44. Поняття, підстави та порядок зупинення досудового слідства

У кримінально-процесуальній літературі є різні погляди на поняття і підстави інституту зупинення і закінчення досудового слідства. На думку більшості авторів, зупинення досудового слідства являє собою зумовлену об'єктивними обставинами перерву в провадженні по справі1. Однак у літературі є й інший погляд. Приміром, В. М. Би-ков і В. Д. Ломовский, аналізуючи особливості правового регулювання в різних країнах, дійшли висновку, що зупинення провадження по кримінальній справі — це встановлена кримінально-процесуальним законом особлива, виняткова процесуальна форма, що застосовується до порівняно невеликої кількості кримінальних справ і тільки у випадках, якщо в справі відсутній основний учасник кримінального судочинства — обвинувачений (підсудний) або не встановлено особу, що притягується як обвинувачений.

Зупинення досудового слідства — це тимчасова перерва в провадженні розслідування по справі, перерва в процесуальній діяльності, яка не виключає за необхідності проведення розшукових і оперативно-розшукових заходів з метою розкриття злочину і розшуку обвинуваченого.

Стаття 206. Підстави та порядок зупинення слідства

Досудове слідство в кримінальній справі зупиняється у випадках:

1) коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме;

2) коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження в справі;

3) коли не встановлено особу, яка вчинила злочин;

4) зупинення судом слідчих дій на час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи.

У випадках, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї статті, досудове слідство може бути зупинене тільки після того, як слідчий винесе постанову про притягнення певної особи як обвинуваченого і виконає всі слідчі дії, проведення яких можливе у відсутності обвинуваченого, а також вживе заходів до збереження документів та інших можливих доказів у справі.

У випадках, зазначених у пункті 3 цієї статті, досудове слідство може бути зупинене лише після проведення всіх необхідних і можливих слідчих дій для встановлення особи, яка вчинила злочин.

Досудове слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого, копія якої направляється прокуророві. Якщо в справі притягнуто двох або декількох обвинувачених, а підстави для зупинення справи відносяться не до всіх обвинувачених, слідчий вправі виділити і зупинити справу відносно окремих обвинувачених або зупинити провадження в усій справі.

Стаття 210. Відновлення слідства

У разі потреби відновити досудове слідство слідчий складає мотивовану постанову, копія якої направляється прокуророві.

44. Дії слідчого по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна

При наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода або понесені витрати закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину або якщо за вчинений злочин може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна обвинуваченого (ст. 29 КПК).

Згідно ст. 125 КПК слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов’язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову. В справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов’язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.

Згідно ст. 126 КПК забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на вклади зазначених осіб проводиться виключно за рішенням суду.

Накладення арешту на майно полягає в забороні, адресованій власнику або володільцеві майна, розпоряджатися або користуватися цим майном, а також у вилученні майна та передачі його на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам.

Вжиття таких заходів є обов’язком осіб, які здійснюють провадження по справі, який обумовлений публічним характером їх діяльності.

Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які за законом несуть матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на вклади зазначених осіб проводиться виключно за рішенням суду.

Правовою підставою накладення арешту на майно в стадії досудового розслідування є постанова слідчого, а якщо йдеться про накладення арешту на вклади — постанова суду. КПК не передбачає порядку звернення до суду і судового розгляду подання слідчого про накладення арешту на вклади. Здається, що в даному випадку виправданим є застосування порядку, передбаченого ст. 177 КПК стосовно прийняття судом рішення про проведення обшуку житла та іншого володіння особи.

Арешту підлягають предмети, які можуть і не мати статусу речових доказів, що суттєво відрізняє даний кримінально-процесуальний захід від обшуку або виїмки, під час яких вилучаються предмети та документи, що відносяться до справи і тому набуватимуть статусу речових доказів. Застосування даного заходу має іншу мету — забезпечити можливу конфіскацію майна обвинуваченого або відшкодування шкоди, завданої злочином. Не підлягають арешту та описові предмети першої необхідності, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до КК.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження (ст. 388 КК).

При складанні опису майна, на яке накладається арешт, обов’язковою є присутність не менше двох понятих (ч. 1 ст. 127 КПК).

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна. Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.

Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба (ст. 126 КПК).

Якщо арешт помилково накладений на майно осіб, які не мають статусу підозрюваного або обвинуваченого та не несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії, вони можуть оскаржити таке рішення слідчого до прокурора відповідно до ст. 234 КПК, а також у суді при попередньому розгляді справи або розгляді її по суті.