44. Поняття, види, порядок проведення освідування

Освідування — слідча дія, яка полягає в огляді підозрюваного, об­винуваченого, потерпілого чи свідка з метою виявлення або засвідчен­ня наявності у них слідів злочину, особливих прикмет або інших влас­тивостей і зовнішніх ознак, що мають значення для кримінальної справи (ст. 193 КПК). Мета, з якою проводиться дана слідча дія, — необхідність виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного, потерпі­лого чи свідка особливих прикмет, слідів злочину та інших властивос­тей і ознак, що мають значення для кримінальної справи. Освідування як слідчу дію необхідно відрізняти від освідування судово-медичного. Для провадження слідчого освідування не вимага­ється спеціальних медичних пізнань. При провадженні ж судово- медичного освідування необхідні спеціальні знання в галузі медицини, оскільки вирішенню підлягають спеціальні питання: про причини і давність спричинення тілесних ушкоджень, ступінь їх тяжкості, ступінь сп'яніння, з'ясування природи анатомічних або фізіологічних аномалій та ін. Такий судово-медичний огляд обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка слідчий доручає керівнику медичної установи, судово-медичному експерту або лікарю. За його результатами склада­ється акт або видається довідка. У свою чергу, судово-медичне освіду- вання не слід ототожнювати із судово-медичною експертизою, яка призначається і проводиться у порядку статей 75, 76, 196, 200 КПК, результати якої оформляються висновком експерта. При необхідності проведення освідування слідчий виносить про це постанову, у якій повинні бути вказані підстави для проведення цієї слідчої дії, її мета і особа, яка має бути піддана освідуванню. Підставою для прийняття рішення про освідування є наявність за­фіксованих у матеріалах справи даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи сліди злочину, виявлення чи засвідчення на­явності яких має значення для правильного вирішення кримінальної справи, передусім для встановлення осіб, які вчинили злочин. Ці фак­тичні дані можуть бути одержані від учасників процесу (свідків, по­терпілих та ін.), міститися в протоколах слідчих дій (обшуку, огляду тощо), матеріалах оперативно-розшукової діяльності, повідомлені медичними установами тощо. Шляхом слідчого освідування може бути з'ясовано, чи є на тілі даної особи: а) особливі прикмети, які саме і їх локалізація (шрами, татуювання, дефекти статури, родимі плями, рубці, бородавки, від­сутність певних частин тіла, сліди колишніх хвороб); б) які-небудь пошкодження, сліди злочину та їх локалізація (подряпини, синці, уку­си, інші тілесні ушкодження); в) частинки тих або інших речовин (крові, хімічних речовин, слини тощо); г) ознаки професійної прина­лежності. Коло осіб, які можуть бути піддані освідування, визначені в ст. 193 КПК. Це — підозрюваний, обвинувачений, свідок або потерпілий. По­станова про провадження освідування, винесена відповідно до закону, є обов'язковою для виконання особами, відносно яких вона винесена (ч. 5 ст. 114 КПК). Проте в юридичній літературі вже давно йде супе­речка про можливість примусового освідування у разі відмови особи від його проведення. У зв'язку з цим слід зазначити, що домінуючою є точка зору про те, що освідування потерпілого і свідка доцільно про­водити тільки з їх згоди. Щодо підозрюваних і обвинувачених освіду- вання може бути проведено, зокрема, і в примусовому порядку. Це пояснюється тим, що оскільки ці учасники процесу вчинили суспільно небезпечне діяння, то щодо них можна застосовувати певні заходи примусу, у тому числі й примусове освідування. Це не означає, проте, що при щонайменшому запереченні підозрюваного або обвинувачено­го слід застосовувати примусові заходи. Методами переконання слід­чому, як правило, вдається одержати згоду на освідування. Закон передбачає цілий ряд гарантій, які спрямовані на захист честі і гідності осіб, що піддаються освідуванню. Зокрема, слідчому заборо­няється бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю оголення останньої. У такому разі за доручен­ням слідчого освідування може проводитися лікарем (який може бути будь-якої статі), а його результати заносяться до протоколу зі слів лікаря. Або слідчий має право звернутися до прокурора чи начальника слідчого відділу з клопотанням про доручення провадження освідування слідчо­му або працівнику органу дізнання тієї ж статі, що і освідуваний. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або є небезпечними для її здоров'я. Освідування може супроводжуватися фотографуванням загального виду тіла і знайдених на ньому прикмет або слідів, якщо це є етичним. Фотографії додаються до протоколу у вигляді фототаблиці. Присутність понятих при освідуванні в ст. 193 КПК не передбаче­но. Однак у ч. 2 ст. 127 «Залучення понятих» вказано, що до участі у проведенні освідування поняті можуть бути залучені, якщо слідчий визнає це за необхідне. У протоколах огляду і освідування повинні фіксуватися факти, що мають доказове значення. У них не дається пояснень, інтерпретації знайдених фактів, явищ, не висловлюються думки слідчого про меха­нізм утворення тих або інших слідів, про походження і приналежність знайдених предметів. У них лише фіксуються фактичні дані, одержані в результаті безпосереднього виявлення і спостереження обстановки і предметів. У вступній частині протоколу повинно бути вказано: час і місце його складання, час початку і закінчення слідчої дії, дані про особу, що провадить слідчу дію (посада, звання, прізвище, ім'я, по батькові), і осіб, що беруть у ньому участь (прізвище, ім'я, по батькові, а в необ­хідних випадках і їх адреси); посада, звання, прізвище, ім'я, по бать­кові спеціаліста, що брав участь у провадженні слідчої дії. Повинно бути зазначено, що понятим та іншим учасникам слідчої дії роз' яснені їх права і обов'язки. У протоколі також необхідно відобразити умови провадження слідчої дії (стан погоди, освітлення і т.п.). В описовій частині протоколу зазначаються всі дії слідчого в тій послідовності, як вони проводилися, а також фіксується все знайдене в ході провадження слідчої дії. В описовій частині протоколу огляду місця події необхідно вказати межі місця події, його місцезнаходження; загальну характеристику місця події (адреса, число поверхів, якщо будівля багатоповерхова, розташування будівлі відносно навколишнього оточення); входи і ви­ходи з приміщення; детально, вичерпним чином має бути описана обстановка місця події і всі об' єкти огляду із зазначенням місця їх ви­явлення. Місце події і знайдені предмети описуються, як правило, послідов­но — від загального до окремого.

44. Підстави, порядок призначення та проведення експертизи на досудовому слідстві.

Ст.196 Експертиза призначається при необхідності використання спеціальних наукових знань. Вона може бути призначена по будь-якій категорії справ. Випадки обов’язкового призначення експертизи: 1) для встановлення причин смерті; 2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; 3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого; 4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про статеві зносини із особою, що не досягла статевої зрілості; 5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати. При необхідності проведення експертизи слідчий складає мотивовану постанову, в якій вказує підстави її проведення, прізвище експерта або назву експертної установи, питання, з яких експерт повинен дати висновок, об'єкти дослідження, та матеріали, що пред'являються експертові для ознайомлення. Коли експертиза проводиться не в експертній установі, слідчий, упевнившись в особі експерта, вручає йому копію постанови про призначення експертизи, роз'яснює обов'язки і права, попереджає його про кримінальну відповідальність за відмову від виконання покладених на нього обов'язків, а також про відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку. Про це слідчий складає протокол, в якому зазначає відомості про особу експерта, його компетентність у певній галузі знань і зроблені ним заяви. Коли експертиза проводиться в експертній установі, експерт зазначає у вступній частині висновку, що він попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, і стверджує це своїм підписом. Одержавши постанову про призначення експертизи, керівник експертної установи доручає проведення експертизи одному або декільком експертам, які дають висновок від свого імені і несуть особисту відповідальність. Слідчий має право винести постанову про вилучення або відібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження, про що складається протокол. Слідчий повинен ознайомити обвинуваченого з постановою про призначення експертизи і роз'яснити йому його права: 1) заявити відвід експертові; 2) просити про призначення експерта з числа вказаних ним осіб; 3) просити про постановку перед ексиертизою додаткових питань; 4) давати пояснення експертові; 5) пред'являти додаткові документи; 6) ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після її закінчення; 7) заявники клопотання про призначення нової або додаткової експертизи. Обвинуваченому за його клопотанням слідчий може дозволити бути присутнім при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення. Матеріали експертизи пред'являються обвинуваченому, про що складається протокол, в якому зазначаються пояснення, зауваження та заперечення обвинуваченого і його клопотання. Коли в справі є дані, які дають підстави вважати, що обвинувачений під час вчинення суспільно небезпечного діяння був у неосудному або обмежено осудному стані, а також коли він учинив злочин в осудному стані, але після вчинення злочину захворів психічною хворобою, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, слідчий для визначення психічного стану обвинуваченого призначає судово-психіатричну експертизу. Якщо при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи виникає необхідність тривалого спостереження за обвинуваченим або дослідження його, суд за поданням слідчого, погодженого з прокурором, поміщає його у відповідний медичний заклад, про що виносить постанову. Подання розглядається в тому самому порядку, що і подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. На постанову судді прокурором, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.