- •Раціональне використання природних ресурсів, охорона довкілля та гарантування екологічної безпеки – мета екологічної політики держави.
- •Науково-правові концепції взаємодії суспільства і природи. Становлення екологічного права.
- •Предмет екологічного права. Поняття та види екологічних правовідносин.
- •Поняття і види об’єктів екологічного права. Співвідношення об’єктів природи та природних ресурсів у системі екологічного права.
- •Екологічні системи, природні комплекси, ландшафти як об’єкти правового регулювання використання та охорони.
- •Особливості правового регулювання
- •7. Навколишнє природне середовище як інтегрований об’єкт екологічного права.
- •8. Життя і здоров’я громадян в системі об’єктів охорони екологічного права.
- •9. Методи екологічного права. Імперативи та пріоритети екологічного права.
- •10. Принципи екологічного права.
- •11. Функції екологічного права.
- •12. Поняття та система екологічного права. Співвідношення екологічного, природоресурсного та природоохоронного права. Співвідношення екологічного права та законодавства.
- •13. Місце екологічного права у національній системі права.
- •14. Екологічне право як комплексна галузь права, наука та навчальна дисципліна.
- •15. Система навчального курсу “Екологічне право”.
- •16. Поняття джерел еп та їх види
- •17. Ку як основне джерело еп
- •18. Зу «Про охорону нпс» як інтегроване джерело еп
- •19. Природоресурсні закони і кодекси як диференційовані джерела еп
- •20. Природоохоронні закони України як комплексні джерела еп
- •21. Підзаконні нпа як джерела еп
- •22. Екологічні стандарти в системі джерел еп
- •23. Джерела права екологічної безпеки
- •24. Міжнародно-правові акти у системі джерел еп
- •25. Місце роз’яснень вищих судових інстанцій щодо застосування екологічного законодавства у системі джерел екологічного права.
- •26. Поняття та види екологічних прав та обов’язків громадян
- •27. Право громадян на участь у прийнятті екологічно виважених рішень. Право громадян на участь у здійсненні природоохоронних заходів
- •28. Право громадян на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів
- •29. Особливості реалізації галузевих та міжгалузевих екологічних прав громадян
- •30. Загальні та спеціальні обов’язки громадян у галузі охорони нпс
- •31. Поняття і види гарантій реалізації економічних прав гр.. Та додержання екологічних обов’язків
- •32. Правові форми захисту екологічних прав гр-н
- •33. Поняття та основні ознаки права власності на природні ресурси
- •34. Об’єктивне та суб’єктивне право власності на природні ресурси
- •35. Об’єкти та суб’єкти права власності на природні ресурси
- •36. Зміст права власності на природні ресурси
- •37. Правові форми права власності на природні ресурси
- •38. Підстави виникнення, зміни та припинення права власності на природні ресурси.
- •39. Форми і методи охорони та захисту права власності на природні ресурси.
- •40. Поняття та види права природокористування.
- •41. Принципи права природокористування.
- •42. Пріоритети права природокористування.
- •43. Об’єктивне та суб’єктивне право природокористування.
- •44. Особливості права орендного природокористування.
- •4. 6. Права і обов'язки суб'єктів орендних правовідносин природокористування
- •45. Об’єкти та суб’єкти права природокористування.
- •46. Зміст права природокористування.
- •47. Права та обов’язки суб’єктів права природокористування.
- •49. Значення договорів у виникненні права природокористування.
- •50. Форми і методи охорони і захисту прав суб’єктів правовідносин природокористування.
- •51. Поняття, ознаки і зміст екологічного управління
- •52. Види та форми екологічного управління
- •53. Система екологічного управління
- •54. Державне екологічне управління.
- •55. Самоврядне екологічне управління.
- •56. Громадське екологічне управління.
- •57. Система органів державного екологічного управління та їх компетенція.
- •58. Поняття та види функцій екологічного управління.
- •59. Міжгалузеві та галузеві функції екологічного управління.
- •60. Екологічне програмування та прогнозування.
- •61. Стандартизація та нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища.
- •62. Стратегічна екологічна оцінка.
- •63. Організація здійснення екологічної експертизи та екологічного аудиту.
- •64. Екологічне ліцензування.
- •65. Екологічний контроль та моніторинг.
- •66. Екологічне інформаційне забезпечення.
- •67. Державний облік та ведення державних реєстрів екологічно небезпечних видів діяльності та об’єктів.
- •68. Екологічна сертифікація. Інші функції екологічного управління.
- •69. Правові форми розподілу та перерозподілу природних ресурсів.
- •70. Правова організація здійснення ресурсовпорядження.
- •71. Державний облік та ведення природоресурсових кадастрів, кадастрів особливо охоронювальних територій та об’єктів.
- •72. Правове регулювання ведення Червоної та Зеленої книг України.
- •73. Вирішення спорів у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.
- •74. Поняття і юридичні ознаки економіко-правового механізму в галузі екології. 75. Склад і зміст економіко-правового механізму в галузі екології.
- •76. Правові форми платежів (зборів) у галузі екології. Еколого-економічні правовідносини.
- •77. Нормативи платежів (зборів) та ліміти (квоти) у системі економіко-правового механізму в галузі екології.
- •78. Правові засади продажу квот на викиди парникових газів у контексті реалізації положень Рамкової конвенції про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї.
- •79. Система фінансування природоохоронних заходів.
- •80. Правові засади формування фондів охорони навколишнього природного середовища та їх цільове призначення.
- •81. Екологічне страхування та екологічний аудит в системі економіко-правового механізму в галузі екології.
- •82. Правове стимулювання екологічно спрямованої діяльності.
- •83. Поняття відповідальності в екологічному праві.
- •84. Види та зміст відповідальності за екологічні правопорушення.
- •85. Підстави та умови виникнення відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства.
- •86. Правова характеристика екологічних правопорушень та їх класифікація.
- •87. Особливості адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення.
- •88. Проблеми застосування дисциплінарної відповідальності за екологічні правопорушення.
- •89. Кримінальна відповідальність за порушення вимог екологічного законодавства.
- •90. Правові форми еколого-правової відповідальності.
- •91. Особливості цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення. Специфіка відшкодування збитків, заподіяних правомірними діями.
- •92. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічного законодавства володільців джерел підвищеної небезпеки.
- •93. Правові засади способів компенсації шкоди за екологічним законодавством.
- •94. Правові форми профілактики екологічних правопорушень і злочинів.
- •95. Роль судових інстанцій у застосуванні норм про відповідальність за порушення вимог екологічного законодавства
- •96. Право власності на земельні ділянки
- •97. Право землекористування.
- •98. Особливості правового режиму земель різних категорій.
- •99. Види відповідальності за земельні правопорушення.
- •100. Поняття надр та корисних копалин, їх класифікація.
- •101. Поняття та види надрокористування,
- •102. Особливості загального та спеціального надрокористування.
- •103. Порядок надання надр в користування.
- •104. Управління в галузі використання та охорони надр.
- •105. Відповідальність за порушення законодавства про надра.
- •106. Поняття вод та водних об’єктів. Їх класифікація. Поняття та види водокористування.
- •107. Особливості управління в сфері використання та охорони вод.
- •108. Правосуб’єктність водокористувачів.
- •109. Відповідальність за порушення законодавства про використання вод.
- •110. Право власності та користування об’єктами рослинного світу
- •111. Особливості правосуб’єктності користувачів об’єктів росл.Світу
- •112. Управління в сфері використання об’єктів росл. Світу
- •113. Відповідальність за порушення законодавства про росл. Світ
- •114. Право власності та користування лісами
- •115. Порядок надання ліс. Ресурсів в користування
- •116. Особливості правосуб’єктності лісокористувачів
- •117. Відповідальність за порушення ліс. Зак-ва
- •118. Право власності та користування об’єкатми тваринного світу
- •119. Особливості правосуб’єктності користувачів об’єктів твар. Світу
- •120. Управління в сфері використ. Об’єктів тваринного світу
- •121. Відповідальність за порушення законодавства про тваринний світ
- •122. Атмосферне повітря, повітряний простір, космос: поняття та співвідношення.
- •123. Стандартизація та нормування в сфері охорони атмосферного повітря.
- •124. Особливості управління в сфері використання та охорони атмосферного повітря.
- •125. Регламентація шумового, радіаційного та інших видів забруднень атмосферного повітря.
- •126. Відповідальність за порушення законодавства про атмосферне повітря.
- •127.Поняття та склад природно-заповідного фонду: законодавчі та наукові підходи.
- •Правові форми та види використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
- •Структурно-функціональне забезпечення організації, охорони і використання природно-заповідного фонду.
- •Правовий режим окремих територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Правовий режим заповідників і заказників
- •Правовий режим національних природних парків
- •Правові та економічні засоби збереження природно-заповідного фонду.
- •Юридична відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд.
- •Поняття та склад рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
- •Правові форми та види використання рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
- •Структурно-функціональне забезпечення створення, охорони і використання рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
- •Правовий режим окремих рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
- •Правові та економічні засади охорони рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
- •Юридична відповідальність за порушення законодавства про рекреаційні, лікувально-оздоровчі зони і курорти.
- •139. Поняття національної екологічної мережі, склад і класифікація природних територій та об’єктів, які входять до національної екологічної мережі.
- •140. Правові форми та види використання територій та об’єктів, які входять до національної екологічної мережі.
- •141. Структурно-функціональне забезпечення процесу формування національної екологічної мережі.
- •142. Особливості правового режиму окремих складових національної екологічної мережі.
- •143. Юридична відповідальність за порушення законодавства у сфері формування національної екологічної мережі.
- •144. Виключна (морська) економічна зона та континентальний шельф як складові навколишнього природного середовища та об’єкти правової охорони і використання.
- •145. Правові форми та види використання виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу.
- •146. Структурно-функціональне забезпечення охорони і використання виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу.
- •147. Правове регулювання наукових досліджень у виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі.
- •148. Юридична відповідальність за порушення законодавства про виключну (морську) економічну зону та континентальний шельф.
114. Право власності та користування лісами
Право власності на ліси — центральний інститут ліс. права, що містить сукупн. Пр.норм, спрям. на регул. Відн. власності на ліси з метою захисту, розвитку, ох. цих відносин та раціон. Використ. і відтвор. лісів.
В об'єктивн. значенні П власності на ліси — це така сукуп. Пр. норм, яка закріплює володіння, корист. і розпорядж. лісами, а також забезпечує охорону і захист П власності від протиправних дій третіх осіб. Право власності на ліси у суб'єктив. Знач. — це закріпл. у відповідних нормах ліс. права юр. можливості конкретного власника володіти, користуватись і розпоряджатися належними йому лісами на свій розсуд у межах закону. Це суб'єктивне П має абсолютний характер: правомочному суб'єкту протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб, які не повинні своїми діями порушувати це право.
Відповідно до ст. 7 ЛК ліси, які знаходяться в межах території У, є об'єктами права власності Укр народу. Від імені Укр народу права власника на ліси здійснюють органи держ влади та ОМС в межах, визначених КУ.
Водночас ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами П вл. на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юр. особи.
Право держ. власності на ліси є юр. виразом націоналізації лісів. Державна власність на ліси є головною умовою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб сусп-ва у ліс. ресурсах на основі науково обґрунтованого рац. використання. Держава як єдиний власник визначає порядок і умови користування лісами, систему органів управління у галузі використання лісових ресурсів, способи охорони та захисту лісових багатств.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комун. або прив. власності. Право держ. власності на ліси набувається і реалізується в особі КМУ, РМ АРК, МДА відповідно до закону (ст. 8 ЛК України).
У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або прив. власності. У ком. власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комун. власності в установл. законом порядку. П ком. вл. на ліси реалізується територ. громадами безпосер. або через утворені ними ОМС (ст. 9 ЛК України).
Право комун. власності на ліси набувається при розмежуванні в устан. законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з держ. власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом (ст. 11 ЛК України).
Ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Громадяни та юр. особи, за ріш. ОМС та органів виконавчої влади, можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкув. лісів згідно із законом. Громадяни і юр. особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановл. порядку зем. ділянках деградованих і малопродукт. угідь, без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юр. особами на зем. ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у прив. власності цих громадян і юр. осіб (статті 10, 12 ЛК України).
П прив. власності на ліси громадян та юр осіб виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації. Ліси, отримані у спадщину інозем. громадянами, особами без громадянства та іноз. Юр.особами, підлягають відчуженню протягом одного року. Документом, що посвідчує право прив. Вл. на ліси, є держ.акт на право власності на землю, наданий на відп. земельну ділянку (ст. 13 ЛК України).
За своїм змістом П. вл. на ліси містить сукупність повноважень власників щодо володіння, користування та розпорядження лісами. Права та обов'язки громадян і юр. осіб, які мають у прив. власності ліси, особливості припин. права прив. Вл. на ліси визначені в статтях 14, 15 ЛК
Об'єктом права власності на ліси є усі ліси України, які становлять її лісовий фонд. Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, які віднесені до поняття лісу, визначаються об'єктами права держ. власності доти, поки вони ростуть на землі. Зрубані дерева, чагарники та інші лісові ресурси не є частиною лісу, вони перетворюються в його продукцію, яка становить самостійний об'єкт права власності. Якщо власником лісу є держава, то правомірно заготовлені лісові ресурси можуть належати на праві власності не лише державі, а й колективу та окремим громадянам.
Право держ. Вл. не пошир. також на усі види зелених насаджень, які не віднесені до категорії лісів і перебувають у межах населених пунктів: окремі дерева і групи дерев, чагарники на с\г угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. Відп. до положень зак-ва такі насадження можуть бути віднесені до комунальної, колективної чи приватної форми власності.
Право лісокористування є важливим інститутом лісового права, нормами якого рег. умови і порядок багатоцільового раціон. використання, відтвор. і ох. лісів, ведення ліс. Госп-ва, права і обов'язки лісокористувачів.
Інститут права лісокорист. є похідним від права власності на ліси і тому містить: а) право користування лісом як повноваження власника лісу, або право, надане власником відповідно до законодавства спеціалізованим підприємствам, установам, організаціям та громадянам; б) право використання лісових ресурсів, надане фізичним і юридичним особам в установленому законодавством порядку.
Суб'єктами права лісокористування можуть бути державні, комунальні, колективні, громадські, приватні підприємства, установи, організації, в тому числі релігійні, громадяни Укр та їх об'єднання, іноз. Юр.і особи та громадяни.
У лісах здійснюються такі види користувань:
— за підставами виникнення права використання лісових ресурсів: загальне та спеціальне використання лісових ресурсів;
— за правовою формою реалізації: первинне використання лісів;
— за цільовим призначенням лісу: використання лісів для потреб лісового господарства; використання лісів для потреб мисливс. Госп-ва; використання лісів у науково-дослідних, санітарно-гігієнічних, рекреаційних, оздоровчих, спорт. та інших цілях;
— за строками використання: постійне та тимчасове.
Право заг. викорис. Ліс. ресурсів зд. громадяни в лісах держ.та комун. власності, а також за згодою власника в лісах приват.власності, які мають право вільно перебув. в лісах, безоплатно, без видачі спец. дозволу збирати для власного спож. дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбач. Зак. актами.
Максим. норми безоплатного збору дикорослих трав'яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо встановлюються органами викон. влади з питань ліс. господарства АРК, територ. органів Держкомлісгоспу, погоджених з органом виконавчої влади з питань охорони НПС АРК, територіальних органів Мінприроди.
При здійсненні права заг. використ. ліс.ресурсів громадяни зобов'язані виконувати вимоги пожежної безпеки у лісах, користуватися зазначеними ліс.ресурсами способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів, не погіршують саніт. стану лісів.
Спеціальне використання лісових ресурсів зд. в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети без надання зем. ділянок.
В основу класифікації видів спец. використ. лісів покладено роль лісів, які використовуються як прир. ресурс. Вона, зокрема, полягає у значенні лісу як джерела деревини, живиці, інших лісових ресурсів, а також у специфічних якостях лісу: лікувально-оздоровчих, рекреаційних, естетичних. Отже, види спец. права лісокористування за цільовим призначенням можна поділити на:
— використання деревних ресурсів лісу — заготівля деревини, заготівля другоряд. лісових матеріалів (пнів, луба, кори та ін.);
— побічні лісові користування — заготівля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих плодів, горіхів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету;
— використання лісів для відтворення ресурсів тваринного походження — користування лісом для потреб мисливського господарства;
— використання корисних властивостей лісів — користування лісом для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних, освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.
Право користування лісами зд. в порядку постійного та тимчас. користування лісами.
У постійне корист. ліси на землях держ. власності для ведення ліс. Госп-ва без встановл. строку надаються спеціаліз. П., У., О., у яких створено спеціаліз. л\г підрозділи.
У постійне корист. ліси на землях комун. власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комун. П.У.О., у яких створені спеціаліз. лісогосподарські підрозділи.
Ліси надаються в постійне корист. на підставі рішення органів виконавчої влади або ОМС, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань ліс госп-ва та з питань охорони НПС АРК, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового госп-ва та з питань охорони НПС.
Право пост. корист. лісами посвідч. держ. актом на П постійного корист. зем. ділянкою.
Об'єктом тимчас. користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комун. або прив. власності. Тимчас. корист. лісами може бути: довгострок. - терміном від 1 до 50 років і короткостр. - терміном до 1 року.
Довгострокове тимчас. Корист. лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливс. госп-ва, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгостр. Тимчас. Корист. лісами держ. та комун. власності зд. без вилучення зем. ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та ОМС, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом вик. влади з питань лісового госп-тва АРК, територ. органами центр. органу виконавчої влади з питань ліс.госп-ва.
Довгостр. тимчасове корист. лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі викон. влади з питань лісового госп-ва АРК, територ. органах центр. органу виконавчої влади з питань ліс. господарства.
Короткострокове тимчас. користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених цим Кодексом, здійснюється без вилучення зем. ділянок у власника лісів, постійного лісокористувача на підставі спец. дозволу, що видається власником лісів, постійним лісокористувачем П.У.О, громадянам У, іноземцям та особам без громадянства, інозем юр. особам.
Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є:
власники лісів або уповноважені ними особи;
П., У.,О., громадяни У, іноземці та особи без громадянства, іноземні юр. особи.
Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.
Лісовий сервітут - право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною лісовою ділянкою.
Громадяни мають право вільно перебувати в лісах державної та комунальної власності, якщо інше не передбачено законом.
Права власників лісів або лісокористувачів можуть бути обмежені на користь інших заінтересованих осіб на підставі закону, договорів, заповіту або за рішенням суду.
Установлення лісового сервітуту не веде до позбавлення власника земельної лісової ділянки, щодо якої встановлений лісовий сервітут, права володіння, користування та розпоряджання нею, а користувача - володіння, користування.
Лісовий сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника лісів або користувача земельної лісової ділянки, щодо якої він установлений.
Усі види лісових користувань (крім загальних) мають договірну форму: здійснення лісових користувань допускається лише за наявності спеціального дозволу — лісорубного квитка, ордера, лісового квитка. Такі дозволи видаються: органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держкомлісгоспу України — на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування; власниками лісів або постійними лісокористувачами — на всі інші види спеціального використання лісових ресурсів.
За змістом право лісокористування — це сукупність повноважень лісокористувачів, або сукупність їх прав та обов'язків, визначених законодавством та умовами договорів і дозволів. Вони вправі здійснювати лише ті лісові користування, які їм дозволені, й використовувати лише ті ресурси, на які видано спеціальний дозвіл.
Спец. використ. ліс. ресурсів, крім розміщ.пасік, є платним. Плата зд. за встановл. КМУ таксами на деревину лісових порід, що відпускаються на пні, і на живицю, або у вигляді орендної плати. Розмір плати за спец. використ. ліс.ресурсів та корист. зем. ділянками ліс. фонду встановл. виходячи з лімітів їх використ. на лісову продукцію та послуги з урах. якості і доступності. Розмір орендної плати визнач. за угодою сторін у договорі оренди.