іншими екологічними факторами. Сутність цієї відповідальності полягає в покладенні на правопорушника обов’язку відшкодувати майнову або моральну шкоду заподіяну внаслідок порушення норм екологічного законодавства. Головною її функцією є компенсаційно відновлювальна.
Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст.69) передбачено, що шкода, завдана внаслідок порушення екологічного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Крім того, особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Шкода, завдана навколишньому природному середовищу, природним ресурсам у процесі здійснення господарської діяльності або внаслідок забруднення навколишнього природного середовища чи нанесення шкоди природним об’єктам, як правило, належить до категорії позадоговірних зобов’язань. У теорії вона іменується екологічною шкодою. Під нею розуміють погіршення якісного стану навколишнього природного середовища в цілому і окремих природних ресурсів зокрема.
Основною метою відповідальності за заподіяну шкоду є забезпечення найбільш повного поновлення (компенсації) цих прав за рахунок особи, що спричинила шкоду, або інших осіб, на яких згідно з законодавством покладений обов’язок відшкодування шкоди. Необхідною умовою виникнення зобов’язань щодо відшкодування заподіяної шкоди є наявність самої шкоди. Екологічна шкода може проявлятися у різних формах - забруднення навколишнього природного середовища, виснаження окремих природних ресурсів, руйнування екологічних зв’язків і систем, шкода, завдана здоров’ю і майну фізичних і юридичних осіб, завдання збитків природокористувачам та ін. Екологічна шкода також може завдана і внаслідок дії стихійних сил природи (повені, землетруси тощо). Особливість екологічної шкоди полягає у тому, що в більшості випадків така шкода є непоправною або відносно відновлюваною, оскільки відтворення компонентів природи пов’язано довготривалим періодом. Екологічна шкода може бути відшкодована такими способами: поновлення майна в натурі (відтворення знищених природних ресурсів); відшкодування збитків, завданих природним компонентам (відновлення природних ресурсів); відшкодування збитків природокористувачу; компенсація витрат спрямованих на оздоровлення навколишнього природного середовища і поліпшення його якості.
Відшкодування шкоди
Загальні питання про відшкодування шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням, регулюються цивільним законодавством. Зокрема, ст.1162 ЦК України встановлюються загальні підстави відповідальності за завдану шкоду. Згідно з доктриною цивільного права поняття "шкода" є родовим і більш широким. Майнова шкода являє собою майнові втрати - зменшення вартості пошкодженої речі, зменшення чи втрату доходу, необхідність нових витрат і т.п. Вона може бути відшкодована в натурі (наприклад, шляхом відновлення пошкодженого майна) або компенсована в грошовій формі, що забезпечує найбільш повне задоволення інтересів потерпілої сторони - фізичної чи юридичної особи.
Майнова шкода завжди пов’язана з певними втратами і скороченням охоронюваних законом матеріальних (включаючи природні ресурси і об’єкти) благ. Одним із способів її компенсації є відшкодування шкоди в натурі за рахунок правопорушника, але стосовно навколишнього природного середовища він не завжди може бути застосований, хоча можлива, наприклад, рекультивація земель, відновлення лісів. Водночас неможливо відновити втрату здоров’я людини внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження, втрату певного біологічного виду.
У більшості випадків відшкодування екологічної шкоди зводиться до відшкодування заподіяних збитків. Відшкодування збитків - це встановлена законом цивільно-правова санкція. Поняття збитків визначається в ст.22 ЦК України, відповідно до якої "збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода". Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірах. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. .1192). Стосовно екологічних правовідносин під "збитками" розуміють майнові втрати, фінансові витрати, не отримані доходи природокористувачів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Слід зазначити, що відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням екологічного законодавства, належить до економічних заходів забезпечення охорони навколишнього середовища (ст.41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Особливість цивільно-правової відповідальності
Особливість цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу або природним ресурсам, полягає у тому, що мають бути відшкодовані як майбутні витрати природокористувачів на відновлення відповідних природних ресурсів, так і державні витрати по відновленню якості навколишнього природного середовища.
Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Таким чином, цивільно-правова відповідальність може бути застосована разом з іншими видами юридичної відповідальності. Ця обставина пояснюється тим, що заходи відповідальності у разі застосування дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності за своєю юридичною природою є заходами стягнення, а не відшкодування шкоди, хоча в багатьох випадках ці стягнення мають майновий характер (позбавлення премії, штраф, конфіскація).
Особи, які внаслідок порушення екологічного законодавства заподіяли шкоду, повинні її відшкодувати в повному обсязі незалежно від того, чи були їх дії (бездіяльність) умисними або необережними. Виняток становлять випадки, коли шкода завдана фізичною чи юридичною особою, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою для навколишнього природного середовища. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду фізичним та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих (ст.1187 ЦК України, частина друга ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). У цьому випадку відповідальність настає незалежно від наявності вини, за умови, якщо заподіювач шкоди не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої особи.
Чинне законодавство передбачає судовий і позасудовий порядок відшкодування екологічної шкоди. Цей обов’язок може бути виконаний на підставі рішення суду (загальної юрисдикції або господарського).
Відповідно до ст.9 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" кожний громадянин України має право на подання позовів до суду до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Аналогічні повноваження щодо відшкодування збитків і втрат, заподіяних внаслідок порушення екологічного законодавства, відповідно до статей 20 та 21 цього закону мають спеціальні уповноважені органи державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та громадські об’єднання. Органи прокуратури в процесі виконання функцій нагляду за додержанням законодавства також можуть звертатися до судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення екологічного законодавства та про припинення екологічно небезпечної діяльності (ст.37 закону).
Позасудовий порядок відшкодування екологічної шкоди може здійснюватися добровільно, за допомогою страхування ризику заподіяння екологічної шкоди, а також в адміністративному порядку. В адміністративному порядку відшкодування екологічної шкоди може застосовуватись у випадках техногенних аварій або стихійних лих, шляхом застосування заходів соціально-економічного захисту населення, яке постраждало внаслідок настання негативних екологічних наслідків.
Визначення розміру шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, здійснюється за спеціальними правилами, встановленими екологічним законодавством: відповідно до такс, методик обчислення розміру шкоди або, за їх відсутності, за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням понесених збитків, у тому числі упущеної вигоди (не отриманих доходів).
Такси як інструмент обчислення екологічної шкоди передбачені для обчислення розміру шкоди окремим природним ресурсам чи об’єктам (наприклад, постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р. "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству" та від 21 квітня 1998 р. "Про затвердження такс для обчислення шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України"). Розмір такси визначається з урахуванням екологічної цінності відповідного виду рослинного і тваринного світу, витрат, понесених на їх утримання, і встановлюється за кожний екземпляр.
МЕТОДИКИ РОЗРАХУНКУ ШКОДИ
Методики розрахунку шкоди застосовуються у випадках відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням вод, земельних ресурсів, атмосферного повітря тощо. Нині, зокрема, діють: Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27 жовтня 1997 p.; Методика розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18 травня 1995 p.; Методика розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання одних ресурсів, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18 травня 1995 p.; Тимчасова методика визначення збитків від забруднення довкілля при транспортуванні небезпечних речовин та відходів, затверджена наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 15 травня 2001 р.
Іноді розмір шкоди обчислюється за допомогою кадастрової оцінки природних ресурсів. Наприклад, розмір шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначається на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об’єктів, що проводяться відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України", та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Коли ж відсутні відповідні такси або методики розрахунку розмір шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, відшкодовується за фактичними витратами.